5.05.1894 р. До М. П. Драгоманова

Дорогий дядьку!

Ваші «Забележки» і лист я отримала 19/IV, спасибі Вам за них! «Забележок» я ще не дочитала до кінця – маю дещо таке, що треба дочитувати, не гаючись, але між іншим я читаю-таки «Забележки», бо вони мені дуже цікаві. Окрім мене, їх у нас ніхто не важиться читати – тверда річ болгарщина!

Я думаю, що Ви отримали, нарешті, хоч маминого листа від 19/IV, a то ж чиста біда з тими листами – невже Ви не отримали того, що мама писала в марті (окрім того, що був посланий вкупі з моїм)?

На всякий случай, я повторю, що вона писала там про мій замір їхати в половині мая за границю, якщо тільки Ви не будете проти сього і якщо не помішають які незалежні від нас обставини, як-от колись тиф та інші напасті. Тільки сі дві причини й можуть розбити мій намір, а більш ніщо, бо він дуже твердий.

Я б хотіла отримати скоріше відповідь Вашу. Пишіть теж докладніше про Ваше здоров’я і плани на літо. У мене ж тим часом один план, про який тільки що написала, і я більш ні про що не можу думати, се навіть не дає мені нічого писати, а тільки переклади та компіляції. Нема ще дисципліни думки! У Вас би мені її вчитися.

Цікаво було мені те, що Ви пишете з поводу Ренана. А Вашого товариша, що звернув Вам назад книжку Ренана, давану для його сестри, я, як живого, побачила – так се на нього схоже! Діло в тім, що він і сам «виріс» з певними поглядами, та так з ними і зостався до сеї пори, а в сестри його, здається, ніколи й не було ніяких «поглядів». Щодо самого Ренана, то деякі студенти, мені відомі, його читають, і що з того читання виносять, того не знаю, бо якось се ні в чім не виражається. Ті земляки, яких я Вам описала, здається, справді в читанні «отих Ренанів» неповинні, але що те читання не всіх вирятувало від попівсько-розкольницького туману, се я теж знаю. Я знаю, наприклад, одного ще молодого чоловіка, що Ренана читав, а ще в часи початку «угоди» сушив собі голову над тим, кого слід підтримувати, чи уніатів, чи православних (якось у нього вийшла така дилема!), і мучився довго над тим entweder – oder, поки додумався до weder – noch (то й то не знаю, чи наміцно додумався).

У нас, бачте, сидить у многих головах ідея про «дві правди», що ми, мовляв, можемо бути собі і вільнодумцями, і Ренанів читати, а для мужика це «опасно», та й нащо його, бідного, з «непосредственности» збивати, «аналогізмом роз’їдаючим» душу труїти, од рідної традиційної релігійної «почви» одривати. Шкода тільки, що ніхто не зна як слід, яка вона, тая «почва». Не можу з певністю сказати, щоб не взяти гріха на душу, – але мені здається, чи не походить ся думка про «дві правди» ще й від панського страху перед освіченим мужиком, що ось-то мужик, начитавшись усякої премудрості, зовсім «от рук отобьется»… Може, сидить у них в голові формула: освічений чоловік – пан; а що ж буде, як усі мужики та почнуть вилазити у такі пани? «Усе пани, усе пани, а хто ж буде свині пасти?» Звичайно, що свині пасти не дуже весело й приємно…

Тії люди, що на їх я покладаю надію, принаймні хоч у «двох правдах» не грішні, єсть у них і звичай мови європейські учити, а се таки вимагає трошки праці, бо, вийшовши з гімназії, ніхто ніякої мови не знає, навіть настільки, щоб з словарем читать. Дехто з моїх товаришів, вивчившись по-французьки та по-німецьки, тепер береться до англійської та італьянської мови, хоч взагалі до англійської мови ще дуже мало хто приступається, бояться її трудності (більш міфічної, на мою думку, ніж дійсної).

Вашу думку про мої поезії я й тепер розумію, але, звісно, буде краще, коли ми з Вами трохи згодом детальніше про се поговоримо. До своєї книжки, хоч вона видана тільки торік, я відношусь тепер досить критично і якби видавала її сей рік, то, певне, б видала інакше. Взагалі я уважаю моє теперішнє життя й працю за Lehrjahre, я знаю, що багато дечого виходить у мене або недоладним, або незграбним, та, може ж, я таки колись вилюднію, а «не уподоблюся крученому барану в християнському стаді, яко Терешко» або яко поети, що пишуть у «Правдах».

Ви не думайте, Сивенький не з поповичів, він і в університеті був (хоч і не добув) і європейські мови трошки знає, а тільки дуже вже в нього «натура поетична». Він собі добрий чоловічок, але якийсь враг навів його на думку, що він повинен і може бути і Тіртеєм, і Арістофаном, і ще не знаю чим заразом. Ліричний поет з нього був би добрий, а до політики не та голова, то, властиве, не його голова і видумує те, що він в вірші та в прозу заводить, він скоріш «бере готового» від старших Тіртеїв.

Я не про нього писала, що йому 20 літ, а про Сердешного, Сивенький багато старший. Що таке Любенький, не знаю і не читала я його, псевдонім же нагадує мені одну знайому фамілію, що носив досить пришелепуватий панич з молодих українофілів, коли се він, то не завидую тому, хто мусить читати таких авторів! Тип галицького поповича єсть і у нас, з таких найбільш складається «темна сила». Але цур їм проти ночі згадувать. Годі вже сього, хай ще на потім зостанеться.

Бувайте здорові, мій дорогий дядьку, та пишіть мені, не гаючись, – «czekam Waszego listu, jak ziemia rosy niebieskiej».

Ваша Леся

Вітаю і міцно цілую дядину і Раду. Як мені хочеться бачити їх і Вас!

Олеся дуже хоче їхать зо мною, і я дуже б хотіла, щоб вона поїхала, та трохи боюся брати її на свою відповідальність. Хоч і буду старатись, щоб її пустили. Як Ви думаєте про те, щоб їй поїхати?

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 233 – 235.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 142 – 143.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1221).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 253 – 255. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

«Забележки» – наукова праця М. П. Драгоманова, яку він надіслав Лесі Українці із Болгарії. Повний опис: «Забележки върху славянските религиозни и етически легенди. І. Божието правосудие», София, 1892, кн. 1 (Уваги до слов’янських релігійних і моральних легенд. І. Боже правосуддя).

Ренан Ернест (1823 – 1892) – французький історик, філософ, автор праць «Історія походження християнства» та «Життя Ісуса Христа». М. Драгоманов рекомендував Лесі Українці книжку «Життя Ісуса Христа» як зразок антирелігійної літератури.

Тіртей – старогрецький поет другої половини 7 ст. до н. е. В своїх елегіях осуджував користолюбство, чвари, закликав до єдності і прославляв спартанську старовину.

Арістофан (близько 445 – 385 до н. е.) – старогрецький комедіограф, автор понад 40 комедій, в яких критикував афінських державних діячів, показував розклад суспільної моралі.

Сивенький – Володимир Самійленко.

Сердешний – Іван Стешенко.

Любенький – Олександр Гнатович Лотоцький (1870 – 1939) – український письменник, публіцист і громадський діяч.