17.06.1898 р. До батька
| Одеса | Одеса. 5/VI 1898 |
Любий папа!
Сьогодні оце приїхала Ліля. Доїхала, звичайне, добре, впрочім, вона вже тобі телеграфірувала. Днів через три виїдемо звідси, – раніше Ліля каже, що не може.
Шкода, що в Гадячі довго не буде нікого, окрім нас двох, – і що се ви там всі засіли в тому Колодяжному? Поїдемо звідси так, як ти казав: на Єлисаветград. Я перше було думала, що треба їхать на Ніколаєв, але коли на Єлисав[етград] скоріше, то й добре. Чого ти казав, що не скоро побачишся зо мною? Хіба ти не думаєш хутко бути в Гадячі? Тобі вже, певне, і так Колодяжне за зиму наскучило, приїздив би ти краще у Пслі купатись!
Не думаю я, щоб мені було у Гадячі недобре. Як я уже писала, сложної гідропатії мені не треба: не прийшлась вона по моїй натурі, а звичайні ванни та витирання вже ж таки можна скрізь врядити. Дерижанов казав мені, що треба спробувать купатись в річці і коли не буде такого возбужденія, безсонниці і болі в руках, як було після холодних обливаннів, то можна і все літо купатись, а як буде погано, то триматись обтирання і ванн. Головно – треба налягти на «санаторський режим», щоб до осені поправитись, а там уже вдатись до хірургів та невропатологів (ще нова халепа!), щоб установити дальший modus vivendi з моєю ногою та з нервами. Ти писав: «коли твоя істерія не пройшла»… пройти вона так хутко не може, бо я нею слаба не від сьогодні, а далеко давніше, ніж се було признано офіціально, стоїть тільки дещо пригадати. Добре й те, що вона трохи ускромилась і припадки хоч і бувають, та вже не так часто, як було в марті та апрілі.
Тільки що дали мені твій лист. Сумно було його читати. Чого се так, що ти в Гадяч не приїдеш? І що такого лихого у нас? Ти вже краще пиши по правді, я ж не в такому стані, щоб мені не можна було говорити про наші спільні справи. Боюсь, що і я, може, причиною твоєму настроєві, прямою чи непрямою, се вже однаково. Коли ти не можеш приїхати в Гадяч, то я, може, згодом таки поїду в Колодяжне, хоч не надовго, от тільки з дороги відпочину. Сама не знаю, чого я тепер так втомляюсь, от і тут, приїхавши, днів три навіть рука до листів не здіймалась.
Ну, та якось-то буде, ще, може, й добре буде.
До побачення. Цілую міцно тебе і маму і всіх наших.
Твоя Леся
P. S. З Гадяча ще писатиму. Чому мама не пише? Коли мама буде в Гадячі? Ліля казала, в іюлі. Чи так се? Чого так пізно? Ліля вже на лимані, у Комар[ових], а я тут в Одесі, у Маргарити.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 52 – 53.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 241 – 242.
Подається за автографом (ф. 2, № 119).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 442 – 443. В даному виданні опущено пост скриптум, наведений у виданні 1978 р.