1887

Ольга Косач-Кривинюк

З початку року і до середини серпня Леся жила в Колодяжному.

5 лютого Лесина мати Олена Пчілка написала вірш «Дебора» (Біблейський образ). В рукопису (переписаному на машинці) збірника віршів Олени Пчілки, зладженому до друку в другу половину 1920-х років (знаходиться в архіві матері Лесиної) під заголовком цього вірша написано: Посвята Лесі Українці. Чи вірш був присвячений зараз по написанні, чи пізніше, не знаю, отже, чи знала Леся про цю посвяту, теж невідомо мені.

18 червня за батьковим листом до Драгоманових, Леся все нездужає. Коксит ніби спинився, нога не болить, але ходити Леся може лише з милицями. Це доводить її до розпачу. Вона дуже нервова. Робить усе з запалом, чи читає, чи шиє, чи грає на фортепіяні. Про себе цілком не дбає, ледве цинги не нажила. Тепер її підсилено годують.

На початку літа мати хоче повезти Лесю в с. Монастирські Будища біля Гадячого для купання у Пслі.

В червні мати возила Лесю з Колодяжного до Луцька до лікарів. Вони сказали, що особливого купання не треба.

В липні Лесі краще, ходить з одною паличкою. Купається в Колодяжанській сажавці.

В Колодяжному гостює Лесина тітка Єлена, що відбула заслання в Сибіру.

15 серпня тітка Єлена поїхала з Колодяжного.

21 серпня мати з Лесею і трьома молодшими дітьми поїхала в Гадяче до бабуні, там вони були 2 тижні.

В першій декаді вересня Леся з матір’ю і молодшими сестрами й братом спинялася по дорозі з Гадячого до Колодяжного в Києві у А. І. Судовщикової на Єлизаветинській (тепер Пушкинській) вулиці в домі Сливчанських.

Восени Лесине здоров’я однаково, без однієї милиці не може ходити, хоча нога й не болить.

Тої ж осени вийшов у Львові жіночий збірник «Перший вінок», у ньому Лесині: «Русалка», «Любка», «На зеленому горбочку», «Поле».

У «Зорі» ч. 10 надруковано Лесин переклад з Міцкевича: «Вілія, що наші струмочки приймає».

Підстави

1. Рукопис Лазаревського ст. 15.

Листи

2. Материн бабуні. Початок літа. Архів Олени Пчілки

3. А. І. Судовщикової бабуні. Липень. Архів Олени Пчілки

4. Материн бабуні. Липень. Архів Олени Пчілки

5. Материн бабуні. 16 серпня. Архів Олени Пчілки

6. Материн бабуні. Вересень. Архів Олени Пчілки

7. Материн бабуні. Осінь. Архів Олени Пчілки

1887

Надруковано

Русалка. «Перший вінок». Жіночий альманах. Виданий коштом і заходом Наталі Кобринської і Олени Пчілки. Львів, 1887.

Любка. «Перший вінок».

Поле (Літо краснее минуло…). «Перший вінок».

Вілія, що наші струмочки приймає (З поеми Міцкевича «Конрад Валенрод»). «Зоря», ч. 10.

Надія (Пісня заволоки). «Зоря», ч. 24.

Спомини й уваги до 1887 року

Уся зима 1886–1887 року була дуже важка для Лесі з боку здоров’я. Нога сильно боліла, і Леся ходила лише на милицях.

Ще на початку літа мама пише бабуні, що було б добре, коли б можна було знайти приміщення в с. Монастирських Будищах (7 верстов од м. Гадячого) близенько над Пслом, щоб там можна було оселитися на літо мамі з Лесею і молодшими дітьми, щоб Леся могла купатися в Пслі, бо, на мамину думку, те купання Лесі дуже допомагає. Живучи в самому Гадячому у бабуні, Лесі трудно і прикро купатися, бо далеко до річки (хоч їхати, то все ж Лесі важко) і купатися треба в купальні, тобто у великій компанії, а Леся дуже стісняється і своїх милиць і хворої ноги, усякого цікавого роздивляння та розпитування про них. Пише мама і про свою турботу за мене, бо в мене чогось болить нога (певне, я добре навихала її, ганяючи по лісах та пастовнях, своїм звичаєм) і всі (Леся ж найбільше) бояться, щоб не починалося таке, як у Лесі. Дуже люблячи мене та сама терплячи тую муку – хворобу ноги, Леся страшенно турбувалася, щоб я не заслабла так, як вона.

Однак до Будищ не поїхали. А. І. Судовщикова пише в липні до Лесиної бабуні, що Лесю мама возила до лікарів у Луцьк і вони сказали, що їй купання непотрібне. А. І. Судовщикова думає, що тому й не поїхали до Будищ. Згадує А. І. Судовщикова, що в Колодяжному гостює Лесина тітка Єлена (що відбула свій термін заслання, малого сина залишила з чоловіком в Сибіру, а сама приїхала побачитися з родичами, бо не бачилася з літа 1878 року).

Мама теж у липні пише бабуні, що Лесі краще, що ходить вона вже без милиць, а лише з паличкою, купається в сажавці. Не думаю, щоб те купання в сажавці колодяжанській було корисне Лесі, бо в тій невеликій, викопаній у нас у саду сажавці були джерела, і вода завжди була холодна. Мама згадує в цьому листі, що в мене нога вже не болить. Мама теж згадує і про приїзд «тьоті Єлі» і про те, що вона буде в нас до 15 серпня, а по її від’їзді мама з дітьми хоч на два тижні поїде до Гадячого.

Мама виконала свій намір одвідати бабуню цього року і з Лесею та з нами, трьома молодшими, поїхала 21 серпня на два тижні в Гадяче, хоч купатися вже було пізно і дорога ця тоді була таки досить тяжка (пересідання в двох Бахмачах, од Ромна 60 верстов треба було їхати кіньми. Восени, як роздощиться та розкисне полтавський чорнозем, їхати кіньми ті 60 верстов було дуже зле).

Мама взагалі дуже любила і сама їздити, а ще більше когось повезти, особливо ж когось із нас – дітей. Сама вона та й інші жартували з неї, що то в замилуванні до подорожей у неї обзивається предківська – грецька кров, бо греки не тільки відомі мореплавці, а й взагалі мандрівники. Так само пояснювали грецькою – мореплавською кров’ю те, що ні мама, ні Леся, ні інші її діти, що пробували плисти морем, ніколи, навіть у бурю, не слабували на морську хворобу і всі дуже любили море, майже так само, як і ліс, який ми всі (поліщуки ж ми волинські) так любили, наче живу збожнювану істоту.

Повертаючись з Гадячого додому в Колодяжне, спинялись ми в Києві у А. І. Судовщикової (з її дочкою Олександрою-Шурою у Лесі, починаючи зі знайомості в ранні дитячі літа, все життя були дружні-приятельські відносини).

Після повороту з Гадячого десь восени (лист без докладної дати) мама пише бабуні, що скоро вийде «Перший вінок» і там будуть надруковані Лесині вірші. Пам’ятаю, що вихід друком «Першого вінка» був великою «подією» у нас. З великою цікавістю його чекали і з великою втіхою читали, як вийшов.

В тому самому листі мама пише, що в «Зорі» друкується її велика повість.

Про Лесю мама з сумом пише, що її здоров’я однаково, що вона знов не може ходити без милиць, хоч нога й не болить. Думаю, що не завше батьки знали правду про біль ноги в Лесі, бо Леся, певне, часто затаювала свої страждання, щоб не журити їх.