9.07.1894 р. До М. I. Павлика
Софія | 27/VI 1894 |
Високоповажаний добродію!
Не хотячи, відплатила і я Вам довгою мовчанкою. Вибачайте, бо я тут зовсім не завважаю, як іде час і которе там у людей число (сьогодні я не одразу згадала, в якому я місяці!).
Спасибі Вам за «Брюса», що прислали, і простибі за рахунки, через них почасти я так довго й з відповіддю збиралась. Я тепер не знаю гаразд, як воно буде, виходить ніби так, що грошей на «Народ» досить, а з другого боку виходить так, що дефіциту 157 зр. (чи так?), чи сей дефіцит приймає Arb[eitgeber], чи ні, я не знаю, інакше не буде, як треба його спитати. Як буде з авансами надалі, я теж не знаю, бо коли Ви не будете, може, далі редактором, то я не знаю, які будуть відносини Arb[eitgeber’a] до «Н[ароду]». Заводити нові рахунки і починати нові відносини я не маю права, отже, я гадаю, що краще мені пождати, що покаже з’їзд, а там вже побачимо. Моє діло триматись точно того, що казав мені Arb[eitgeber], і повідомити його точно про справи, для нього цікаві.
Коли Arb[eitgeber] скаже, що я не мала права вважати на рахунки «Хліб[ороба]», то я вважатиму своїм обов’язком вернути йому 200 г[ульденів], хоч тепер ще не знаю, де я їх возьму. А може, він не признає сих 400 г[ульденів] («Хлібороб» і кандидатура) і залічить 293 г[ульдени] остачі з «Н[ароду]» на рахунок авансів чи там як інакше, то се теж його діло. Я розумію, що Вам нема жадної приємності описувати прикрий стан справи, тож і не беру Вам його за зле, а тільки що він прикрий, то правда. Сумно, що «Хлібороб» не стоїть на своїх ногах. Ну, та що вже говорити.
Після розмов у Львові і листів з Галичини до дядька я зложила собі не дуже оптимістичний погляд на тих людей, що звуть себе рад[икальною] партією, я не бачу в них ні енергії, ні щирої віри в своє діло, ні навіть властивої партії, се видно навіть з їх власних слів, а ще більше з їх поводіння. Як се можна, щоб партія не кивнула пальцем для рятунку своїх газет (принаймні тоді, коли ще признавала їх своїми), а рятують їх інші люди. Коли ж партії сі газети були невлад, то треба було заложити інші і все-таки що-небудь робити, а не тільки «будіровать» Вас. Як вони собі хотять, а Ви все-таки діло робили (хоч і не так, як їм хотілось), тим часом як вони все збирались здивувати світ чимсь надзвичайним.
Ну, пождемо ще з’їзду, чей, там щось виявиться. Тільки я, так як і дядько, не розумію, нащо то треба ділити з’їзди радикальної партії на офіціальний та неофіціальний, на один кликати мужиків, на другий ні. Сі з’їзди без мужиків (партії мужицької par excellence) похожі на з’їзди якихсь диктаторів. Так само я не знаю, нащо ставити кандидатури такі, що вже напевне не вийдуть добре? Мені все здається, що Ви даремне подались у Броди, – чому Ви не йшли туди, де Вас люди знають? Я не бачу користі з того, якби Вас навіть вибрали у Бродах, – що з того? Хіба Ваша робота там? Врешті, я, може, так думаю через те, що не знаю «місцевих обставин», правда, мені нема звідки їх знати, отже, я вимовляю свою думку так, як вона в мене зложилась.
Ще теж я не розумію, чого вибори так дорого коштують, адже подорожі і льокалі не така вже дорога річ. Коли ж гроші потрібні «для впливу», то їх шкода на се, бо се значить оплачувати деморалізацію. Ліпше обернути ті гроші на що кращого. Міцна партія мусить мати вплив і без грошей, а інакше її вплив нічого не варт, хоч би й як багато коштував. Така знов моя думка, і я знов її кажу, не думаючи про «місцеві обставини». Arb[eitgeber] казав, що на сі вибори він не обіцяє напевне підмоги, але, може, зробить що-небудь. Ой, коли б Ваші люди знали, як-то легко йому справджувати свої обіцянки, та коли б вони навчилися в нього справджувати їх…
Щодо дарунків (між іншим – не треба було, щоб дядько знав моє «касательство» до них), то було б добре, якби замість вінка була книга «English and Scotch ballads» Child’a, але треба щоб Ви знайшли спосіб порадитись про се з Arbeitgeber’ом. Ce книга дорога (коло 200 franc), та й чи не занадто вона мудра для земляків дядькових? Тільки се був би приємний дарунок, бо дядько дуже журиться, що не може її купити, бо дорога, а тим часом се гарна і потрібна для нього фольклористична книга (пісні баладного змісту у всіх народів). Так от нехай думають земляки. Коли буде книга, то сказано написати так:
1864 – 1894, Гадяч
Михайлу Петровичу Драгоманову,
славному борцю за волю,
освіту та економічний добробит
русько-українського народу.
Щодо яких інших дарунків і написів, то я нічого не знаю. Щодо «Поступу» і т. п., то дядько вже сам писав се.
Ми вам пришлемо хутко, може, одну статтю напів-юмористичну, за неї мене, може, колись розірвуть, коли довідаються, що се я, але нехай! Ще я пришлю Вам переклад статті про Біблію. Дядько радить мені заїхати в Коломию, та я, відай, так і зроблю. Буду, певне, в другій половині іюля. Врешті, я ще напишу. Бувайте здорові. Пишіть.
Л. У.
Дядькове здоров’я нічого собі; після 5 іюля (ст. ст.) він їде в Париж.
Не вспіла я Вам нічого про наші тутешні справи написати! Пождіть трошки, посилатиму рукопись, то вже тоді напишу.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 239 – 242.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 145 – 147.
Подається за автографом (ф. 101, № 318).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 258 – 260. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Спасибі Вам за «Брюса» – М. Павлик надіслав Лесі Українці її поему «Роберт Брюс, король шотландський», видану 1894 р. в Коломиї.
Моє діло триматись точно того, що казав мені Arbeitgeber – Проїздом у Болгарію Леся Українка була у Львові і передала М. І. Павликові зібрані серед громадськості М. Ковалевським (Arbeitgeber’ом) гроші на видання журналу «Народ». В листі мова йде про ці кошти.
Щодо дарунків – тобто подарунків до ювілею М. Драгоманова (30-річчя літературно-наукової діяльності).
Одну статтю напів-юмористичну – Мова йде про намір написати сатиру (під заголовком «Раденький») на поетів, які виступали під здрібніло-пестливими псевдонімами: «Сердешний», «Раденький» і под.
Переклад статті про Біблію – Леся Українка переклала статтю Моріса Верна «Біблія, або Старий завіт». Цей переклад друкувався у журналі «Народ», 1894, № 11-12, 13-14, 16, 17, 18, та вийшов окремим виданням: Верн М. Біблія, або Книги Старого завіту. – Львів: накладом Українсько-руської видавничої спілки, 1908 («Літературно-наукова бібліотека», ч. 60 – 61).