Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

1888

Ольга Косач-Кривинюк

З початку року і до липня Леся жила в Колодяжному.

[В своїх споминах про М. В. Ковалевського Леся пише, що познайомилась з ним і його дочкою Галею 1888 року весною, бувши в Києві, що це було скоро після смерти жінки М. В. Ковалевського, що отруїлася і померла на каторзі. Однак же відомо (див. Деятели револ. движ. в России. Биобиблиограф. словарь, т. И, вып. 2, столб. 596-598), що Ковалевська померла 7 листопада 1889 року. З того матеріалу, що був у моєму розпорядженні, і зі споминів виходить, що Леся весною 1888 року в Києві не була. Треба припускати, що Леся помилилася у визначенні часу своєї знайомості з Ковалевськими. Хоча в листі до брата Михайла в вересні 1888 року Леся питає, чи був він на весіллі в Галі (це могла бути лише Галя Ковалевська), ніби вже їй знайомої. Але, може, Леся Галю знала з оповідань, ОКК]

9 березня в 11 год. вечора народилася наймолодша Лесина сестра Ізідора в с. Колодяжному на Волині у «великому домі» в кімнаті «біля райської яблуньки».

12 березня Леся пише з Колодяжного під материну диктовку листа до Драгоманових про стан здоров’я материного і обіцяє «завтра» сама написати.

13 березня Леся пише листа до Драгоманових. Цим листом розпочалося її систематичне листування з ними, зокрема з М. П. Драгомановим.

24 березня Леся в Колодяжному. У неї кілька місяців і досі гостює її приятелька з дитячих літ Маня Биковська. Брат Михайло в Холмі. Він закінчує гімназію. Зюня Завілейський (Лесин і Мішин приятель ще зі Звягелю) мав прислати на Лесині іменини 26 березня книжки (твори Тургенева, Короленка, вірші Гюго), мати досадує, що досі не шле.

[Не пам’ятаю, чи таки Зюня Завілейський прислав ці книжки тоді, чи їх якось купили, чи виписали пізніше, але всі вони були в нас у Колодяжному і всі вони були «Лесині», як більшість книжок (наприклад, твори Пушкіна, Міцкевича, Елізи Ожешко, Жорж Занд та інші. Всі в оригіналах). ОКК]

В квітні чи травні Леся з матір’ю їздила з Колодяжного на кілька день до Варшави, щоб порадитися з лікарями про хвору ногу. Проф. Краєвський радив операцію, інші лікарі вважали, що для недокрівної, кволої Лесі операція небезпечна. Призначили купелі влітку. Покищо казали носити «апарат» [Той варшавський апарат був дуже важкий та якийсь незграбний, незручний, і Леся ніяк не могла призвичаїтися його носити і не носила. Прим. Ольги Косач-Кривинюк].

У Варшаві Леся зацікавилася жіночою школою мистецьких ремесел і мріяла вступити до неї, але хвороба перешкоджала.

В кінці травня, чи на початку червня брат Михайло скінчив гімназію.

В середині червня Леся пише з Колодяжного до М. П. Драгоманова.

З середини червня в Колодяжному гостювала Лесина тітка Олександра Антонівна Косач-Шимановська з своїми синами до 10 серпня і А. І. Судовщикова з дочкою до 5 серпня.

На початку липня батько одвіз Лесю на Хаджибеївський лиман біля Одеси. Вмістив там «при хороших знайомих» у «лечебном заведении».

Між 7 і 14 серпня Марія Мих[айлівна] Биковська пише до Лесі, що 7 серпня була в Луцьку, бачила там батька і брата Михайла Лесиних. Одвезла туди Лесину Бетховеновську сонату, щоб передали Лесі до Колодяжного. Дуже хотіла б, щоб Леся присвятила їй якийсь свій вірш. Питає, чи багато віршів французькою мовою написала Шура Судовщикова. Манина сестра Лена Биковська перекладає українською мовою «Рудого графа» з російської.

23 серпня брат Михайло поїхав до Київського університету.

В кінці серпня чи на початку вересня мати забрала Лесю з лиману і жила з нею 2 тижні в Одесі.

З Одеси Леся з матір’ю їздили морем до Аккерману й назад.

В кінці вересня Леся написала братові Михайлові листа.

В листопаді Леся їздила з матір’ю до батька в Луцьк, де пробула 2 тижні, бо там була знайома, що знала італійську мову, і Леся хотіла взяти в неї кілька лекцій цеї мови.

17 листопада брат Михайло, студент київського університету, живе на Тарасівський вул. ч. 14.

На початку грудня Косачі одержали повідомлення про те, що Лідія Драгоманова має одружитися з Іваном Шишмановим. Леся послала їй мережаного рушника власної роботи з написом: «Полетіла б я до тебе».

В кінці 1888 року Лесі краще з ногою, покинула милиці, ходить з паличкою, без неї все ж не може ходити. Думають, що поліпшення – наслідки лікування на лимані, і наступним літом знов мають везти Лесю на лиман.

Брат Михайло приїхав на Різдвяні свята з Києва додому до Колодяжного.

Підстави

1. Рукопис Лазаревського ст. 15, 17, 20.

Листи

2. Батьків матері. 15 лютого. Архів Олени Пчілки

3. Батьків братові Михайлові. 12 березня. Архів Олени Пчілки

4. Лесин Драгомановим. 13 березня. Рукопис Лазаревського ст. 16, лист 1-й.

5. Материн братові Михайлові. 24 березня. Архів Олени Пчілки

6. Материн бабуні. 22 квітня. Архів Олени Пчілки

7. Лесин M. П. Драгоманову. Червень. Рукопис Лазаревського ст. 18, 19, лист 2-й.

8. Марії Биковської Лесі. Між 7–14 серпня. Архів Лесі Українки

9. Материн Лесі. Серпень. Архів Олени Пчілки

10. Материн Лесі. Серпень. Архів Олени Пчілки

11. Лесин братові Михайлові. Вересень. Рад[янське] Літ[ературознавство], 1938, кн. 3–4, ст. 119. Публ[ікація] Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. Лист № 1.

12. Лідії Драгоманової Лесиній матері. 14 вересня. Архів Олени Пчілки

13. Материн Лесі. Грудень Архів Олени Пчілки

14. Л. Б. Комарової Лесі. 15 грудня. Архів Олени Пчілки

15. Материн бабуні. Грудень. Архів Олени Пчілки

16. Лесин бабуні. Січень 1889. Рукописний відділ Інституту літератури Академії наук у Києві. 2120/760 (копія).

1888 Написано

Завітання.

Одіссея (переклад). 13 березня 1888 вже були переложені 2 рапсодії, восени перекладала Леся далі і мала перекладати цілу зиму. Є чорнетка перекладу III рапс. і 5 рядків IV. Недруковане. [Надрук. 1954. Ред.]

Пісня (Чи є кращі між квітками).

Подорож до моря.

Самсон.

«Шлю до тебе малий сей листочок…». Недруковане. [Надрук. 1947. Ред.]

Святий вечір.

1888 Надруковано

Чого то часами. «Зоря», ч. 4.

Остання пісня Марії Стюарт. «Зоря», ч. 24.

Жалобний марш (до дня 27 роковин смерти Т. Шевченка. 25 лютого 1888). Музика М. Лисенка. Київ, нотопечатня И. Чоколова.

Пісня (Чи є кращі між квітками…). «Зоря», ч. 6.

Спомини й уваги до 1888 року

Зимою 1887–88 років у нас кілька місяців гостювала Лесина приятелька ще з Луцька Маня Биковська. Пам’ятаю, як зимою на санях Маня, Леся і я не раз їздили на прогулянку то шосою мало не до Голоб, то до Любитова, то ще кудись. Дуже добре пам’ятаю, що 9 березня вона була ще в нас, бо цього дня пізно увечорі народилася наша наймолодша сестра Ізідора. Я, лігши, як належиться 11-ти літній дитині, досить рано спати, чомусь не засинала і все дивувалася, чого то Леся з Манею, що спали в одній кімнаті зо мною, не лягають так довго спати, а все щось тихенько говорять між собою. Аж прийшла наша служниця щось узяти з одної з тих великих скринь, на яких я спала (може, відступивши своє ліжко Мані), і піднісши трошки мене разом з віком скрині та щось там беручи крізь щілину, шепнула мені: «у вас народилася сестричка». Тоді я зрозуміла, чому то Леся з Манею не лягають спати.

«Бабувала» при народженні сестри Ізідори наша найближча сусідка через тин бабуся Лукашиха, маленька, чепурненька, тихенька та лагідна. Бабувала не через те, що була якоюсь там акушеркою, а просто так, як усі сільські жінки бабують, бувши практично досвідчені в цих справах. Лікар з Ковля приїхав, як уже все було скінчено і бабуся Лукашиха з честю впоралася і з породіллею і з дитиною.

На другий день уранці ми всі пішли дивитися на нову сестричку і, пам’ятаю, зважили, що вона подібна до Лесі.

Як приїхав на великодні вакації з Холма Міша, то вони з Лесею вибрали «сестричці» («сестричка», «дівчинка» – так покищо вона тоді звалася) ім’я Ізідора, щоб вона була колись, як виросте, «донна Ізідора». Поки ж що її довго звали «Патя», що вийшло з «Птася», бо вона ж народилася 9 березня ст.ст., коли прилітають жайворонки. Леся, бувши на 17 років старша за цю сестру, завжди була до неї надзвичайно ніжна й дбайлива. Так само і Міша (він був ще й її хрещений батько). Вони вдвох рятували й урятували її від смерти, як вона 1890 року слабувала на дифтерит (сироватки антидифтеритної тоді ще не було), пильно, саможертовно доглядаючи її та виконуючи всі приписи єдиного лікаря (Дилекторського), що не втратив усієї надії на її порятунок, як утратили інші ковельські лікарі, які, сказавши про це нашій матері, довели її до такого розпачу, що вона не в стані була доглядати хвору дитину.

Вдруге рятувати сестру Ізідору Леся поїхала восени 1905 року до Петербургу, де та була вже курсисткою і заслабла на черевний тиф.

Втретє Леся врятувала Дору, але вже лише своїм іменем, бо аж 1939-го року; тоді Дору більшовики вернули з заслання з концтабору тільки через те, що вона сестра Лесі Українки, – це був гарний жест на адресу саме тоді «ощасливлених» західних українців.

24 березня 1888 року мама, пишучи Міші до Холма (він того року кінчав гімназію), згадує, що його вітають Леся, Маня Биковська і я, що Оксана і Микось ще не розуміються на тому, а «мала дівчинка» ще тільки «глупіє» на світло.

В цьому листі мама посилає Міші, виправивши, його «заключение» до гімназичного «сочинения» про Гоголя. І такі твори мама виправляє, редагує своїм старшим дітям.

Літом 1888 року Лесі було дуже приємно побути з своєю приятелькою-другом Шурою (Судовщиковою) і любимою тіткою. Міша скінчив того року гімназію і літував удома на волі, маючи в приємній перспективі на осінь студентство в Києві, з ним би теж було приємно побути. У них трьох – Лесі, Шури, Міші – стільки було спільних інтересів – і літературних, і усяких інших. Тепер ще пам’ятаю, як вони того літа все були вкупі, разом читали, читали одне одному свої твори, наприклад, Леся згадує пізніше в листі до Міші, як Шура читала своє «стихотворение в прозе», «Она хохотала», заклавши його в книжку творів Тургенева, щоб Леся й Міша не бачили, що це її, і, може, подумали, що Тургенева. Втрійку вони розмовляли, розмовляли без кінця про все, все, що цікавило їх тоді, таких молодих, здатних, розумних, чулих.

І от, од цієї, любої їй, компанії довелося Лесі одриватися через свою недугу і їхати з дому. На початку липня повіз Лесю батько до Одеси. Там поновилася її давніша (ще з Києва) знайомість з родиною Михайла Федоровича Комарова і зав’язалася дружба «на все життя», як казала Леся, з його старшою дочкою Маргаритою (Леся звала її найчастіше Гретхен. На Лесин похорон вона прислала вінка з написом: «Лесі від її Гретхен»).

Вся родина Комарових була дуже привітна, добра до Лесі, всі вони її дуже любили (як взагалі всі, хто тільки знав її ближче) і своєю прихильністю потішали її в сумі за домом і тими людьми, яких їй там довелося покинути. Але ж бачилася Леся з ними не так часто, бо жила не вкупі з ними, а в «лечебном заведении», Леся зрідка могла їх одвідувати, вони частіше одвідували її, особливо Маргарита та дружина Михайла Федоровича, Любов Болеславівна, надзвичайно хороша, симпатична жінка, що ставилася до Лесі, немов до рідної дочки.

Ця подорож; до Одеси – була перша Лесина подорож до моря, якого вона раніш не бачила і яке вона з того часу якось але пристрасно любила все життя. Не диво, що вся ця подорож у подробицях одбилася в її «Подорожі до моря», присвяченій сім’ї М. Ф. Комарова. В цьому творі є і прощання з рідним куточком на Волині, звідки «доленька жене», і спогад про ті місця, через які довелося їхати – Славута, Поділля, передодеські степи, нарешті, «велике місто» (Одеса), де «все чужина», де «біда самотному… себе почувать одиноким», де «добрії люди» (Комарови) її «привітали», де вона «друга в прихильній дівчині (Маргариті) знайшла» і з нею «моря красу споглядала не раз». В VI, VII, VIII і IX розділах цього твору описана перша Лесина подорож морем, з Одеси до Аккерману й назад, яку Леся відбула разом з матір’ю, як мати приїхала до Одеси, щоб забирати Лесю додому з лікування, і повезла її до Аккерману, щоб проїхатися морем і подивитися на це старовинне місто. Цю подорож Леся спогадує і в листі до брата Михайла, писаному з Колодяжного після повороту з Одеси. В цьому листі є спогади майже про всі ті епізоди з цеї подорожі, що й у віршах (напр., про квітку, що «виросла там… у темниці… може… з якого козацького серця» та що її Леся зірвала і забрала з собою). І бабуні Леся пише пізніше, що їздила з мамою морем, що дуже їй сподобалося, хотіла б кудись далі поїхати, що морська хвороба її не бере.

Повернувшись з Одеси до Колодяжного, Леся вже не застала там нікого з літніх гостей. Навіть Міша виїхав 23 серпня до Києва і вступив до університету на фізико-математичний факультет. Той фізико-математичний факультет ще більше «розлучав» Лесю з Мішею, ніж гімназія, бо Міша на ньому брався до наук, які Леся вважала не до своїх здатностей, і казала, що вона їх не може зрозуміти й вивчати, мабуть, просто тому, що вони її не цікавили. Міша ж захоплювався ними, особливо фізикою, і задля них одсунув на дальший план свої літературні інтереси і поволі зовсім перестав писати твори красного письменства, зайнявшись науковими.

Тієї осени (з 26 вересня нов. ст.) Косачі одержали листа від старшої дочки М. П. Драгоманова Лідії про те, що вона виходить заміж за болгарина Івана Дмитровича Шишманова і переїздить жити до м. Софії в Болгарії. Деякі події та, особливо, вчинки Лідії, що передували цьому одруженню, тяжко вплинули на Мих[айла] Петр[овича] і дуже можливо, що дали поштовх для виявлення тої хвороби (аневризм аорти), яка, може, була в нього й спадкова від батька і від якої він через кілька років помер. І дядькове огірчення і його хвороба дуже смутили всю Лесину родину, а надто її саму.