Фольклорні записи
Тут подано усі відомі на сьогодні записи фольклорних творів Лесі Українки, а також записані з її співу М. Лисенком та К. Квіткою. Повністю збережено авторську систематизацію окремих пісенних циклів, опублікованих за життя поетеси або підготовлених до видання (іноді за участю К. Квітки), Після записів Лесі Українки як цілісні розділи подано також наспівані нею М. Лисенкові народні мелодії та записані від поетеси К. Квіткою пісні, що становлять велику збірку. Ця збірка обіймає і матеріали, упорядковані як певні цикли Лесею Українкою (танцювальні пісні, веснянки, купальські та ін.). Тому, щоб уникнути повторень, у записах М. Лисенка і К. Квітки ці твори знімаються, а в примітках зазначається їх місце в книзі.
Подаючи записи Лесі Українки з її рукописного зошита, у примітках друкуються і ті тексти пісень, які записала в зошиті сестра Ольга Кривинюк, бо наспівані вони переважно тією самою дівчиною Варкою (Варварою Дмитрук), від якої записувала й Леся Українка.
Таким чином, прийнята система подачі матеріалу послідовно розкриває розвиток зацікавлень поетеси народною пісенністю, її спроби видання фольклорних збірок тощо.
Переважна більшість вміщених фольклорних матеріалів має вказівки Лесі Українки та Климента Квітки на їх варіанти. Нерідко джерела варіантів подаються скорочено, причому скорочення ці найрізноманітніші. Під час підготовки електронного перевидання ці скорочення уніфіковано; щоб побачити повний текст опису джерела, треба клацнути відповідне посилання : Гильтебрандт, 205.
Пояснення Лесі Українки і Климента Квітки у підрядкових виносках ідуть беззастережно, коментарі, що належать упорядникам, подаються з ремаркою «Ред.».
У своїх фольклорних записах Леся Українка зберігала діалектні форми і характер вимови певних слів та виразів. Однак при підготовці пісенних текстів діалектна вимова збережена лише в таких випадках:
а) при римуванні (качура – вечера, їсти – вісти, палив – волив та ін.);
б) у власних іменах (Мар’юся, Гмитро, Віхтор);
в) в словах з придиховим «г» (гочі, горати, гонучі, гулиця поруч із юлиця і вулиця, говес, горел, год – од поруч з від тощо);
г) прикметникові форми з суфіксами «ейк» (чорнейкий).
Збережено діалектні лексичні варіанти типу дуброва – діброва – домбрівка, озьми – возьми, хоць – хоч, кіб – коб – коли б, а також типові для Волині слова керез – через, брацю – брате, тутеки – тутечки, оно – лише та ряд інших.
В томі уніфіковано різну передачу Лесею Українкою ряду форм слів і вимови їх. Уніфікація проведена в напрямі наближення до літературної норми. Зокрема, не збережено такі паралельні варіанти:
а) тверда вимова р, д, т, з (запрагай, раба, раденце, ратувала, забаруся, дивачка, вилила, диброва, дирочка, трасця, стина, тилько, зирками тощо);
б) тверді закінчення дієслів третьої особи (кипит, кричит, ворчит та ін.);
в) тверді закінчення деяких іменників середнього та жіночого роду в місцевому відмінку однини (в болоти, в борозенци, на призви, в золоти) та чоловічого роду в називному, родовому та знахідному відмінках множини (хлопци, хлопцив);
г) тверді закінчення прикметників у множині (Наталчини, чорние очи, поломняни, буйниї, добриї і под.);
д) тверда приголосна з «в» (дзвин, двир, свичка, свителка);
е) написання дієслівних форм типу берецця, трясецця;
є) прийменник «с»;
з) форми слів: забірають, убірають і под., люде (крім римованого з буде), частійше, насивай, братя, найменчий, мнясо, никому, чі, бігма.
Ця уніфікація усунула випадки можливого невірного розуміння слова, наприклад: пил – піл, спивайте – співайте; у винці – у вінці; дивонько – дівонько; на поли – на полі тощо.
Додається алфавітний покажчик пісень за їх першим рядком. Якщо пісня має заголовок, він поданий поряд у дужках. Трапляється, що окремі назви пісень внесені до алфавітного покажчика кілька разів, – це означає, що текст пісні записаний Лесею Українкою, а її мелодія з деякими відмінами – М. Лисенком та К. Квіткою.
Деякі виправлення внесено у нотний матеріал. Ноти під одним ребром і на одному складі з’єднані лігою (у записах мелодій К. Квітки це проведено непослідовно). В деяких випадках проставлено необхідні подвоєння віршових рядків; замість знака подвоєння (:І) у Квітки ставиться «2», у випадках послідовного повторення приспівів у виносках під текстом пісень зазначено: «Співається двічі. – Ред.»
Порядок подання мелодій і текстів в рукописній збірці Лесі Українки збережено за оригіналом.
Фольклорні записи Лесі Українки
Купала на Волині (1893 р.)
Опис поліської хати – Леся Українка в листі до І.Франка від 23.10.1893 р. обіцяла надіслати цю замітку. Вона загублена.
Записи народних повір’їв з Колодяжного і Миропілля – Леся Українка в 1893 р. надіслала М.П.Драгоманову такі записи: 1. «Кажуть, що комарі – чортівські слуги і ту кров, що випивають, несуть чортові». 2. «Земля, що є чоловіка під нігтями, то чортова земля». 3. «Розплата з чортом душами родичів». Вони чомусь не опубліковані.
Записи в селі Колодяжне (1891 р.)
Записи в селах Довгополе та Буркут (1901 р.)
Дитячі гри, пісні й казки (1903 р.)
Народні пісні до танцю (1904 р.)
З репертуару кобзаря Гната Гончаренка (1908 р.)
Записи народних пісень з голосу Лесі Українки
Народні пісні, записані з голосу Лесі Українки Миколою Лисенком
Народні пісні, записані з голосу Лесі Українки Климентом Квіткою