Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

28.01.1894 р. До матері

Київ 16/I 1894

Люба мамочко!

Щось ти вже давно нам не пишеш, може, розсердилась чого на нас. Ти не сердись, моя дорога мамочко, не в’яли мого серця, мені й так жаль, що все якось виходить, що я тобі в кожному сливе листі завдаю яку прикрість, се правда, що я не вмію листів писать, але що ж робить? Може, колись навчусь.

Я ото папі писала і нащось згадала «екстренні видатки» (можливі) на лікаря та лікарства, та, відай, тим наврочила себе, бо й справді прийшлось сей видаток зробити. Оце останніх днів три почали в мене руки боліти, як-от торік на весну в Колодяжному, та й ноги трохи. Ліля і Лисенки гризли мене, щоб я йшла до лікаря, доти, поки я вже для їхньої потіхи не пішла до нього вчора. Лікар сказав, що се тільки «малокровие и большая нервность» (а з туберкульозом в нозі ніякого зв’язку немає), написав мені Natri’ï hydrobromati, та Arsenici, та ще якоїсь дряні, а врешті сказав, що я літом поправлюсь, – се я й без нього знаю.

Врешті я досить здорова, тільки стараюсь нікуди не ходить, щоб не втомлятись. Я б навіть не писала тобі про се, але ж то було б не по правді і ти б потім на мене сердилась, якби довідалась, що я навіть до лікаря ходила, а тобі не призналась. Але ти вір мені, що я зовсім не в лихому стані, а тільки для Лілиного та трохи й для свого спокою хотіла вияснити, від чого, власне, у мене болять руки і робляться оті немов «удари» в груди. Ну, кажуть – нерви, значить, справа не така-то вже страшна, бо в кого ж ті нерви тепер здорові?

Живемо ми гаразд. Тосю давно вже виправили додому, та я вже, здається, писала про се. З Мишиного листа я довідалась, що Пашка таки був у Колодяжному, як же се так? З Умані нам ще нічого не писали, і я не знаю, чи всі вони з’їхались в свій час. Коли ти приїдеш в Київ? Папа теж казав, що в январі приїде, та щось ви тепер про се нічого не згадуєте.

Був у мене сьогодні Стар[ицький] з Людею, він таки їде в Москву на сім тижні, а Людя зостається тут, не хоче в ту акторську банду пускатися знову.

Лиси щось таке крутять з тим «Дзвінком», що я справді плюну на се діло, от тільки ще два тижні пожду, що там далі буде. Вони таки чудний народ, як гречні, то гречні, але як розбасуються часом, то вже занадто, от хоч би й Маковей, щось-то вже в його листі занадто багато того esprit, я не люблю такого тону. І в «фейлетоні» своєму занадто вже «розмахався». Я йому ще не зібралась відповісти, може, сьогодні напишу, але, звісно, не буду так писати, як оце тобі про нього, бо я йому винна гречність.

Як у вас у Колодяжному, чи тепло? Тут дуже тепло було, похоже на весну, але тепер знов холодніше, і се краще, бо мені щось не сприяв сей faux printemps.

Бувай здорова, люба моя мамочко, і не журися за нас, і не сердься, бо ми ж ніколи не хочемо тебе вразити, а так хіба, по незграбності своїй завдаємо жалю. Цілую тебе.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 207 – 208.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. 3, с. 27 – 28.

Подається за автографом (ф. 2, № 155).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 237 – 238. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Лиси щось таке крутять з тим «Дзвінком» – Львівський дитячий журнал «Дзвінок» із 1894 р. мав готуватися до друку в Києві. Але галицькі народовські видавці – тут «лиси» – відступились від попередніх намірів, і переговори закінчилися безрезультатно.

І в «фейлетоні» своему занадто вже «розмахався» – Леся Українка говорить про фейлетон О. Маковея в першому номері «Зорі» за 1894 рік.