25.01.1898 р. До матері
Ялта | Villa Iphigenia, 13/І 1898 |
Люба мамочко!
Я дуже зраділа, коли оце сьогодні рано радо усміхнутеє чорненьке хлоп’я подало мені твого листа. Добре, що я не знала про запізнення парохода на 4 години проти норми, а то б я дуже боялася за тебе, – у нас тут увечері в неділю щось таке було, немов чорти зірвалися з ланцюгів: вітер, снігодощ! Мені часами здавалось, ніби моя хата тремтіла, немов маяк, мимохіть згадувалось оповідання Daudet «Le phare des Sanguinaires»… Коли так було й під Севастополем, то могла бути не то колисанка, а й справжній шторм. З твоїм виїздом виїхала від нас і погода: другий день безперестанку йде сніг, не снігодощ, а таки сніг, як слід, аж кипариси погнулись під важким «навісом», наче поліські сосни. Мені шкода, що ти не бачиш сього видовиська – се дуже оригінально. Невважаючи на сніг, надворі не холодно, бо вітру й морозу нема, якесь біле і м’яке повітря, «неначе хто розпровадив у молоці пух і, захолодивши його трохи на льоду, полив ним небо і землю», – так сказав би Нечуй.
Живу я так собі, запевне не так весело, як з тобою. Вчора була «на старому попелищі», – відносила бензинку п. Банг і «Нове слово» Руденкам. Пан Руденко збирався прийти сьогодні до п. Дерижанова розмовитись та, може, й найняти велику хату: хоче кидати Ліщинську, обридла йому темрява і різні папуги. Вже коли Руденки виберуться, то Ліщ[инська] мене прокляне, її ніхто не зможе впевнити, що я в переселенні її квартирантів ні сном ні духом не винувата. Врешті, мені се, звісно, дарма.
Казав мені Руденко, ніби він напевне знає, що Горєва то не справжня Горєва-артистка, а сестра справжньої, і що збирає вона трупу скоріш кафешантанну, ніж серйозну драматичну. Das andert die Sache, коли так, – чи не краще розпитатись перше як слід, що воно таке єсть ота Горєва, та тоді вже посилати п’єсу. Радить Руд[енко] послати «Троянду» Ліницькій в Одесу, та я щось після твоїх і Лілиних розповідів не вірю в талан Ліницької. Про артисток Кроп[ивницького] Руд[енко] одзивається скептично, але він їх давно не бачив. Та вже побачим, як там буде, а п’єсу і листа я послала Вороному вчора.
Ну, от лист вийшов якийсь «авторський»…
Коли ж так щось нічого не вспіло ще й трапитись нового з неділі.
На мене ніхто не нападав. Настя спала одну ніч таки у мене, але се вийшло для нас обох невигідно, я їй не давала спати ввечері, а вона мені рано, то другу ніч вона спала у великій хаті.
П[ан] Дер[ижанов] одпечатав нашу фотографію, але вона чогось вийшла така біла, що ледве-ледве можна розгледіти і нас, і діскоболоса (Афродіта не вийшла зовсім). Се вже боги розсердились та й напустили якогось білого туману.
Сьогодні отримаю другу пробну карточку у Орлова і пришлю тобі вкупі з «Іфігенією».
Міцно, міцно цілую тебе.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 12 – 13.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 217 – 218.
Подається за автографом (ф. 2, № 175).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 424 – 425. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Чорненьке хлоп’я – можливо, маленький брат лікаря Дерижанова, Капрел.
оповідання Daudet «Le phare des Sanguinaires» – «Маяк Кровожерів» французького письменника-реаліста Альфонса Доде (1840 – 1897).
Нечуй – Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838 – 1918).
«Новое слово» – щомісячний науково-літературний і політичний журнал, видавався в Петербурзі у 1894 – 1897 рр. спочатку ліберальними народниками, а з весни 1897 р. легальними марксистами. В цей останній період тут друкували свої праці В. І. Ленін і Г. В. Плеханов.
Руденко Іоїл Мефодійович (псевдонім Найда) – український актор-комік, керівник драматичних аматорських гуртків і української професіональної трупи, в якій 1898 р. режисером був М. П. Старицький.
Ліщинська – хазяйка квартири на Єкатерининській вулиці в Ялті, де жила поетеса до того, як переїхала до Дерижанових.
Горева Єлизавета Миколаївна (1859 – 1917) – російська актриса і антрепренер. 1889 р. організувала в Москві «театр Горевої», який проіснував лише два роки і в якому виступали українські трупи. Пізніше Є. Горева гастролювала в інших містах.
послати «Троянду» – Йдеться про п’єсу Лесі Українки «Блакитна троянда», яку вона хотіла поставити на сцені.
Ліницька Любов Павлівна (1868 – 1924) – відома українська актриса, в 1892 – 1909 рр. грала в трупі П. Саксаганського.
Про артисток Кроп[ивницького] – Йдеться про театральну трупу Марка Лукича Кропивницького (1840 – 1910), в якій поряд з талановитими акторами були і посередні.
П’єсу і листа я послала Вороному вчора – Вороний Микола Кіндратович (1871 – 1942) – поет, один з теоретиків українського декадансу. В 1920 – 1925 рр. перебував в еміграції. В 1898 р. був актором у трупі Кропивницького. Леся Українка надіслала йому свою драму «Блакитна троянда», коли він з трупою гастролював у Москві.
Настя – очевидно, служниця Дерижанових.
Афродіта не вийшла зовсім – тобто статуя Афродіти (за грецькою міфологією богині кохання і вроди), яка стояла на веранді вілли «Іфігенія».
отримаю другу пробну карточку у Орлова і пришлю тобі вкупі з «Іфігенією» – Орлов – ялтинський фотограф. Карточка – судячи з опису, фото Лесі Українки з Оленою Пчілкою. «Іфігенія» – драматична поема Лесі Українки «Іфігенія в Тавриді», яка має авторську дату 15 січня 1898 р. (старого стилю, тобто через два дні після цього листа).