1.08.1894 р. До Л. М. Драгоманової

Дорога дядино!

Видно, справді Вам зосталась в пам’яті лілова блузка, коли Ви такі добрі до неї, що пам’ятаєте її просьбу. Спасибі Вам, що згадали написати «чирюсам» з дороги. Сподіваюсь, що Ваша подоріж була добра до самого Парижа і що Ви там скинули всі софійські слабості.

Щодо мене, то я тут дуже добре маюся, і владайське життя іде мені на користь. Ми з Радою ходимо по владайських планинах і маємося в найкращій приязні. Рада, видно, добре пам’ятає Ваші наставленія, бо дуже толерантно і філософськи відноситься до різних дрібних прикростів і невигод, які, звісно, часами трапляються. Ваня був у нас у Владаї двічі, оце сьогодні недавно пішов у Софію (тепер 9-а година рано), був він у нас з тим знаменитим Ал. Константиновим, – щось мені сей пан не сподобався, якесь у нього поводіння грубе і не конче приємне. Врешті, бог з ним.

Пані Нестерова і Мінцеси тута, здається, устроїлись добре. Мінцес найняв собі верхового коня і сливе щодня їздить в Софію і робить нам гречність, відправляючи наші листи, возячи нам книжки і т. п. Але се не позбавляє і Ваню від порученнів – здумайте собі, він мусить мені купувати черевики і при тому старатись не показувати, що він сього терпіть не може! Героїзм, вартий надгороди!

Ліда хазяйнує завзято. Хазяйнувати в Владаї річ дуже поетична, бо вимагає багато фантазії, немало її потребувалось і для убрання хат, але ж зате у нас тепер справді нічого собі. Я потрошку увійшла в норму, почала читати, і писати (принаймні листи), і навіть шити, чого вже давно не було. Се, певне, від того, що тут нема такої пекельної спеки, як в Софії, хоч все-таки досить гаряче, от тільки сьогодні холодніше, бо сеї ночі дощ ішов.

Шкода, що Вам треба було їхати в Париж, то б ми могли добре провести літо тут вкупі всі. Але вже нічого робить, тепер можна думати хіба про те, чи то ми з Вами ще зобачимось тута. З Олесиного листа до мене мені здається, що вони з мамою неначе заміряються їхати за границю, тоді, либонь, треба буде мені рушати додому, бо вони ранше мого приїзду не рушать – адже ж і я поїхала «на пробу», мовляла Оксана. Але се все дуже непевно, треба ждати дальших листів.

Пересилаю Вам лист мами і Олесі.

Скажіть дядькові, що я тепер і на крилах літаю, і на чотирьох лапах лажу (перше в переносному, а друге навіть в буквальному смислі) – се одне, а друге те, що Ренан при всій його історії, критиці і пр. і пр. все-таки піп, і се йому шкодить.

А тепер бувайте здорові всі троє та споминайте мене якими хочете словами. Цілую Вас міцно.

Ваша Леся

Мені, було, трапилась сумна пригода – загубила часи! Але хазяїн, спасибі йому, знайшов їх на планині, і я зосталась жива.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 244 – 246.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 158 – 159.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 262 – 263. В цьому виданні лист датовано 8 (20) липня 1894 р., тобто дату 20.07, яку О.Косач-Кривинюк вважала за григоріанську, радянські видавці сприйняли як юліанську, і ще раз перевели її в григоріанську (1.08). Інших істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Ваня – І. Д. Шишманов.

Константинов Алеко (1863 – 1897) – болгарський письменник-демократ, автор книги «Бай-Ганю», у якій викривається хижацтво болгарської буржуазії. Вбитий агентами болгарської реакції.

Мінцес Б. – професор Софійського університету, знайомий Драгоманових. Викладав німецьку мову, містив статті на економічні теми в журналі «Български преглед».