8.04.1898 р. До A. М. Драгоманової
| Ялта | 21.ІІІ |
Cher petit Radis!
Давно-давно пора вже мені написати тобі! «Сколько я не собирался, а доселе не собрался». Mais considérant que etc., ти мене простиш. Твій лист був для мене дуже інтересний, багато в ньому нових фактів, та ще й таких, яких я од Софії і не сподівалась. Тепер тобі, може, і в Росію не захочеться їхать од своїх sociétés – гляди! Сього літа ми вже певне побачимось з тобою, бо я думаю літо прожить в Гадячі і так уже наладилась проводити його з Вами. Вже 10 місяців, як я у Криму, з них 7 міс[яців] прожила я зовсім сама – не мало! Пора б уже і додому, – та ще «гріхи не пускають».
От коли зібралась писать і то якось без толку виходить. Діло в тім, що відколи я получила телеграму, що Олеся їде до мене, то стратила спокій і вже другу ніч не можу як слід спати, отож і в голові шум та дур від того. Знаю я добре, що раніше 10 ч[асов] вечора вона не може приїхать, і все-таки всякий стук смущає мене і заставляє бігти на балкон. Добре, що мій балкон такий, що з нього всю Ялту видно – буду цілий вечір сидіти і дивитись на улицю. Коли хто приїжджає до мене (як, напр[иклад], зимою мама приїжджала), то мені все кругом починає здаватись новим і свіжим. Я тепер все думаю, що треба показать Олесі, і бачу, що в Криму єсть-таки що показувать. На тому тижні ми збираємось великою компанією в гори дивитись на водопад, потім треба в два міста поїхать з Олесею морем, потім послать її саму туди, куди я сама доступиться не можу.
А яка досада, що я не всюди можу доступиться! Мені страх як хотілось би вилізти на гору Чатир-Даг, але там треба 8 верст іти пішки і значить – сиди і не рипайся! Ну, впрочім, нема чого пищать, се поганий звичай. Знаєш, оце я недавно, коли була больна, то все було, як тільки розкисну, зараз згадую: Quatre canards… disaient à leur canardes fidèles: quand finiront nos tourmentes. І зараз робилось смішно самій з себе. A propos de quatre canards я про demoiselles Ammann. Як ce Jeanne поспішилася заміж? Мені все здавалось, що вона ще зовсім Backfisch!
Мама казала мені, що ти хочеш остатись в Софії ще і на той рік, хоч би твоя мама і поїхала в Росію, – чи правда? Все ж таки ти приїдеш літом, сподіваюсь? Що тобі пише Зоря з Києва, як йому там подобається? Може, там йому скучно або погано здається? Як то йому покажеться ще, коли старша кузина приїде! Така маса кузин!
Скажи Ліді, що їй вже пора написать до мене, я, хоть не часто, та все-таки пишу, а вона, здається, рішила зовсім не писать, «стыдно так поступать единственной старшей кузине». Non, c’est inutile! Далі не пишу, – нема толку! Прости і вір, що, їй же ти господи, скоро буду знов писать! Міцно цілую тебе et toute la famille. Кланяйся од мене m-me Белчевій і m-lle Домні.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 36 – 37.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 197 – 198.
Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 436 – 437. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
demoiselles Ammann – дочки двірцевого садівника в Софії, добрі знайомі Аріадни Драгоманової.
Белчева Мара (1868 – 1937) – болгарська поетеса і перекладачка, з якою Леся Українка познайомилася у с. Владаї поблизу Софії під час свого перебування у Драгоманових.