Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Народні пісні,
записані з голосу Лесі Українки Миколою Лисенком

Запис М.В.Лисенка


Примітки

Рукопис являє собою два нотні аркуші форматом 26:36 см, списані з обох боків рукою М. В. Лисенка. На першій сторінці заголовок: «Веснянки з Волині. Від панни Лесі Укр.». Тридцять записів мелодій з першими рядками текстів поділено на два розділи: «Веснянки з Волині» (23 пісні) та «Обжинкові» (6 пісень). Рукопис виявлено серед матеріалів М. Лисенка, які зберігаються у відділі фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. M. T. Рильського АН УРСР під сигнатурою 24 – 5, од. зб. 31, арк. 78 – 79 [далі, посилаючись на автографи з цього архіву, зазначатимемо: ІМФЕ, номери фонду і одиниці збереження].

Свого часу К. Квітка згадував: «З початку знайомства Леся Українка повідомила мене, що давно вже співає волинські пісні для запису М. В. Лисенкові і віддала йому зошит із зробленими нею ж самою записами текстів цих пісень» [ІМФЕ, ф. 14-2, од. зб. 195, арк. 19 – 20]. Втративши певність у тому, що матеріал цей знадобиться композиторові, пізніше Леся Українка проспівала Квітці серед інших і ті пісні, які співала колись Лисенкові.

Таким чином, ряд варіантів тих же пісень, що в рукопису Лисенка, але вже з повними текстами, надрукував згодом К. Квітка у зб.: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. К., 1917.

Після смерті М. Лисенка К. Квітка, переглядаючи архів композитора, у 1922 і 1927 рр. натрапив на рукопис.

«Свого часу, – писав він, – я не міг провести ретельне порівняння своїх записів з тими, що зробив Лисенко і які збереглися в його рукописах, а також порівняти тексти, продиктовані мені Лесею Українкою, а записаними раніше нею самою і відданними Лисенкові. І тепер я змушений залишитися в надії, що це завдання виконає хтось інший» [Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, т. 2. К., 1956, стор. 437].

І все ж таки деякі свої записи веснянкових пісень від Лесі Українки («Заїньку», «Бородар», «Подолянка») К. Квітка порівняв із записаними у Лисенка. В своїх нотатках він говорить про інтонаційні розходження в мелодії пісні «Заїньку». У Лисенка із складом «Ну вистрибнути» нота – ля, у Квітки – соль, у записі «Подолянки» Лисенка Квітка відзначив наявність вводного тону, якого, як пише він, «у співі не чулось» і в своїй нотації він це не відзначив. З такого зіставлення К. Квітки видно, що подібні розходження його дивували і, здається, ніби ладен він був приписати їх на рахунок «редакції» композитора.

«Інтелектуальний і моральний облік Лесі Українки, її дуже велика освіченість гуманітарного характеру, її повага до народної творчості… відкидають будь-яку можливість, що вона могла б свідомо вносити якісь зміни, відтворюючи народні пісні для запису» [ІМФЕ, ф. 14-2, од. зб. 195, арк. 40].

Порівняння усіх трьох джерел – рукопису Лесі Українки (з її власноручними записами текстів і мелодій), якого не мав у своєму розпорядженні К. Квітка, рукопису М. Лисенка і записів К. Квітки, показали, що ці розходження не поодинокі. На них докладніше вказано в примітках до кожної пісні. Й інтонаційні розходження у записаних поетесою і композитором мелодіях (таких пісень, як «Заїньку», «Ой ясно, ясно», «А я рак» та ін.), свідчать про те, що рукопис Лисенка не є редакцією пісень, які Леся Українка йому надсилала, а документом безпосереднього запису від поетеси. Бо ж важко припустити, щоб композитор, редагуючи її записи, змінював в них мелодичний контур. Отже, цілком можливо, що Леся Українка як натура емоційна, поетична, обізнана з піснями не одного тільки села, могла допускати у співі й певні варіації. Наприклад, Квітка й сам відзначав непослідовне вживання фонетичних груп «ойк», «ейк», «оньк», «еіньк» (рекрутойко – рекрутонько, мамунейка – мамуненька) у виконуваних нею піснях (див. примітку до пісні № 93 – «Ти, мати моя, гей…» у виданні К. Квітки «Народні пісні. З голосу Лесі Українки», К., 1917). Подібне мелодичне варіювання могло трапитись і в повторно проспіваних поетесою піснях.

Частина пісень з рукопису М. Лисенка вперше опублікована у збірці «Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу» (К., 1971). В даному розділі вміщуються майже всі наявні в ньому мелодії, за винятком ідентичних в рукопису Лесі Українки або надрукованих нею у збірці «Дитячі гри, пісні й казки» (К., 1903):

2. Пускайте нас. Мелодія та сама, що у збірнику Лесі Українки і К. Квітки «Дитячі гри, пісні й казки».

5. Царівно, ми тобі гості. Мелодія та ж, що у записі Лесі Українки і К Квітки (стор. 198 цього тому).

10. Чорнушко, душко. Мелодія ідентична з записами Лесі Українки і К. Квітки (стор. 195 – 196 цього тому).

22. Чи диво, чи не диво. Мелодія з Миропілля, та ж, що у записі Лесі Українки.

Записи М. Лисенка подаються в тому порядку, як вони йдуть в його рукопису.

В записах М.Лисенка текстів окремо нема, тільки підписи під нотами. Я ці підписи виніс як окремі тексти, щоб користувачі Інтернету могли їх знайти. (М.Жарких)