31.07.1894 р. До М. П. Драгоманова
Владая | 19/VII 1894 |
Любий дядьку!
«Э! Я на дереве!» або, принаймні, під деревом і на горі. Моя лісова душа заспокоїлась, дерева єсть, чагарі єсть – чого ж іще! Окрім того, я, en ma qualité de poétesse, знаходжу, що Владая похожа на Парнас з різними Гіпокренами і Кастальськими потоками. Поток тут дуже славний, він шумить у мене під вікном день і ніч, наче велика ріка. Я вже купалася в ньому вчора і ще не раз скупаюсь, бо вода не дуже холодна і, здається мені, се добре буде. Се добре, бо якби не можна було купатись, то прийшлось би мені хутко втікати з Болгарії, а так я таки, може, дочекаюся Вас тута.
Як же Ви доїхали до Парижа? Чи дуже було Вам гаряче? Як мається дядина? Я чогось певна, що вона в Парижі поправиться. Поправляйтесь Ви там, а я буду тут, я думаю, що тут мусять згинути всякі невралгії та інші хвороби, хоч би від самого повітря й води. Тут чогось моя натура перемінилась, я почала вставати рано (в 7½ г.), раніше Ради і Ліди, і лягати рано (11 – 12 г.), ходити можу навіть по каміннях вгору, як було колись в Новоград-Волинську, так що, може, буду й справді «на дереве» (бачите, які мої ідеали тута!).
Щодо всякої їди, то при Лідиній дотепності і фантазії можна завжди мати обід – improvisation і вечерю – impromptu, при тому навіть вино і чорне кофе маємо. Не знаю, як хто, а я не голодна. Правда, се стоїть не мало біганини Ліді і Раді. У Владаї живе якийсь дух миролюбія, бо відколи ми тут, ніхто ні з ким не свариться, тільки один Міка повторяє своє вічне «магар, магарица», але то в щот не йде. Я все броджу і роздивляюсь на околиці і через те до вчорашнього вечора пера в руках не держала, дарма що обіцяла багато писати у Владаї. Ну, та я ще стримаю свою обіцянку, нехай лиш трохи одійду після Софії, – от нещасні люди ті, що в ній зостались! Тут усе добре, тільки що «беткі» жить не дають, ми з ними ведемо війну завзяту і сподіваємось, що перемога буде наша.
Мені подобається, що тут є куди прикласти мої імпровізаторські здібності, і я імпровізую убрання хат з папороті, зілля і т. п. Ми всі маємо окремі хати в одному домі, і я тому дуже рада, бо та хата, де живе пані Нестерова і де ми мали жити, мені зовсім не до сподоби, бо то шматок Софії, та й годі.
Бувайте здорові, вибачте за нефілософський лист, філософія десь розлетілась по горам і нетрям, може, через який час вернеться, тоді побачимо.
Цілую Вас, і дядину, і Зорю незнайомого.
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 243 – 244.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 147 – 148.
Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1222). Автограф не відомий.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 261 – 262. В цьому виданні лист датовано 7 (19) липня 1894 р., тобто дату 19.07, яку О.Косач-Кривинюк вважала за григоріанську, радянські видавці сприйняли як юліанську, і ще раз перевели її в григоріанську (31.07). Інших істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Владая – село під Софією в Болгарії, розташоване біля підніжжя гори Вітоші. Тепер злилося з столицею. На той час єдине курортне місце, де проводила літо софійська інтелігенція.
«Э! Я на дереве!» – Леся Українка нагадує про випадок з свого дитинства: малою вона залізла на дерево і звідти так обізвалась до свого дядька, який приїхав відвідати Косачів.
Пані Несторова – софійська знайома Драгоманових.