Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

Поч. 10.1888 р. До брата Михайла

Поч. жовтня 1888 р.

Любий Миша!

Оце думала швидко після першого листа писати до тебе, а тим часом поки зібралась, то часу доволі пройшло. Та дарма, аби було написано. То мене «Генії» тії затримали, поки я зібралась переписати їх, то потім переписала, та загубила, та поки другий раз зібралась, то вже й час пройшов чималий.

Обіцялась я довгий лист писати, та думаю, що, може, тобі ніколи возиться з довгими листами, то нехай вже буде короткий, ти ж не то що я, що живу собі на дозвіллі та на безділлі, тобі є що робити, єсть куди й піти. Описувати своє подоріжжя теж не знаю чи варт, бо, може, прийшлось би розвести надовго описання, нехай колись розкажу, а тепер тільки дещо про турецьку кріпость скажу (Акерм[ан]).

От уже страшна будова, нехай їй цур! Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в їх видовбані, мов келійки, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з гратами залізними (певно, колись там козаки наші сиділи), тепер там дике зілля та квітки ростуть, мама казала: «Десь ото з наших козаків все те повиростало». Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше до парохода, геть з тії кріпості, бо страшно нам там зробилося, пустка така, «ще, борони боже, й головою наложити можна», ніхто й душі не прийме. А шкода, що ми були самі, бо коли б ще хто був, то б не так страшно було і можна було б краще роздивитись усюди і на валу довш постояти, а звідти такий гарний краєвид на дністровський лиман, чисто козацький краєвид, та ба, своя душа миліша, ніж усі краєвиди.

Поїхали ми собі назад у Одесу. Ну та й море ж було у той день! Певне, вже так задля нас вигладилось та причепурилось: сине-сине, з білими гребнями, з рожевими одблисками, з темно-зеленими тінями, з золотими іскрами при заході сонця. Я все стояла з того боку парохода, де не видно берега, не хотілось мені його бачити, хотіла я бачити море в цілім просторі його, у всій красі його, а земля заважала б сьому.

От і маєш, хотіла якнайкоротше, а тут півкартки й не стало для моєї поезії морської. Але годі, буде вже й сього.

Тепер деякі просьби до тебе. Просимо, якщо получатимеш які листи, то не викидай конвертів, бо Пуцик тепер збирає марки, щоб потім їх продати, і через те збирає звідки тільки можна марки, отож буде тобі дуже вдячна за їх. Боюсь я, щоб [не] завівся в їй дух користолюбства, бо має тепер багато грошей: продала Пуцинду і взяла за неї 19 р., для Пуца то велика сума. Оце просьба Пуцева. Тепер моя: пиши мені, як тільки буде час, і напиши по щирості про моїх «Геніїв», як здаються вони тобі, я переписала і першого, хоч ти його й читав уже, та, може, забувсь, а без його другий не повний смисл матиме. Напиши, як тобі ведеться у Києві, чи був на весіллі у Галі? Як ідуть твої заняття? Прощай до різдва, певне, раніш не побачимось.

Твоя Леся

P. S. Цікаво мені бачити твій переклад, пришли його, коли можна, мені. Я тепер уже кінчила своє безголов’я, «Самсона» того, і пишу «Одіссею», писатиму її цілу зиму. Попроси у Шури той розказ (стихотворение в прозе), що мені читала у Колодяжному, заложивши в книжку Тург[енєва], зветься воно, здається, так: «Она хохотала», Шура вже знає, яке. Коли вона дасть його, то пришли мені, я дуже бажаю мати його. Я б написала їй сама про се, але я раз до неї писала, а одповіді не одержала, то не хочу докучати їй частими листами. Кланяйся від мене їй і її мамі, щиро обох їх цілую.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 22 – 25.

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, № 2-3, с. 119-120.

Подається за автографом (ф. 2, № 93).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 71 – 72. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Датується за змістом листа на підставі згадки про подорож до Ак-Кермана, яка відбулася в 1888 р.

«Генії» тії затримали – Леся Українка говорить про свою поезію «Завітання». Мабуть, первісно Леся Українка вважала вірші, де йдеться про темного і світлого геніїв, окремими творами, тому й пише про два своїх твори, які треба читати вкупі. В друці вони об’єднані в один твір.

Описувати своє подоріжжя – Йдеться про екскурсію Лесі Українки до Ак-Кермана (нині Білгород-Дністровський) влітку 1888 р. Враження від побаченого і пережитого лягли в основу поезії «Ой високо сонце в яснім небі стало…» з циклу «Подорож до моря».

Галя – Ганна Миколаївна Ковалевська-Деген, дочка Миколи Васильовича Ковалевського та Марії Павлівни Воронцової-Ковалевської.

Твій перекладкоментатори видання 1978 р. думають тут про переклади з Гоголя («Пропаща грамота», «Зачароване місце»), але вони були виконані у 1884 р. і надруковані в 1885 р., в той час як Леся Українка питає за якийсь новий переклад, їй невідомий.

Кінчила своє безголов’я, «Самсона» – йдеться про завершення роботи над поемою «Самсон».

Пишу «Одіссею» – До нас дійшов автограф перекладу третьої та початку четвертої пісні цього твору Гомера.

«Она хохотала» – вірш у прозі О. Є. Судовщикової-Косач (Грицька Григоренка).