28.01.1894 р. До О. С. Маковея
| Київ | Київ, 16/I 1894 |
Високоповажний пане!
Перш усього прошу вибачити за неможливий почерк сього листа, розбирайте, коли хочете, а я інакше не можу написати, бо пишу лежачи. Оце від тижня хорую на нервові болі і крайній упадок сил, се не є щось серйозного, але все ж я не можу так довго сидіти, щоб написати довгий лист. Новорічні бажання не пішли мені на користь – хоч все-таки спасибі за них добрим людям, нехай же мої підуть Вам на користь, а я бажаю Вам незмінної ласки нашого патрона Аполло і його милих товаришок. Спасибі вам, що так ласкаво приймаєте клопіт з моїм «Атта Тролем». Я гадаю, досі мама вислала, по моїй просьбі, заголовок і всі роз’яснення потрібні, через те не буду тут писати сього вдруге.
Рада буду побачити Вашу книжку, я Вас досі дуже мало знала яко поета. Дасть біг, Ви пізнаєте мене яко критика… Я тільки думаю, що критика від того не ліпшає й не гіршає, що її пише жінка; ви так по-лицарськи говорите про жінок-критиків, що після сього якось рука не здіймається писати щось критичного проти Вас. Видно, справді, у вас в Галичині «жіноче питання» дуже в моді тепер, бо Ви раз у раз на його звертаєте. Навіть вибрали собі спеціальність «критика дівочих творів», не можна сказати, щоб се була дуже широка спеціальність…
От наші критики не такі лицарі і коли приходиться до діла, то ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літератів, і літераток; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за се спасибі. A propos жіночої літератури – де треба вдаватись тому, хто хоче спровадити собі «Нашу долю», чи треба вдаватись до самої п. Кобринської? Я б написала дещо Вам з поводу «жіночої літератури», але нехай потім, се довга річ, а я довго не можу писати.
Щодо «язикового питання»… Але, може, його не чіпати, бо й так я з усіма моїми краянами заслужила собі від Вас – «нехай вам хрін» (в німецькому перекладі: gehen Sie zum Henker)? Я не знаю, як там у вас говоряться такі речі, краще я не буду Вам сього казати ні по-вашому, ні по-нашому. Я тільки думаю, що зовсім нема чого ставити питання про перемогу того чи іншого діалекту, адже літературна мова мусить витворитись з усіх діалектів, без жадного насильства, сварки й колотнечі. Я не такий завзятий лінгвіст, щоб так уже «преломляти копье» за мову. Маю надію, що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині і на Україні. Принаймні мене в Галичині розуміли і старі і діти.
Що Ви пишете за «Дзвінок», то я знаю, чому Ви се все пишете. На се скажу тільки, що від самого свого початку «Дзвінок» на три чверті складався з українських творів, а галицькі діти його читали, так само як наші діти читали «» і т. п. Будьте певні, що ніхто не дума ні про які монополі (ми з тих монополів не забагатієм певно!) та експерименти над дітьми. Лишаю сю тему до іншого разу, тепер тяжко. Не ставте нас на одну лінію з Рябошапками, бо Ви знаєте, що се образа.
Простіть за неможливий стиль, тон і почерк сього листа, мені, може б, краще зовсім не писати тепер. Бувайте здорові, бажаю Вам всього найкращого.
Л. Косач
Справді я б рада прибути в Галичину не тільки «на крилах пісень», але моє прибуття ще θεων έν γουνασι κετται…
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 208 – 210.
Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм, с. 32 – 34.
Друкується за автографом (ф. 2, № 958).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 238 – 239. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Я бажаю Вам незмінної ласки нашого патрона Аполло – У стародавніх греків Аполлон – всевідаючий бог, вісник волі богів, володів даром поезії, співу, музики. У Гомера Аполлон на бенкеті богів виступав в супроводі муз (у Лесі Українки – «милих товаришок»). Аполлон – покровитель мистецтв і муз.
Побачити Вашу книжку – Мова йде про підготовлювану в той час збірку «Поезії Осипа Маковея». Побачила світ на початку 1895 р. у Львові (на обкладинці дата – 1894).
«Дзвінок» на три чверті складався з українських творів – тобто з творів письменників Наддніпрянської України. Ідеологи народовства твердили, що мова письменників із Наддніпрянщини буцімто незрозуміла галицькій дітворі Леся Українка стверджує протилежну думку.
«Лис Микита» – поема-казка І. Франка. Повний текст .
Не ставте нас на одну лінію з Рябошапками – у 1893 році в Києві з’явилася збірка графоманських віршів «Розбита бандура» крамаря Павла Тарасовича Рябошапки, відомого ще під псевдонімом «П. Сич». Гостро критичну рецензію на неї подала «Зоря», 1894, № 24, с. 476 – 477.