1.05.1898 р. До матері

Люба мамочко!

Которий вже день збираюсь тобі писати і все якось не зберусь, а ти вже досі й сердишся на мене. Сьогодні я оце вперше пішла в гідропатичний заклад, – побачимо, що ще з того буде. Досі ніяк не можна було почати з різних причин, то погоди не було, то я сама була не в такому стані, щоб починати Wasserkur. Страшного не робили мені нічого: спочатку закутали в одіяло, потім почали розтирати, перше через рушник по сухому, далі по мокрому, далі знов по сухому, врешті, знов закутали в одіяло і казали якийсь час лежати тихо, а там я встала і пішла додому. Спочатку я була втомлена, але от тепер (4-та г[одина] по обіді) маюся добре і маю енергію писати листи, якої мені, напр[иклад], вчора і сьогодні рано цілком бракувало. Боялась я, коли б мене ще так, як Софію Віт[аліївну], «тройчаткою» не почали бить, але ні, кажуть, не будуть. Чогось я на ту воду чималу надію маю, може, того, що мені завжди холодне купання було ліпше, ніж гарячі ванни і всякі інші способи.

Детально тепер про своє здоров’я писати не буду, бо Ліля мала тобі про нього розказати, яко наочний свідок. Скажу тільки, що після її виїзду я була в тім же стані, що й при ній, тільки що нога зовсім не боліла, як було якось при Лілі днів зо два. Нога взагалі тут мені не завдає лиха, бо вже скілька літ, як вона не була в такому мирному стані, коли не лічити року, проведеного в Болгарії. А нерви не мали досі причин поправлятись, а скоріш могли розстроїтись за остатні роки, і коли я досі на них зовсім не звертала уваги, то не дивно, що й вони на мене не звертають уваги, а танцюють собі, коли хочеться. Цур йому всьому врешті! Властиве, коли я которий день поводжуся як слід, то не можу скаржитись на здоров’я, і всякий, хто бачить мене dans mes belles journées, видимо, відноситься скептично до моєї репутації хворої людини. Так, напр[иклад], вчора ввечері Балевич, тільки що прийшовши, здивувався, чого я лежала перед його приходом, а потім сам утік, порадивши мені знов лягти, і добре зробив, бо мені справді було не до гостей.

Чудний якийсь сей Балевич: щось середнє між «земледельцем» і актором. Розчарування від найдячої трупи у нього тепер саме гірке, але хто ж велів надіятись? Говорили ми з ним чимало якось про мою драму, і погляд у нього на неї такий, що мені трохи дивно, як він брався за яку б там не було роль у драмі, що, по його думці, кидає тінь на сучасну українську громаду, виставляючи її (громаду) людьми безпринципними, рабами тільки нижчих інстинктів і навіть людьми неінтелігентними і т. і. Заспокоївся тільки на тому, що се драма не побутова, а психологічна (вперше сього від мене довідався!), і порадив мені написати передмову, поясняючу, що мої діячі говорять по-українськи тільки через те, що автор з України родом, але не через те, щоб вони були самі українцями. Щирість такої рецензії мені сподобалась, хоч, запевне, я не могла у всьому згодитись з нею. Заньковецька страшенно напалась на Бал[евича] за його «присуд» і спорилась з ним мало не до істерики.

«Ставити сеї злощасної драми», видимо, не прийдеться, бо щось уже всі примовкли про неї, – і овшем, скажу я. Грали досі «Наталку», «Чорноморців», «За Німан іду», «Не ходи, Грицю», «Наймичку», а сьогодні гратимуть «Жидівку-вихрестку», «Слава богу, нічого нового»… Бал[евич] дуже хтів грати Голуба в твоїй п’єсі, але, запевне, він не має жадного впливу на вибір репертуару.

Він у великому захваті від «Світової речі» і все мені її в приклад ставить. Найда тут їх всіх запрягла добре, будуть вони знати. Маня оселилася вкупі з Заньковецькою близько від мене, але бачимось ми не дуже часто, навіть не щодня, бо щоденні репетиції і спектаклі часом не дають їм і вгору глянути. Чогось мені дуже шкода Заньковецьку, все вірші Беранже згадуються: «Encore une étoile, qui file, file et disparaît», вона зробила на мене симпатичне, хороше враження, і жаль мені її.

Отримала я ноти Левицького і карточку Френкеля, рада була і тому, і другому. Ноти справді гарні, і, здається, Старицький справді дуже дотепно говорить про Лисенка і Бетховена. Принаймні Левицький не тим винен, що він не Бетховен, а тим, що написав музику на слова Шевченка… Я, врешті, завжди вірила в переказ про Моцарта і Сальєрі. Френкель якось не дуже добре вийшов на сій фотографії, занадто en face, і вираз не властивий йому. Та все-таки мені приємний був сей знак товариської уваги.

На листи Микося і Дори відповідатиму тоді, як писатиму Лілі, себто хутко, а сьогодні, нехай вибачать, годі вже мені писати. Взагалі прошу не сердитись і не турбуватись, якщо часом трохи забарюся з листом, се може трапитись часом «так якось», без жадних поважних причин, а скоріше з лінощів. Цілую тебе міцно, дуже міцно.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 46 – 48.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 238 – 239.

Подається за неповним автографом і копією О. Косач-Кривинюк (ф. 107, № 1. Матеріали до хронології «Життя і творчість Лесі Українки»).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 440 – 441 (тут подано тільки кінець листа). Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Софія Віталіївна – Старицька (1850 – 1927), дружина М. П. Старицького; сестра М. В. Лисенка.

від найдячої трупи – трупи І.М.Руденка.

про мою драму – тобто «Блакитну троянду».

«Наталка» – «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського або оперета М.В.Лисенка на сюжет Котляревського..

«Чорноморці» – опера, лібретто М. Старицького за п’єсою Я. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані». Музика М. В. Лисенка. Під назвою «Чорноморці» опера вперше поставлена в 1872 р. на сцені київського аматорського театру в будинку Ліндфорсів.

«За Німан іду» – популярна в 1880 – 90-х роках оперета українського письменника Володимира Степановича Александрова (1825 – 1894). Музика Л. Александрової. Вийшла друком 1872 р.

«Не ходи, Грицю» – «Не ходи, Грицю, на вечорниці», оперета в 4-х діях В. С. Александрова. Вийшла друком 1873 p., згодом перероблена М. Старицьким: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці (Драма із давніх часів, народна, з музикою, співами і танцями в 5-х діях)».

«Наймичка» – правильно «Мати-наймичка», п’єса I. Тогобочного (літературний псевдонім Щоголева Івана Андрійовича, 1862 – 1933), перероблена з поеми Т. Г. Шевченка «Наймичка».

«Жидівка-вихрестка» – п’єса І. Тогобочного.

Балевич дуже хтів грати Голуба в твоїй п’єсі – роль студента у п’єсі Олени Пчілки «Світова річ».

Все вірші Беранже згадуються… – Мається на увазі вірш «Les étoiles qui filent» (в перекладі В. Курочкіна – «Падающие звезды») з рефреном:

Еще звезда блестит-блестит,

Блестит и исчезает…

отримала я ноти Левицького – Очевидно, йдеться про Модеста Пилиповича Левицького (1866 – 1932), ковельського повітового лікаря, письменника, композитора, культурного діяча, який поклав на музику поезію Лесі Українки «Колискова» і надіслав поетесі ноти.

Френкель Сергій Григорович – знайомий Лесі Українки, студент Київського університету, учасник літературного гуртка «Плеяда».

переказ про Моцарта і Сальєрі – Мається на увазі легенда про те, нібито Сальєрі отруїв Моцарта із заздрості до його таланту.