28.02.1894 р. До А. С. Макарової
| Київ | 16/II 1894 |
Дорога моя Антоніна Семеновна!
З мого листа до бабушки Ви побачите, що я не могла нікому писать листів сього часу. Тільки через те я й Вам не писала. Ви людина робоча і знаєте, як то часом буває, що й пару слів ніколи написать. До того ж – сього я вже бабушці не пишу – у мене й досі здоров’я мало що поправилось, а надто що нога болить. Болить чи ні, а я мушу ходити щодня по київських горах і вертаюся часто дуже втомлена, так що заниматься вже не сідаю, а лягаю. Ну, нічого казать, що часом і залінуєшся і замість того, щоб у вільний час листи писать, лягаєш собі і книжку читаєш або йдеш куди в гості. Але ж чоловік не машина.
Я рада за Вас, що Ви маєте їхати в Полтаву, може, таки там буде Вам краще, ніж у Гадячі. Простіть мені, що я не можу вволити Вашої просьби, замовити за Вас слово у Шульженка. Я у нього зроду не була навіть з візитом, так що коли б прийшла тепер «по делу», то з сього, певне, мало толку вийшло б. От, може, скоро приїде мама, то я її попрошу зробити се, все ж вона, здається, з ним краще заходить. Він хоч і родич нам, але не такий чоловік, щоб я могла його по щирості хвалить, отже, краще не буду й говорить про нього, бог з ним.
Книжки для читання дітям я постараюсь, щоб були вислані Вам, от, може, тут устроїться сеє. Не можна сказать, щоб література для народу була велика і щоб між нею було багато доброго. Книжку «Что читать народу?» (зложила Алчевская і учительниці харківської воскресної школи) я постараюсь Вам прислать, як розживусь на гроші, а то тепер мої фінанси в великому упадку. Читать-то народу, може б, і було що, та біда, що мало йому позволяють читать, – адже ж Ви самі знаєте, який список книжок, розрішених для шкільних бібліотек, народних чтеній і т. п. Часом як подумаєш, то рішиш, що навряд чи й варто стільки труда затрачувать на устройство тих «народних чтеній» для того, щоб потім прочитать дві-три скучні і сухі брошурки… Ну, з таким кореспондентом, як я, не багато жизнерадосних ідей наберетесь! Мені аж сором, що Ви так гаряче приймаєте до серця мої недотепні листи, вони таки не варті того, я сама те знаю. Але ж легше говорить, ніж писать, се мусить тепер всякий знати.
Простіть, що тут скінчу, не через те, що не хочу писать, а через те, що іще маю інші листи писати, а тут вже пізно.
Ну, та се ж не остатній лист, будемо жити, будемо краще писати! Бувайте здорові! Бажаю Вам всього найкращого. Ліля кланяється Вам.
Ваша Л. Косач
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 221 – 222.
Вперше надруковано в газеті «Більшовик Полтавщини», 1941, 25 лютого.
Подається за автографом (ф. 2, № 456).
А. С. Макарова подала до листа свій коментар (зберігається при автографі листа):
«1) Бабушка – Елизавета Ивановна Драгоманова, мать писателя M. П. Драгоманова и Олены Пчилки – матери Л. Украинки. Я близко была знакома с нею и состояла ее «секретарем», т. е. писала письма (под ее диктовку) ее детям, в особенности М[ихаилу] Петр[овичу] (французский адрес в Швейцарию). М[ихаила] Петр[овича] она очень любила, гордилась им, страстно хотела, чтобы он вернулся на родину, чтобы просил царя об амнистии. На эти мольбы ее он всегда отвечал, что не чувствует никакой вины за собою и никогда не будет просить помилования. И это заставляло меня преклоняться перед величием его души.
2) Измученная страшной нуждой и непосильной работой – с утра до поздней ночи школа и частные уроки, школа и частные уроки, а ночью работа на семью – мытье белья, шитье – так как мне нужно было на 16 рублей жалования содержать семью в 6 человек, я просила Л. Украинку похлопотать перед Н. М. Шульженко – бывшим попечителем Киевского учебного округа о предоставлении мне места учительницы на 25 рублей жалованья. Отказ Л. Украинки исполнить мою просьбу еще больше увеличил мое беспредельное уважение к ней за ее прямоту и честность. Шульженко был ее родственником».
Алчевська Христина Данилівна (1841 – 1920) – український педагог, активний організатор недільних шкіл на Україні; разом в учителями Харківської жіночої недільної школи склала тритомний покажчик «Что читать народу?» (1888 – 1906), позитивно оцінений прогресивною громадськістю Росії і України.