3.04.1898 р. До матері
Ялта | 22/III 1898 |
Люба мамочко!
Листа твого (№ 1) я отримала, він трохи невиразний, але, чекаючи виразнішого, відповідаю на сей. Що сказати тобі про мій «рятунок»? Запевне, і тут річ може бути тим часом про паліативи, та хто знає, чи не прийдеться мені все життя мати діло з паліативами. Тим часом і лагідні паліативи, як бром, витирання дома водою, і ванни принесли мені користь видиму, але стан моїх нервів все-таки ненадійний: одна безсонна ніч, невелика втома – і все йде шкереберть, очевидно, треба якоїсь міцнішої поправки, щоб могти витримать згубу крові, і багато безсонних ночей, і всякі інші наслідки операції.
П[ан] Дерижанов раз у раз повторяє мені, що в Київ їхать не слід, бо там я не могтиму (морально) не ходить, не пізно лягать, не провадити дебатів і т. і., а ми вже тут наочно бачили, наскільки се все має зв’язок з моїми нападами. В Києві буде la saison morte в саму весну, час, коли люди або тримають екзамени, або марнобродять, мене чогось завжди лютить Київ весною (т[о] є[сть] не Київ, а кияни), якось нема тоді ні діла, ні навіть проектів, інертність, безділля… я розумію Галю, що вона, було, завжди металась і виходила з себе в такі часи.
Моє нещастя, як і Галине, в тому, що я не завжди хочу спати тоді, коли всі інші сплять… Ну се, врешті, все філософія, той «взгляд и нечто», за який ти часто не хвалиш мої листи. Вернімось до реальних справ. Скучаю я не за Києвом, а за своєю родиною, за вами, і за доброю, нормальною роботою, і, може, багато за чим, чого в Києві нема. Вас я побачу у Гадячі, робота вернеться мені (більш-менш) з фізичною рівновагою, а все інше… чи не краще не думати про нього? Так, справді, якби думка слухала наказу!
Властивий, найрідніший рідний край для мене – Волинь, туди мені не можна, а Київ і Полтавщина для мене однакова Україна. У Києві були у мене товариші, тепер їх один, два, найбільше три, а решта – «иных уж нет, а те далече»… Треба нових набирать, але се весною не робиться, се робота нешвидка, треба з осені починать. З того всього виходить, що небагато втрачу, коли звідси просто в Полтавщину поїду.
А от коли б мені Ліцічок сюди приїхав на Великдень, то вже се було б мені над всі подарунки! Я вже так настроїлась, що в кінці сього тижня ждатиму з цікавістю прибування севастопольських пароходів.
Сьогодні отримала Байрона, спасибі! «Жизнь и искусство» давно получаю.
Ну, сумно мені, коли панове артисти не чували навіть слова «альтруїст»! І взагалі я не знаю, як вона поставиться, тая «Троянда», аже зостався один тиждень до початку страсного, коли нігде нічого не грають. А на великдень Заньков[ецька] нібито має приїхать сюди, значить, у Києві їй грати «Троянду» не трапиться. Хіба, може, тут зіграє, – се буде хіба для мене особисто, бо ялтинській публіці будуть зовсім незрозумілі не то «спадщина» і т. і., а навіть «что такое мов»…
Хутко буду знов писать, а тепер скінчу. Міцно цілую тебе і папу, коли він в Києві, і все наше громадянство.
Твоя Леся
Пані Борецька добре б зробила, коли б приїхала тепер: чудова погода! Така, як у нас в кінці апріля.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 33 – 34.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 230 – 231.
Подається за автографом (ф. 2, № 183).
Галя – Ганна Миколаївна Ковалевська (1870 – 1897), в заміжжі Деген, подруга Лесі Українки.
«Иных уж нет, а те далече» – рядок з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Леся Українка натякає на арешт її друзів – членів Київського комітету Російської соціал-демократичної партії, учасників першого з’їзду РСДРП, заарештованих у ніч з 11 на 12 березня 1898 р. Серед заарештованих були П. Л. Тучапський і В. Г. Крижанівська.
Пані Борецька – сусідка поетеси, яка 1894 р. жила в одному будинку з нею в Києві, на Стрілецькій вул., № 9.