Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

1.08.1894 р. До сестри Ольги

Владая

Дорога моя люба Олесю!

Бідні ми, далебі, з тими листами, що вони пропадають. Вибачай, що я нападалась на тебе за неписання, живучи тут, я забула, що листи часом мають звичай пропадать, а через те ніяк не могла зрозуміти, як-то може бути, що від тебе весь час не було ні слова. Але тепер все гаразд. Не журись, дитино моя, все гаразд буде, і твоя доля не загинула, вір мені, не в таку ти годину родилася, щоб твоя доля погибала. Як не тепер, то може трохи пізніше, а ти будеш тут.

Не думай, що я пишу сеє пізніше, аби тебе задурити. Я справді не дивлюсь тепер на дядькове здоров’я так розпачливо, як перед виїздом сюди. Дядина пише, що він краще переніс тепер подоріж в Париж, ніж торік (невважаючи на те, що тепер він не кладе льоду на аорту). Дорога сюди не така вже тяжка і не така вже дорога, мені вона коштувала з усіма тратами, їдою, остановкою у Львові і т. п. 15 р. і 50 гульденів [Скажи мамі, що тепер я маю 180 р. і 45 франків і що сього мені доволі]. Їхала я без жадних інцидентів, на границях мене не обиджали, набридло тільки показувати паспорт, бо на кожній границі його требували і штемпелювали (в Австрії, Сербії і Болгарії). Сподіваюсь, що так само й назад приїду. Варто було б мені тут подовше зостатись, щоб більше користі було для мене (та, може, і для тебе) з мого перебування тут, але я ні на чому не настоюю і коли треба, тоді готова приїхати. За те, що мені дали можливість поїхати сюди, я тепер готова на всякі уступки і навіть жертви, коли треба.

Ну, що ж би тобі цікавого написать? Живемо ми тут тихо і мирно і дбаємо більше про хліб насущний, Ліда сідає на дорозі і питає кожну перехожу болгарку: «Стрино (сестро – так тут жінки говорять одна на другу), имаш ли яйца за продаване?» Відповідь: «Нема, лиса ми изъяде, ама майка ми има, прати (пришли) ми тука майка ти». Приходить майка, яйця купуються, і вечеря готова. Таким способом Ліда завжди достає все, що хоче. Варити тут легко, бо єсть так звана «обща фурня» (себто піч при пекарні, куди кожний може носити приладжений обід і там йому його варять і жарять за 10 сантимів пекарі). Молока єсть багато, масла трошки, а сметани тут чогось зовсім не їдять і не продають. Рада і Ліда завели швейцарський звичай їсти в 12 г. Сніданок – шоколад (плитки) з хлібом. Міка се дуже любить.

Міка тут живе в состоянії «первого человека», і Ліда йому все каже: «Міка, ти станелъ големъ дяволъ», на що він відповідає: «ти си дяволъ сама». Воно, се мале, взагалі не дає себе в обиду і від служанок старих як одгризається, так як наша Дора. Пиши мені, що там наші малі роблять. Напиши теж, як здоров’я Марисі, я часто про неї думаю, – чи вже не пухнуть її ноги? І взагалі про всіх і все пиши.

Рада научила мене швейцарських пісень, я і вас научу, як приїду. Рада славна дівчина, шкода, що я не можу привезти її з собою. Бувай здорова, цілую тебе і всіх.

Твоя Леся

З Одесою, сподіваюсь, діло уладиться.

Кланяйся Паші і Тосі, коли вони у нас. Чи й тьотя Саша приїхала? Нехай простить, що не пишу їй тепер. Поцілуй її за мене.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 246 – 247.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 266).