Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

1894

Ольга Косач-Кривинюк

2 січня малий тоді брат Микола написав листа сестрі Ользі і Лесі.

3 січня Леся написала до матері листа.

5 січня з Києва Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

7 січня Леся написала матері листа.

На початку січня Леся написала батькові листа.

11 січня Леся написала матері листа.

16 січня Леся написала матері листа.

16 січня Леся написала до Осипа Маковея листа.

Між 14 і 16 січня М. П. Драгоманов написав Лесі листа. 18 січня брат Михайло пише, між іншим, матері, що він мав од Лесі листа і бачить з нього, що Леся вже має «dégoûtement» до «Дзвінка».

20 січня Леся написала до матері листа.

20 січня Микола Віталійович Лисенко пише Лесиній матері, що 27 січня у четвер має бути в нього зібрання Літератури. Хтось подзвонив, то прийшла Леся питати, чи буде що в четвер.

Пише, що справа оновлення і піднесення «Дзвінка» провалилася через Шухевича. В гуртку, що хотів працювати коло «Дзвінка», була Леся.

Справа, щоб Чайченко [Грінченко] впорядковував словника, теж не вийшла, бо Чайченко оселився в Чернігові, а не в Києві, а туди матеріалу не дають. Комаров радить удатися до Дикарева. Мають бути ювілеї Нечуя, Старицького. Має грати українська трупа з Садовським, Заньковецькою; на 25 спектаклів Старицький одержав дозвіл. Має друкуватися художньо-етнографічний збірник Венгженовського, коментатор народніх пісень. Лисенкових 6 номерів музики до Кобзаря прийшло з Москви (з цензури).

22 січня Леся написала матері листа.

23 січня Леся написала бабуні листа.

24 січня сестра Оксана написала сестрам Ользі і Лесі листа.

28 січня Леся написала до матері листа.

28 січня Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

12 лютого М. П. Драгоманов написав Лесі листа.

15 лютого брат Микола написав Лесі й сестрі Ользі листа.

16 лютого Леся написала до Гадячого Антоніні Семенівні Макаровій листа.

16 лютого Леся написала бабуні листа.

Перед 18 березня мати з молодшими сестрами і братом приїздила до Києва одвідати Лесю і сестру Ольгу.

18 березня Маргарита Комарова-Сидоренко подарувала Лесі своє фото з написом: «Коханому моєму другові, дорогій сестрі Лесі від Маргарити. 18 марта 1894 p. Одеса.»

18 березня Леся написала М. П. Драгоманову листа.

5 квітня Леся написала з Києва до М. П. Драгоманова листа.

13 квітня Леся повернулася з Києва до Колодяжного. Батьки знайшли, що у Лесі вигляд «нічого собі».

В середині квітня Леся написала бабуні листа.

(На вільному аркуші дописано лист сестри Ольги до бабуні).

19 квітня Лесина мати писала з Колодяжного М. П. Драгоманову, що Леся в травні конче хоче їхати до Софії, що це її справжня «idée fixe». «Нема у мене сміливості заперечувати Лесі, так вона хоче побачитися з вами», – писала мати і питала, як краще їхати Лесі, морем, чи через Австрію, в другому разі побачить виставку у Львові.

22 квітня 1894 Леся написала до Михайла Петровича Старицького листа.

23 квітня Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

В кінці квітня Лесина мати писала М. П. Драгоманову, що Леся збирається виїздити до Софії в травні, як тільки буде пашпорт. Лесине здоров’я, як відпочила вдома, в цілком доброму стані: вона тільки трохи кульгає, спираючись на паличку, але ходить вільно і навіть швидко. На побоювання дядькові, що перебування в Софії в оточенні хворих і тому пригнічених родичів може недобре відбитися на Лесиному настрої, мати пише, що Леся добре знає, як багато фізичних і моральних страждань витерпіли софійські Драгоманови, що й саму Лесю доля досить таки потріпала, а тому, може, софійські родичі такі дорогі й близькі Лесі.

2 травня Леся пише А. С. Макаровій до Гадячого, що близько 15 травня поїде за границю.

Державний переворот у Софії, як видно з материного листа від 18 травня, трохи затримав Лесин виїзд. Мати писала Драгомановим, що Леся має виїхати 26 чи 27 травня, у Львові відпочине добу і далі поїде без зупинок. З дороги повідомить Драгоманових про свій приїзд. «Леся дуже весела. Ось побачите!» закінчує мати листа.

24 травня мати пише Маковеєві, що Леся «завтра-позавтрім їде за кордон через Львів до Софії».

26 травня з Колодяжного Леся написала бабуні листа.

27 травня Леся була у Львові проїздом до Софії.

В кінці травня Леся по дорозі зі Львова до Софії послала додому телеграму: «Très bien».

1 червня М. П. Драгоманов пише Гольдштайнові, що за 3 години приїде до нього в Софію Леся.

1 червня Леся послала з Софії телеграму додому, що доїхала добре.

2 червня (14 червня нов. ст.) Леся пише матері з Софії листа.

15 червня (27 червня н. ст.) Леся написала до Михайла Павлика листа.

Літом Леся написала своїм молодшим сестрам Оксані і Ізідорі та братові Миколі листа.

На початку липня М. П. і Л. М. Драгоманови поїхали з Софії до Парижу. Леся з кузинами Лідією і Аріядною поїхали до села Владаї в гарній, зовсім дикій гірській околиці Софії.

Леся дуже просила дядину писати, тому дядина пише навіть з дороги, що вони їдуть добре.

Леся одержала листа од найменшої сестри Ізідори, писаного материною рукою.

[7] 19 липня з Владаї Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

8 [20] липня Леся написала до Л. М. Драгоманової листа.

13 липня сестра Ольга пише Лесі в Болгарію, що була в тітки Олександри в Умані. Тітка з синами приїде на вакації до Колодяжного. Брат Михайло був у Колодяжному, тепер уже поїхав до жінки на хутір, в Києві мав спинитися, щоб побачитися з Славінським, що ще не поїхав до Італії. Лесині листи дуже цікаві, бо по тих подробицях, що вона пише, сестра всіх родичів софійських, як живих, бачить. Дуже жалує, що й вона не поїхала до Софії.

15 липня мати пише Лесі. Вона не знає, де дядько з дядиною. Брат Михайло поїхав 4 липня, сестра Ольга приїхала 12 липня. Батько коло 20 липня збирається до Володимира-Волинського. Мати з братом Миколою і сестрою Ізідорою їдуть на 1 день через Любомль до Бережців. Брат Михайло мав звістку, що захопить Славінського в Києві, з цього приводу мати іронізує, що не так то хутко пишуться університетські сочіненія і не можна з ними так легко обходитися, як з перекладами з Гайне, що скінчив, так скінчив, а ні, – то закинув, та й їдь, коли схотів, з княгинею Абомалек у вінта грати. Старицький казав в Умані сестрі Ользі, що Людя ще в Києві. Холери не чуть. У Колодяжному була прикра пригода: хлопчик-гість руку зломив. Мати питає, чи відзначали Лесин пашпорт на болгарській границі, скільки у Лесі грошей є, що думає Леся далі робити.

20 липня Леся в листі до сестри Ольги між іншим питає про здоров’я сестриної приятельки Марисі, що слабувала на сильну анемію.

26 липня мати пише Лесі, що добре Леся робить, часто пишучи додому. Може бути в Болгарії, скільки хоче, це нічому не заважає. Ще не зважили, хто житиме в Києві. Для цього теж не треба Лесі вертатися. В серпні мати поїде до Києва на 2 дні наймати помешкання і, може, до бабуні в Гадяче заїде. Мати рада, що Леся купається, живе на хорошому повітрі, сільському й гірському. Радить Лесі зайти в просту болгарську хату, подивитися, як «братушки» живуть, нагадує, як ходили до татарок у гості в Криму. Ніякі описи не можуть дати поняття про чуже життя, поки на власні очі не побачиш людей і їх обстанови. Просить розпитати у Ліди чи якої болгарки, як робити шербет з рожі.

Батько приписує до материного листа, що вони не зв’язують Лесю термінами до вертання. Може, діти поїдуть учитися до Варшави. Брат Михайло з жінкою і тещею збираються до Дерпту на зиму. Тітка Олександра з синами ще не приїхала до Колодяжного. Погода чудова. Купаються по три рази. Вже місяць дощу нема. Послали чай Драгомановим на ім’я Шишманова. Просить паризьку адресу Драгоманових.

1 [13] серпня Леся написала Михайлові Павликові листа.

В другій половині літа Л. М. Драгоманова в листі до Лесі дякує за добре слово. Вона дуже любить Лесю і рада, що її Рада полюбила Лесю, як Леся того варта. Вони всі хотіли б, щоб Леся залишилася в них на зиму. На 1 жовтня нов[ого] ст[илю] вони приїдуть з Парижу. Боїться, як перебудуть дорогу. Шкода розлучатись з сином Зорею і до Лесі тягне. Просить берегтися, не застуджуватися.

В серпні сестра Ізідора пише Лесі про всякі дитячо-домашні справи. Мати пише про одержання Лесиного довгого листа, «про танці в хмарах». В Колодяжному тітка Олександра з синами. Молодь танцює під каштаном під Павлюкову скрипку, в старому домі під тітчину музику на фортепіяні, ходять по оріхи. Тітка буде до 20 серпня, бо хоч вакації у її хлопців до 1 вересня, але в молодшого передержка з латині, і він з сестрою Ольгою повторяють латинь. Чекають брата Михайла в Колодяжне. Були дощі, тепер гарна погода, але не так то тепло, і ніхто вже не купається. Після від’їзду тітки мати поїде до Києва наймати помешкання для молодших дітей. Брат Михайло пропонував, щоб сестра Ольга вчилася в Дерпті у нього, але матері це не подобається. Леся нехай залишається в Болгарії, скільки хоче. «Вже коли раз вибралася, то побачся, як слід».

6 [18] серпня Леся написала М. П. і Л. М. Драгомановим листа.

6 серпня М. П. Драгоманов у листі до Лесі просить її не сердитися: у Парижі не дали писати листа приїзди і од’їзди, а у Vaucresson-i, куди вони переїхали, сів за роботу: Бакуніна правити, рецензію писати до «Народу» на Толстого «Царство Божие внутри нас». Од того всього почало боліти в грудях і писати листа було ніколи, або ніяк. Павлик пише дядькові, щоб Леся поспішала з рукописом Біблії, що вже почата друком в 11 і 12 числах «Народу». Павлик думає просити Лесю перекласти теж Вернову «Histoire Sainte». Коли не Леся, то нехай її мати перекладає. Читав у «Дзвінку» казку [Лесиної матері] про Трубадура, Короля і т. п. Суєта. Ліпше чуже пожиточне перекладати, ніж своє лишнє плодити. До Парижу приїхала Галя Антонович-Геркен з чоловіком після втрати єдиної дитини. Розказувала про киян, про православіє Грушевського, що читав Євангеліє на могилі Карачевського і б’є поклони. М. П. Драгоманов рівняв [пропуск в оригіналі] до молодих учених з Москви її Петербургу не на користь Києва. Один молодий петербуржець, два роки, як скінчив університет, правник, досліджував руське право, дійшов до федералізму. Написав сочіненіє на золоту медаль, його залишили при університеті. Не знав чужих мов. Маючи 600 карб. на рік, без командировки поїхав заграницю, вивчив німецьку і французьку мови, познайомився з державним правом Європи, ще більше укріпився в федералізмі і поїхав майструватись у Росію. Чому «в людей» є такі, а в нас ні? Вовк казав, що в Києві є два наукові напрямки: Антоновича – хутірний і Лучицького – європейський. Остатнього нігде не видно.

14 серпня Леся ще у Владаї. Чекає приїзду Драгоманових з Парижу.

16 [28] серпня Леся написала М. П. Драгоманову листа.

20 серпня з Владаї Леся написала Михайлові Павликові листа.

22 серпня Леся написала молодшим сестрам і братові листа.

22 серпня Леся написала М. П. і Л. М. Драгомановим листа.

29 серпня мати пише Лесі, що одержалися її листи до дітей і до батьків, пише про різні домашні події: тітка Олександра з молодшим сином поїхала 18 серпня, заїде в Полонне до дядька Григорія Косача, 24 серпня буде у сина передержка з латині; старший тітчин син залишився до 30 серпня. Брат Михайло був на повороті до Дерпту 2 дні. Його жінка й теща в Києві, як він складе іспит, то вони поїдуть у Дерпт, а ні, то зимуватимуть у Києві. Брат Михайло приїде їх забирати. Мати з цього приводу пише: Ich finde das alles so dumm.

Пише мати, що Славінський у Києві, нікуди не їздив і не поїде. Історію про подорожні гроші, що по секрету розказав Михайлові, мати думає, – вигадав. Мати «завтра» їде до Києва наймати помешкання, потім вернеться і забере до Києва Ольгу, Оксану і Миколу. Ізідора залишиться з батьком у Колодяжному. Поки приїде Леся, мати буде з дітьми в Києві, а як Леся приїде, то вона буде в Києві, а мати вернеться до Колодяжного.

Мати одержала від Люді Старицької листа, просить не їхати до Варшави, а оселятися в Києві поблизу од них. І Лисенко оселився на Благовіщенській вулиці. Мати жалує, що пізно їде, але чекала на Михайла, потім на виїзд тітки Олександри, потім заслабла на лихорадку з флюсом. Хотів батько їхати наймати помешкання, але побоялися, що замість наймання помешкання він привезе яке опудало за вчителя, або помешкання погане найме. Славінський переселився на Тарасівську вулицю з Михайловських «удобств».

Мати пише, щоб Леся не припасовувала свого повороту додому до «наших рахуб життя» і була в Софії, скільки хоче. Мати охоче побуде в Києві хоч би й місяців два, і їй не хочеться, щоб Леся, з таким трудом дочекавшись подорожі до родичів, жалкувала, що «не набулася». «Стібни вже при тім і всі ,као-мао’ болгарської мови», – додає вона. Діти ждатимуть обіцяної болгарської казки, мати просить давати її не цілком у первомові, бо це незрозуміло і марудно, «впусти її трохи – лише для ,couleur язикаль’ [Замість «couleur locale» (місцевий колорит)]

Панна Чеснок одержала посаду вчительки в с. Гущі, де була Анна Павлівна і де роблять сідла з остриженого з школярів волосся, її брат Вадим Чеснок поїхав до Дерпту і вступив до ветеринарного інституту. Дівчинка-вихованка Приходьків померла. Холери нема. Є подекуди дизентерія, в Колодяжному нема. Бабуня писала, що в них багато слабостей. Коля Шульженко заслаб на дизентерію. Мати просить, щоб Леся написала бабуні, а то бабуня скаржиться, що з Болгарії од Лесі не одержала ні слова. У Гадячому був спектакль, дарма, що Петеньки (Петро Іванович Рудченко) не було. Грали ті інженери, що будують залізницю. Мати жартує, що Леся з сестрою Ольгою впустили таке товариство.

«Людкове наші» (молодші сестри і брат) мають написати Лесі листа про всякі дрібніші новини, але мати не хоче їх чекати. Мати поїде з старшим сином тітки Олександри і з учнем уманського сіл[ьсько]-госп[одарського] училища Костецьким (Микола Данилович), що від родичів заїздив до нас на 2 дні. Матері цей «землеучеський» тип не дуже подобається: «Чогось воно хоч само не попович, між тим дуже похоже на поповича (а це чогось іще гірше, ніж попович). Наївність, простота, незграбність – у манері й мові дуже подібна до барзо малої дози цивілізації. Дай то, Боже, щоб ці телята могли ловити вовків, або хоч глядіти, як належиться, самих себе, – дарма, що так багато учать усяких животноводств!» Питає мати, що собі думає Ліда, «ота госпожа Шишманова», що не пише. І Радина епістола до сеї пори лише esperée. В Колодяжному вже давно холодно і дощі йдуть. Мати ще раз нагадує Лесі, щоб написала бабуні і послала рекомендованим.

1 вересня сестра Оксана пише Лесі, що мати в Києві, що до Києва поїдуть вона, сестра Ольга і брат Микола. В Колодяжному був брат Михайло. Помилившись датою, поздоровляє дядька з іменинами. Цілує малого Міку Шишманова, Ліду, Раду. Пише, що Лесі кланяється фройляйн Амалія і просить не забути привезти таку ляльку, як Оксанина, привезена з Відня, лялька Ельза.

1 вересня сестра Ольга пише Лесі, що мати поїхала до Києва наймати помешкання. Як вернеться, зараз поїдуть до Києва мати, Ольга, Оксана, Микола. Ізідора лишиться з батьком у Колодяжному. З нею, як батько поїде на рекрутські призови, буде Леся, яка до того часу, думають, приїде. Потім Леся поїде в Київ, мати вернеться до Колодяжного. Думали було, щоб Ольга їхала до брата Михайла до Дерпту і там вчилася, їй цього хотілося, бо було б дуже добре з братом і його жінкою, але роздумалися, що коли взяти до менших дітей учителя, то не буде їм з ким учити мови і музику, їхати ж матері з ними до Києва, а Ользі до Дерпту нема сенсу. Тому всі їдуть до Києва. Ольга буде вчитись, оглядаючись на гімназіяльну програму, бо зважила за два роки складати іспит на матуру, щоб вступити на медицину. Отже, буде вчити грецьку і латинську мову і, може, навіть Закон Божий. Молодший син тітки Олександри витримав передержку з латині на 4. Ніхто якось не думав про те, щоб учити грати на фортепіано брата Миколу, а тітка Олександра в цей свій приїзд почала його вчити, а тепер вчить сестра Ольга і не нахвалиться його охотою і здатністю до цеї науки. Брат Михайло дуже зажурений недобрим ставленням матері до його жінки, казав сестрі Ользі і тітці Олександрі, що це його дуже мучить і він не знає, що й робити. Сестра Ольга теж уважає це великим нещастям. Галя Ковалевська дуже слаба, ще гірше, ніж була після народження першого сина. З Одеси не пишуть (Комарівни). Чому Рада не пише? «Приїзди хутній».

На початку вересня мала сестра Ізідора пише Лесі листа (диктує сестрі Ользі) про всякі колодяжанські новини та події. Між іншим, що померла «її баба» Лукашиха.

3 вересня з Софії Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

5 вересня з Софії Леся написала до Михайла Павлика листа.

6 вересня з Софії Леся написала бабуні листа.

Л. M. Драгоманова пише Лесі, називаючи її «Моя дорогая девочка». Дивується, що в Софії не одержують їх листів. Будуть у Франції ще кілька день. Шкода їхати в хорошу погоду, раніш усе були дощі. Дядькові там добре, спокійно, і вона одпочила. Завтра почне складатися. Господиня возила невеликого Зорю на ярмарок в St. Clou, він мав силу втіхи. Дядина певна, що Леся була б з Зорею у прекрасних відносинах, і він би до Лесі був прихильний та слухався її, хоч на нього часом нападає дух непокори. Цікаво, в яких відносинах Леся з маленьким Мікою Шишмановим. Дядина починає дуже за ним скучати. Цього літа Міка, певне, менше нудьгував за бабунею, бо Леся була замість неї.

10 вересня Леся написала сестрі Ользі, що з Софії поїде додому, певне, 20 жовтня.

10 вересня Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

16 вересня Лесина мати з дітьми: Ольгою, Оксаною, Миколою приїхала до Києва і оселилася на Назарівській вул. ч. 21 (д[ім] Язевої [Того дому вже нема, на його місці збудовано інший великий дім. ОКК]) у правій квартирі з виходом на вулицю ближче до Безаківської вул. По дорозі спинялися в Полонному у дядька Григорія Антоновича Косача, і дітям дуже в нього сподобалося.

21 вересня М. П. Драгоманов пише Лесі, що він двічі переляканий Лесиним листом: раз, що вона впала зі сходів у Владаї, друге, що вона перекладає Вернову «Histoire sainte». Він писав Лесі, що вона для наших, на його думку, не годиться і що, як переробляти, то краще писати нову. Він це зважив зробити за цю зиму і вже почав цю роботу. Нехай Леся покине перекладати Верна і краще читає Ренана. Питає, що сталося з «Євангеліями». Конче треба їх друкувати. Чудний у нас нарід: таке просте діло, як переклад статейки, на мафусаїлів вік одкладається.

Драгоманов, прочитавши Лесин переклад у друку, бачить, що в ньому чимало церковних слів і московитизмів. «Але ж ти мову українську собі виробила. Та то і є, що всі ви виробили мову, – та бідну, як тісний круг ідей, в котрім всі ви крутитесь. А прийдеться вийти з нього, – і нема набою. Ще один резон – налягти на переклади ‘знатных иностранцев’, замість тим способом добиватись у Львові помпадурства серед дурнів». Читав сестри Ольги «Галілея» по Тісандьє – нічого, тільки в початку вона писнула, що Коперніка того не чіпали, що він мовчав. А той і не думав мовчати, а видав цілу книгу, та тільки скоро по тім вмер. «Ось наслідок авторства, котре вхопить кленовий листочок з Тісандьє, а що перед тим листочком і опісля, того не знає і не питає про те» […] «Як собі хочете, многонадійні таланти, а спеціально улик Колодяжанський, а треба змінити всю Вашу економію писательську. А ти на мене не сердься, – а поцілуй мене». Дякує за поздоровну телеграму, що посилала йому Леся.

25 вересня Леся написала до матері листа.

[На тому ж аркуші лист Ради, дочки Драгоманова, Аріядни, французькою мовою, без початку].

27 вересня з Софії Леся написала до Михайла Павлика листа.

29 вересня Леся написала до М. П. Драгоманова листа.

29 вересня з Софії Леся написала до Л. М. Драгоманової листа.

30 вересня мати пише Лесі, що хто має одержати довгого, правдиво «дрібного» листа, то мусить довго дожидати. Так і Леся цього листа материного мала дожидати довго. З 16 вересня мати з трьома дітьми в Києві. Виїхали 14 вересня, заїздили до дядька в Полонне. Оксані й Миколі сподобалися всі ті цікаві речі, що є у дядька. Дорога була тяжка, потяг нічний. Дядько зустрічав на вокзалі. Його друга жінка була теж удома. В Київ приїхали увечорі. Помешкання порожнє, речі ще не одержалися. Спали покотом на підлозі. Другого дня мати одержала речі. Шарварок спершу був у помешканні неймовірний. Навіть Старицького не пускали перші дні, хоч це було й трудно. Описує мати улицю і помешкання. За служницю – Марися, фурмана колодяжанського дочка, сестри Ольги приятелька. Знайомі всі близько живуть: Старицькі, Лисенки, Наталка Вишинська, Галя Ковалевська. Оксану й Миколу вчить студент Голавський, Ольгу – студент Синкевич (?).

Грати на фортепіяні Ольгу й Оксану вчить учениця музичної школи Соушек, а Миколу грати вчить Ольга, і він дуже пильнує цеї науки і грає все, що належиться. Ольга вчить його дуже охоче й терпляче, зовсім не свариться і діло йде добре. Сестру Ізідору батько привезе між 3 і 10 жовтня, бо йому треба їхати на призов з 15 жовтня, то щоб вона не була сама з Амалією, батько ж хоче подивитися, як улаштувалися в Києві. Він буде критикувати помешкання, але воно не дороге (20 крб. на місяць три кімнати і кухня). До міста добре діставатися «електринкою», що спиняється на розі Безаківської й Назарівської і за 5 коп. везе до Хрещатика. Матері подобається їздити електринкою, мовляв брат Михайло, одним людським духом, esprit, що вигадав таку штучність!

У них велика новина: купили собі піаніно за 440 карб. з розсрочкою по 50 крб. місячно. Піаніно вибрав Микола Віталійович Лисенко, воно дуже славненьке і всі «наші» преохоче грають. Нашого фортепіяна (Лесиного) матері, просто як людини, шкода було тягнути в подорож до Києва, при тім же на літо як? Знов тягти його з Києва додому, або сидіти літо без музики? Леся ж знає, як для матері це прикро. Матері здається, що наша хата, дома (в Колодяжному) без нашого фортепіяна була б якоюсь пусткою. Мати пише: «Цей фортепіян має для мене, опріч його доброго голосу, якесь особенне значення, і я його дуже жалую для таких поневірянь, як пересови до Києва й з Києва.»

До «нашої академії», – пише мати, – бракує ще німки. Мати занесе Лесі листа на пошту і зайде до одної з німок, що публікують у газеті про свою науку. Побачить, як воно буде.

Мати мала спочатку багато біганини, «навіть» на базар щодня ходила з Марисею, поки та звикла, а тепер уже все гаразд.

У Лисенків було soirée [вечірка] з молодими літераторами. Ніби думають вони писати. Що виявлятимуть світові творами, – невідомо. Говорять переважно про переклади класичних авторів, як Шіллер, Гете і т. і.

В молодім товаристві, в приватнім житті, деякі новини, що Лесю здивують: «Біла кна-кна [Боровик В. Г.] жениться з Любою Комаровою (навіть і натяку на це ніколи не було; незрозуміло, що це за чутка така була), а Людя [Старицька] мов би то думає вийти за Черняхівського [Олександра, за якого й вийшла]. Якось за це літо вони більше зійшлися, і Людя цілком насмішливий тон з ним змінила на дуже прихильний. Справді, кажуть, виходить заміж за цього ,ставного стовбура’. Про панну Вовкиню говорять, що йде за Самійленка. Це вже не так дивно, – але Людин штрейх мене дивує! Тепер, як я часто бачу Черняхівського і все не чую од нього ні одного не то, щоб умного а хоть би неглупого слова, котре виходило б власне вже ,з-за огради тих зубів’, поблискуючих, як у здорового веприка, то страх як мені дивно стає з рішення тої Люді, – si spirituelle! Остаточно…»

Мати пише далі, що від брата Михайла була 29 вересня телеграма: «Последний экзамен 30-го, до сих пор благополучно, выеду 3-го октября». Вона додає: «Хто знає, як то ще буде. Якби то була телеграма, що вже всі іспити здав. Приїде забирати Шуру і Анну Іванівну, що у Сливчанських з 10/VIII. У нас були по 1 разу. До наших знайомих Шура не захтіла йти на мій заклик. Чи то і в Дерпті, де Міша має багато знайомих, Шура сидітиме, по-сливчанському, у своїй лише щілині?»

«Слав[інсько]го бачила, – приходив до нас. Я зовсім зневірилася в цій істоті. Зволочилося воно до решти, навіть і на позір зовсім старе стало. І ліниве – тяжко. Совісті до того має дуже мало. От, часом із якогось самолюбія повернеться в наші падоли, але тільки, щоб не губилася слава, що й воно aussi aime la nature, однак цій любові ціна півполушки, позаяк вона майже зовсім нічим не доказується. Офіцерське около і вінти у княгині Абомалек таки багато значать і над замолоду старою Соловінською [Соловінська (кна-кна) – так Олена Пчілка називала Максима Антоновича Славінського] треба рішучо поставити хрестик […]. Ну, пора кінчать!»

Восени Леся їздила з Софії до Філіпополя з кузиною Аріядною Драгомановою і Іваном Дмитровичем Шишмановим, чоловіком кузини Лідії Драгоманової-Шишманової.

2 жовтня мати вмовляє Лесю в листі, щоб Леся не зривалася «їхати ради того, щоб глядіти сестру Ізідору в Колодяжному, бо її батько привезе до Києва, і всі тільки будуть раді з того. Трудно було Лесі вибратися до дядька і знов вибереться не хутко, то треба тепер залишитися, коли хочеться і «коли тебе зоставляють (звичайне, це найважніше) […] Що ж до цього моменту, то було б абсурдом, оставшись дожидати повороту дядька й дядини, зараз рушити од них, заледве вони приїдуть! […] Отже, кажу тобі, не роби цеї глупости, – на додачу даремної, – щоб нагло спішити в порожнє Колодяжне! Амінь. Мама. На здравую увагу, – а по тім, як хто собі знає!»

Хвалить мати своє помешкання і вулицю (Назарівську): «Од усього близько, воздуху много, грохоту уличного по ночах не чуть. Ідеальнейшая улиця».

Восени Леся давала поради в справі влаштування ювілею її дорогого дядька М. Драгоманова, помагаючи М. Павликові в його праці над життям і творчістю М. Драгоманова, посилаючи йому списки творів Драгоманова, виписки з чужоземних журналів.

10 жовтня Драгоманови повернулися з Парижу до Софії. Михайло Петрович почувався дуже зле. Цілими тижнями не міг ходити, навіть рухатися, так боліло в грудях. Доводилося лежати з мокрою глиною чи льодом на серці, од того зменшувався біль, але з’являвся кашель. На домагання хворого приладнували до ліжка столик-пюпітр, щоб лежачи писати. Леся старанно увесь час виконувала секретарські обов’язки і на зміну з дядиною перебувала при ліжку хворого.

12 жовтня батько пише бабуні, що Леся, може, всю зиму прогостює в Софії.

14 жовтня сестра Ольга пише Лесі про своє учіння, про те, що брат Михайло склав усі іспити і приїхав по жінку і тещу. Жартує, що вона з братовою знаходять, що він за кожним приїздом все більше подібний до професора і вони бояться, коли б він не «перепрофесорився», доки матиме катедру. Сестра Ізідора вже в Києві, – привіз батько. Далі Ольга пише, що вона нікуди не ходить, тільки гуляти: в опері сама «гадость», жадного хорошого голосу, в драматичному театрі саме «паскудство», жадної людської п’єси. В гості майже не ходить: у Лисенків щось два рази була, у Старицьких – раз, та більше й не хоче, бо після одного «милого» Людиного вчинку стратила всю повагу до неї і не має охоти часто її бачити; часом ходить до Галі (Ковалевської), Наталки (Вишинської) і Шури (братової), поки вона тут. Галя поправилася, нерви ще трохи розстроєні. Менший син її не такий гарний, як старший, жвавий, подібний до Галі. Наталка призналася, що йде заміж за Женю Гроздова, що Леся його знає і що Ользі не дуже подобається. Старицький лютує на Людину прихильність до доктора Ол. (Олександра Черняхівського) і каже, що він не могтиме признаватись, що Ол. його зять. Оксанина (Оксани Старицької) симпатія (Стешенко Іван Матвійович) зветься тепер «пері молодая», бо «татко» не позволили цього року взяти його на квартиру, і він тільки у гості приходить, як до «потерянного рая».

Всі кияни, за малими винятками, Ользі збридли, що бачити їх всіх не може. Взяла абонементи на симфонічні концерти. З Одеси одержала кілька листів, – не писали через лінощі. У Маргарита (Комарової-Сидоренко) 12 червня народилася дочка, і Маргарита дуже рада. Вона просить Лесину адресу, бо не знає, куди Лесі писати. Марися в Києві, вона поправилася після того, як ціле літо пила «Левіко». Одержала листа від тітки Олександри, вона огорчається порядками в училищі, де вчаться її сини. Ольга була три дні слаба і запустила учіння лекцій, треба вчити. «Пиши ж. Поцілуй всіх, всіх. Бувай здорова. Цілую тебе кріпко. Твоя Олеся. Не хутко побачимося. А дечого цікавого не можна написати, бо в писанні загубить цікавість.»

21 жовтня Лесі пише мати. Вона жалує, що, здається, один її лист до Лесі пропав (так виходить з допіро що одержаного Лесиного листа), потішає себе, що, може, він тільки розминувся з Лесиним. Пише про сім одружень у молодім товаристві, що вже відбулися, або мають одбутися. З того приводу, що якийсь Хведько оженився не з тою, до якої залицявся, а з іншою зовсім, мати пише: «Де ж після цього вірність?!!! І що таке єсть вірність, поки навіть вона зветься вірністю?…» Славінський ще не оженився. З співачкою Забілою у нього вийшло «не солоно хлебавши». Мати каже: «Це йому добре, щоб не хвастав.»

Сестра Ізідора приїхала і нічого не заважає. Часом вона «схвачується» (свариться) з Оксаною або з Миколою, але менше, ніж дома, бо тут нема часу. Всі діти вчаться добре, досить ретельно. Микола і Оксана вчаться французької мови, Ольга вчиться і латини і грецької мови, «мови богів», як каже мати. Ольжин «соромотний» почерк добре прийшовся до грецького писання, учитель не натішиться. «Божу» (грецьку) граматику Ольга теж потрапляє, бо їй мріється наука Ескулапова. Мало куди ходять, часами лише до Старицьких, Лисенків, до Наталки. Крім матері й Ізідори, всі з Марисею були на «Фавсті». Мати ходила на п’єси Ковалевської-Лефлер. Чудні, не сподобалися. Думки нічого собі, але написано невміло, часом смішно, що для драми не подобає.

У них інфлюенца: була три дні в гарячці Ольга, лікар думав – тиф. Тепер мати хвора, тому пише олівцем. Чому Зея (Леся) зі своїм поворотом до певності не прийде? Леся писала: «Не знаю, чи радіти, що моя присутність нікому не потрібна». Мати вважає, що так глибоко питання не треба брати, бо вийде, що й мати не потрібна нікому, бо і без неї обійшлися б, коли б кудись поділася. Річ у тому, чи слід Лесі вертатися, раз уже вибравшися і не набувшися стільки, скільки є охоти у неї і у родичів. Мати знов каже, щоб Леся була, скільки хоче, хоч і цілу зиму; задля деяких причин навіть краще їй тепер не вертатися. Тільки вже нехай рішуче зважить, щоб і батько міг у Колодяжному так чи сяк служебний персонал урядити. Коли Леся залишиться в Софії, то батько слуг поодправляє і житиме в Ковелі, а на свята приїде до Києва. Ізідора буде до літа в Києві. Вона збирається писати Лесі. Книжку, нову історію французькою мовою, одержали, дуже дякують. Юрко Старицький присягав новому цареві яко гімназист.

В кінці жовтня сестра Ольга просить Лесю передати дядькові на іменини рушника, що Ольга вишила і посилає. Просить написати, чи сподобається рушник, і побажати дядькові всього найкращого. «Коли б то я могла все сама йому сказати, що хочу».

В кінці жовтня Леся зважила залишатися на всю зиму в Софії.

4 листопада мати пише Лесі, що не має від неї три тижні листа, але батько в Ковелі одержав од Лесі листи, тому мати не турбується за Лесю, але їй прикро, бо думає, що Лесин лист пропав. Просить писати на батькове ім’я, бо так хоч довше, але певніше, бо туди чомусь краще листи доходять. Каже не писати нічого такого, що може здатися цікавим комусь іншому, крім неї.

В Києві в Лесиній родині всі здорові, хоч і не зовсім: у Ольги знов часом голова болить і живіт (як торік). Певне, од занятій, од нервового напруження й сидіння; але коли вона конче хоче сидіти за наукою, то це непоправима річ. «Тигрики» (молодші діти) здорові. Часами сваряться, так як то вони вміють, з Дорою, але взагалі живуть нічого. Учаться добре. Микола може прислати Лесі свій французький переклад навіть. Має бути ще одно весілля: «тьотя Саня» (Олександра Федорівна Хоружинська) вінчається завтра з так званим Індиком (Віктором Володимировичем Ігнатовичем). Женяться двоє Кістяківських. Варвару Іванівну Антонович знов повезли в Одесу до Рінека, бо знов треба щось вирізувати на шиї. Людя дуже прихильна до Черняхівського. Славінський зостався «на мелі» щодо Забіли й грошей. Сочіненія університетського не написав, мати додає: «та куди такій ледацюзі!» Приходив до матері поправляти свої переклади морських віршів Гайне. Поправили. Залишилося три віршики на потім, а він три тижні не збереться довести до кінця справляння. А ще ж треба все переписувати. Чому Леся зважила, що «Атта Троль» пропав? І не думав пропадати. Аби но Славінський скінчив свої переклади! Мати буде його підганяти. Кінчає листа: «Бувай здорова і слухай моєї поради.»

7 грудня в материному листі до бабуні початок розмов про купівлю Зеленого Гаю (Голубівщини, як звалося раніш).

8 грудні мати пише Лесі, що їздила до Колодяжного, там усе в порядку. Амалія поїхала додому. В Колодяжному Кароль (Русилович), у нього ключі од усього, і Порохов (Микола); їсти варить Катерина Філаретова, є Яким і всі інші. Владек ніби підріс, бо бороду велику відпустив, його сімейство підростає. Під Лесиним домиком зовсім нема води, одвели трубами.

У Києві: «живемо, учимось. Всі здорові. Впала сильна зима від 28/XI. У нас у хатах тепло. Пригод ніяких, новин люди сподіваються, але покищо жадних перемін.»

«Література» живе. Рішуче зважили перекладати і справді перекладають: Людя – «Räuber» Шіллерових, Стешенко – «Орлеанську дівчину», Славінський переклав «Прометея» Гете (а морських віршів Гайне досі не збереться переписати, і мати не може тому їх послати Маковеєві). Прилучилися (до «Літератури») Орися (Антонович) і Вовківна (Вовк-Карачевська), але з них, мабуть, мало буде користі.

Людя пише ще Богдана (Хмельницького) вкупі з батьком. Нічого собі виходить. Шкода тільки, що пишуть для «Московского листка», – але, що робити, пишуть для заробітку, бо з трупою справи погано йдуть. Тим трупам треба щось думать, бо публіка почина розбирать, що Садовський і tutti quanti просто дурні, а їх смушевим шапкам публіці уже докучило аплодирувати. «Ну, та у нас тепер всі у всьому надіються, що ось-ось буде все ліпше! Може, й талани справжні й просвіта знайдуться» […]. Міша писав з Дерпту. Живе, але не сподіваюсь, щоб добре. Шура не писала зовсім. Галя поїхала на урок на Київщину. Малі її у бабушки (Віри Андріївни Деген). На уроці їй добре, панами своїми (Яхненки, – біля Симиренок) задоволена. Її чоловік поїхав до Петербургу шукати роботи.

Людя питає, чи одержала Леся її листа, посланого місяць тому. «Напиши їй що-небудь у моєму листі, коротенько, коли навіть не получила її листа, бо вона показує велику прихильність». Мати з сестрою Ольгою були в Рашевської (Лисавети Олександрівни), тоді була її дочка Віра, яка «дуже чогось опустилась фізично й одежно (морально ж вона й завше була не ахті яка)». Ольга заприязнилася з Катею Ліндфорс, ходить до неї і щось там читають для саморозвитку. Тепер знов зайшла мода на Писарева. Це для матері трохи дивно, і вона ще гаразд не може собі того витлумачити, від чого воно, для чого і проти чого. Мати питає, що робиться у них. Як здоров’я дядька? Нащо пускають його на ради, коли й на лекціях бувати для нього велика жертва. Що робить Рада? Її листа мати одержала і показувала учительці французької мови, та не хотіла вірити, що писала не француженка. Але на російському грунті і в російському кліматі таке неможливе, бо хоч наші вчаться по-французьки у французів, – але далеко куцому до зайця!

«Пиши, Зеїсочок, як там і що у вас». Мати не хоче трудити Драгоманових писанням, то Леся напише, а їм дасть прочитати материного листа. Питає мати: «Яке там товариство у вас? Напиши і про чужий entourage. В чому ходиш? їхала в літньому, а залишилась на зиму. Як Маусік? Що поробляє і почитує?» З Києва пошта не приймає посилок до Болгарії. Ту посилку, що мати думає послати, треба послати додому (Колодяжного), а звідти пошлють до Софії. «Нічого не розумію», каже мати.

16 грудня у Львові урочисто відсвяткували заходами приятелів М. П. Драгоманова його 30-літній ювілей. Надійшло багато привітань, адресів, телеграм, подарунків, що пересилалися зі Львова до Софії. Леся все прочитувала вголос. Потім подарунки розміщала разом з Радою у вітальні Драгоманових.

У грудні сестра Ольга пише Лесі як про цікаве для неї, що діти вчаться добре. Миколі трудна лише аритметика, але врешті і вона нічого. Сестра Ольга дивується, чого гімназисти так мучаться з грекою і латиною, їй вони не такі вже страшні. В Києві багато снігу і великі морози. Діти сковзаються на коньках, Ольга й собі купила коньки, і Славінський обіцяє вивчити її сковзатися. Ольга рідко буває у Старицьких і Лисенків, а часто у Ліндфорсів, заприятелювала з Катею Ліндфорс, має таких знайомих з молоді, що Лесі невідомі. Галя Ковалевська зовсім видужала і на уроці на Київщині, діти її у свекрухи, чоловік у Петербурзі шукає роботи. Було їм дуже скрутно матеріально.

У Лесі є новий кузен, бо жінка дядька Григорія Косача взяла виховувати підкиненого хлопчика. Ольга думає, що тепер можна почути од дядька багато сміху й жартів. Іншої служби дядькові все не дають і він мусить сидіти в «осоружному Полонному». На Різдво мають приїхати з Умані в гості сини тітки Олександри з товаришем, може, й брат Михайло приїде. Сестра Ольга була на симфонічному концерті, були все твори Рубінштейна, а вони їй не подобаються. Дирекція опери повинна поставити 6 нових опер. Кажуть, що в тому числі «Різдвяну ніч» Лисенка. Але це не напевне. А цікаво було б почути.

Приїхала стара Биковська (мати Лесиної приятельки Мані), судиться з чоловіком, що морить їх голодом. Вона все така сама нещасна, але й така сама нудна. Сестрі Ользі з Одеси пишуть, питає, чи пишуть Лесі. Люба Комарова поїхала в Монпельє вчитися медицини. Сестра Ольга, наважившись вступити на медицину, хотіла б піти до анатомічного театру, щоб випробувати, яке на неї враження зробить. Брат Михайло писав лише двічі з того часу, як усі переїхали до Дерпту. Його жінці і Дерпт і його мешканці сподобалися.

Мати взялася до «уліт»: переписує старі, пише нові і постійно то мати до Старицького, то він до матері ходять читати своє писання. «Старицькому дуже подобається наша домівка, і він часто заходить тільки подивитися на неї. Постоїть на порозі, подивиться, скаже: ,Чудесно, прекрасно!’ і піде. Славінський досить часто приходить до нас. Він ще більше постарів, ще більше удає з себе Печоріна, взагалі ж, який був, такий і є. Орест [Остроградський] зник з горизонту, з Людею посварився, у інших не буває, бо ‘пише сочіненіе’, так з’ясовує ,Пілад’ [Максим Славінський]. Клісургський [болгарин] все питає у Тулуба [Олександра Олександровича] нашу адресу, але не приходив. Певне, тільки на Новий Рік зважиться прийти, як і торік. Мама водила вдень Дору на ,Фавста’, бо всі решта ходили ввечорі, і Дора конче хотіла й собі і ніг під собою не чула од втіхи, як ішла.

Оксана, Микось і Дора дуже сваряться між собою. Микось і Оксана раді, що дорвались до бібліотеки, і читають безперестану. Оксана перечитала всю Олькот, а Микось наміряється перечитати всього Жюля Верна. Він Майн Ріда переріс, до Вальтера Скота не доріс і признає лише Жюля Верна». Ольга має мало часу для читання. Прочитала дещо Писарева та Добролюбова, а тепер читає фізіологію Льюіса, з журналів читає «Русское богатство». Людя перекладає «Розбійників» Шіллера і дуже гарно виходить. Сердешний (Стешенко) залишив сонети і теж узявся за переклади і, на думку Ольги, це якраз властива для нього праця. Він перекладає «Орлеанську дівчину», і Ольга навіть не сподівалася, що так гарно в нього вийде. Прощання Іоанни чудово вийшло, далеко краще, ніж у російському перекладі.

Ольга каже, що дуже розписалася, а «сьогодні» неділя і треба багато куди піти. Просить писати хутчій про всіх, головно, про дядькове здоров’я. Просить докладніше писати про всіх, а то Леся пише про щось одне трохи довше, а про все інше нічого, а Ольга хоче знати про всіх більше. «Ситий голодного не розуміє», Леся живе з ними (Драгомановими) одним життям і забуває, що Ольга хоч з її листів була б щаслива довідатися про них, бо любить їх не менше за Лесю. Жалує Ольга, що її ближча «знайомість» з Лесею, яка почалася було торік, на такий довгий час перервалася. Мабуть, Леся не пізнає її, як побачить, бо вона й сама почуває, що змінилася і не на краще, – мама часто каже, що вона дуже зла і недобра. Просить поцілувати всіх і сказати, що вона дуже їх усіх любить.

В грудні перед Різдвом Леся написала бабуні листа.

Підстави

1. Лист. з Мак. ст. 11, 32-36.

2. Рукопис Лазаревського ст. 108, 126, 130, 172, 173, 190.

3. Фуртак-Деркач Марія. Леся Українка. Листування з Павликом. «Нові шляхи», Львів, 1930, VI, ст. 80, 81, 85.

Листи

4. Брата Миколи сестрі Ользі і Лесі. 2 січня. Архів Олени Пчілки

5. Брата Михайла матері. 3 січня. Архів Олени Пчілки

6. Лесин матері. 3 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2156/796.

7. Лесин батькові. Січень. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 919.

8. Материн бабуні. Січень. Архів Олени Пчілки

9. Лесин M. П. Драгоманову. Рукопис Лазаревського Лист 29, ст. 104.

10. Батьків бабуні. 5 січня. Архів Олени Пчілки

11. Бабунин матері. 5 січня. Архів Олени Пчілки

12. Лесин матері. 7 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2157/797.

13. Лесин матері. 11 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2158/798.

14. М. П. Драгоманова Лесі. 14 січня. Рукопис Лазаревського л. 30, ст. 106, 107. Червоний шлях. 1923, ч. 4-5, ст. 197.

15. Лесин матері. 16 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2159/799.

16. Лесин Маковеєві. 16 січня. Листування з Маковеєм.

17. Сестри Оксани і материн сестрі Ользі. 17 січня. Архів Олени Пчілки

18. Брата Михайла матері. 18 січня. Архів Олени Пчілки

19. Лесин матері. 20 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2160/800.

20. Мик. Віт. Лисенка матері. 20 січня. Архів Олени Пчілки

21. Лесин матері. 22 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2161/801.

22. Лесин бабуні. 23 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2127/767.

23. Лесин А. С. Макаровій. 23 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві.

24. Брата Михайла матері. 24 січня. Архів Олени Пчілки

25. Сестри Оксани сестрі Ользі і Лесі. 24 січня. Архів Олени Пчілки

26. Лесин M. П. Драгоманову. 28 січня. Рукопис Лазаревського л. 31, ст. 109-112.

27. Лесин матері. 28 січня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2162/802.

28. М. П. Драгоманова Лесі. 12 лютого. Рукопис Лазаревського л. 32, ст. 113-115. Червоний шлях. 1923, ч. 4-5, ст. 198.

29. Брата Миколи Лесі і сестрі Ользі. 15 лютого. Архів Олени Пчілки

30. Лесин А. С. Макаровій. 16 лютого. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві.

31. Лесин бабуні. 16 лютого. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2128/768.

32. Лесин M. П. Драгоманову. 18 березня. Рукопис Лазаревського л. 33, ст. 116-117.

33. Материн бабуні. Рання весна. Архів Олени Пчілки

34. Материн бабуні. Весна. Архів Олени Пчілки

35. Лесин М. П. Драгоманову. 5 квітня. Рукопис Лазаревського л. 34, ст. 118-123.

36. Лесин бабуні. Скоро після 13 квітня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2122/762.

37. Лесин Мих. Петр. Старицькому. 22 квітня.

38. Лесин М. П. Драгоманову. 23 квітня. Рукопис Лазаревського л. 35, ст. 124-125.

39. Лесин А. С. Макаровій. 2 травня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві.

40. Материн. 18 травня. Архів Олени Пчілки

41. Материн Маковеєві. 24 травня. Лист, з Мак.

42. Лесин бабуні. 26 травня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2123/763.

43. Лесин матері. 2 червня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2149/789.

44. Материн бабуні. 3 червня. Архів Олени Пчілки

45. Материн бабуні. Літо. Архів Олени Пчілки

46. Лесин Мих. Павликові. 15 червня. Рукописний відділ бібліотеки Товариства ім.Шевченка у Львові.

47. Л. М. Драгоманової Лесі і Аріядні Драгомановій. Початок липня. Рукопис Лазаревського л. 39, ст. 131.

48. Сестри Ізідори Лесі. Липень [?]. Рукопис Лазаревського л. 37, ст. 129.

49. Сестри Ольги Лесі. 13 липня. Рукопис Лазаревського л. 36, ст. 127, 128.

50. Материн Ніні Едуардівні Гавриловій. Липень. Архів Олени Пчілки

51. Материн Лесі. 15 липня [?]. Рукопис Лазаревського л. 40, ст. 132.

52. Лесин M. П. Драгоманову. 19 липня. Рукопис Лазаревського л. 38, ст. 130.

53. Лесин сестрі Ользі. 20 липня. Архів Ольги Косач-Кривинюк. Л. № 3.

54. Лесин Л. M. Драгомановій. 8 липня. Рукопис Лазаревського л. 41, ст. 133, 134.

55. Материн Лесі. 26 липня. Рукопис Лазаревського л. 42, ст. 135-136.

56. Л. М. Драгоманової Лесі. Друга половина літа. Рукопис Лазаревського л. 43, ст. 137.

57. Сестри Ізідори і материн Лесі. Серпень. Рукопис Лазаревського л. 47, ст. 145.

58. Лесин Л. M. і M. П. Драгомановим. 6 серпня. Рукопис Лазаревського л. 44, ст. 138.

59. М. П. Драгоманова Лесі. Рукопис Лазаревського л. 45, ст. 140-141.

60. Материн бабуні. 14 серпня. Архів Олени Пчілки

61. Лесин М. П. Драгоманову. 16 серпня. Рукопис Лазаревського л. 46, ст. 143.

62. Лесин сестрі Оксані, братові Миколі, сестрі Ізідорі. Серпень. Архів Олени Пчілки

63. Лесин сестрі Оксані, братові Миколі, сестрі Ізідорі. 22 серпня. Рукопис Лазаревського л. 48, ст. 146.

64. Лесин M. П. і Л. M. Драгомановим, 22 серпня. Рукопис Лазаревського л. 48, ст. 146.

65. Материн Лесі. 29 серпня. Рукопис Лазаревського л. 49, ст. 148-152.

66. Сестри Оксани Лесі. 1 вересня. Рукопис Лазаревського л. 50, ст. 153.

67. Лесин M. П. Драгоманову. 3 вересня. Рукопис Лазаревського л. 53, ст. 157-158.

68. Лесин бабуні. 6 вересня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2129/769.

69. Сестри Ізідори Лесі. Вересень. Рукопис Лазаревського л. 51, ст. 154.

70. Сестри Ольги Лесі. Вересень. Рукопис Лазаревського л. 52, ст. 155-156.

71. Л. М. Драгоманової Лесі. 8 вересня. Рукопис Лазаревського л. 55, ст. 160-161.

72. Лесин сестрі Ользі. 10 вересня. Архів Ольги Косач-Кривинюк, л. № 4.

73. Лесин M. П. Драгоманову. 10 вересня. Рукопис Лазаревського л. 54, ст. 159.

74. М. П. Драгоманова Лесі. 21 вересня. Рукопис Лазаревського л. 56, ст. 162.

75. Лесин матері. 25 вересня. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2150/790.

76. Лесин M. П. Драгоманову. 29 вересня. Рукопис Лазаревського л. 57, ст. 164-165.

77. Лесин Л. M. Драгомановій. 29 вересня. Рукопис Лазаревського л. 58, ст. 166-167.

78. Материн Лесі. 30 вересня. Рукопис Лазаревського л. 59, ст. 168-171.

79. Лесин А. С. Макаровій. 11 січня 1895. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві.

80. Бабунин матері. Осінь. Архів Олени Пчілки

81. Материн Лесі. 2 жовтня. Рукопис Лазаревського л. 60, ст. 172.

82. Батьків бабуні. 12 жовтня. Архів Олени Пчілки

83. Сестри Ольги Лесі. 14 жовтня. Рукопис Лазаревського л. 61, ст. 174-176.

84. Материн Лесі. 21 жовтня. Рукопис Лазаревського л. 62, ст. 177-179.

85. Сестри Ольги Лесі. Жовтень. Рукопис Лазаревського л. 64, ст. 182.

86. Материн бабуні. Кінець жовтня чи початок листопада. Архів Олени Пчілки

87. Батьків матері і сестрі Ользі. 2 листопада. Архів Олени Пчілки

88. Сестри Ольги бабуні. Осінь. Архів Олени Пчілки

89. Материн Лесі. 4 листопада. Рук Лаз. л. 63, ст. 180-181.

90. Материн бабуні. 7 грудня. Архів Олени Пчілки

91. Лесин сестрі Ользі. 19 грудня. Архів Ольги Косач-Кривинюк, л. № 5.

92. Материн Лесі. Грудень. Рукопис Лазаревського л. 65, ст. 183-185.

93. Сестри Ольги Лесі. Грудень. Рукопис Лазаревського л. 66, ст. 186-189.

94. Аріядни Драгоманової-Труш бабуні. 21 грудня. Архів Олени Пчілки

95. Лесин бабуні. Грудень перед Різдвом. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2124/764.

96. Батьків і сестри Оксани бабуні. 25 грудня. Архів Олени Пчілки

97. Сестри Ольги бабуні. Кінець грудня. Архів Олени Пчілки

1894 Написано

13 січня. До музи (Прилинь до мене, чарівнице мила).

Друга половина січня. Одинак (?). Повість. Недрукована. Затрачена. [Надрук. 1947. Ред.].

1894. Давня весна (Була весна весела, щедра, мила).

1894. То була тиха ніч-чарівниця.

1894. «Біблія» і «Євангеліє» – статті Моріса Верна. Леся перекладала.

1894. «Histoire sainte». Верна. Леся починала перекладати.

1894. Притча жидівська [?] (Див. Лесин лист до М. П. Драгоманова з 10 вересня 1894).

1894. Раденький (Див. Лесин лист до М. П. Драгоманова з 29 вересня 1894).

1894. Переклад «німецького» [?] вірша і оригінальний додаток до нього. (Див. Лесин лист до Мих. Павлика з 27 вересня 1894). [Це вірш «В небі ми жодного доброго батька не маєм» (автора вірша не вдалось установити). Цей німецький вірш не подобався Лесі Українці, і вона на ту саму тему написала власний гумористичний вірш «Коли вже зачепили сі питання». Переклад німецького вірша і оригінальний вірш Л. У. надіслала в листі до М. Павлика. Переклад німецького вірша вперше надруковано в збірнику «Леся Українка. Неопубліковані твори», Львів, 1947. Оригінальний вірш вперше надруковано в журналі «Нові шляхи», Львів, 1930, ч. 3, стор. 82-83. Ред.]

1894 Надруковано

Купала на Волині. Етнографічні матеріали. «Житє і слово», т. 1, кн. 1.

Притча про чотири перстені. «Житє і слово», т. 2, кн. 6.

Хотіла б я піснею стати. «Зоря», ч. 2.

Роберт Брюс, шотландський король (Шотландська легенда). (Посвята дядькові Михайлові Драгоманову). «Хлібороб», чч. 8-9, 10-11.

Жаль. Оповідання. «Зоря», ч. 9, 10, 11, 12.

Роберт Брюс, король шотландський. Коломия, видав Михайло Павлик.