2.01.1898 р. До Л. М. Драгоманової
Ялта |
д[ача] Лещинского, кв. № 12 |
Дорога моя дядино!
Прошу Вас передати панні Фесчевій мого листа. Досадно, що я не зуміла написати їй по-болгарськи, ну, та, може, якось розбере по-російськи.
От уже три тижні, як я отримала од Вас листа і тільки сьогодні зібралась відповісти. Діло в тім, що я весь сей час прожила поганенько: спершу слабувала, а потім набралось багато роботи, бо хоч я тут живу сама і сливе нікуди не ходжу, та все-таки обідраною ходить не випадає, до того ж і холодно стало, то прийшлось дещо пошити. Не люблю я страх сеї роботи, та дуже тут дорого беруть за шиття, не по моїх фінансах, – отож і взялась я за голку, а не маючи власної машини, мусила ходить до матері мого ученика шити, робота ж у чужій хаті чогось не іде так хутко, як у своїй. Обридла мені ся процедура так, що я, користуючись неділею, дала собі спокій на один день і взялась до листів, – їх-бо і не мало треба написать.
Що зробилось з Болгарією, що там такі морози? У нас тут було дуже вітряно і холодно минулого тижня, так що ми всі, було, запищали, але все-таки морозу нижче 3° не було, і слава богу, бо тут хати ще гірші софійських і прийшлось би хіба загинути, якби було – 16°. У мене хатка по температурі така, як була у вас у Софії, як тільки холодно надворі, то вже в мене вище 12° не можна нагріти, але [я] до сього хутко привикла і не журюсь. Ет, якби тільки і журби, що кримська зима! Тут ось учора був зовсім весняний день, і море і небо такі веселі – напрочуд!
Тільки вже мені трохи обридло це самотнє життя, надто се погано під час слабості. Лежиш собі, дивишся в стелю, слухаєш вистріли бурі на морі та свист вітру межи кипарисами, а в хаті так тихо, а ніч така довга… Хотіла втекти на свята до Одеси, та сей проект не вигорів: поганий тепер сезон для їзди. Обіцяла мама приїхати до мене на святки, та не знаю, чи можна їй буде: світ не близький і дома клопоту багато. Пищать мені все-таки не приходиться, бо ся зима краща, ніж минула, а якось же і тоді жилось. Не журіться, що я собі збавлю здоров’я занятіями, щось же треба робить, щоб був час зайнятий, ну, і лишні гроші тут не вадять.
Я рада, що Зоря тепер у нас: тепер є певна надія, що і Ви хутко приїдете. І славно ми з Вами літом заживемо в Гадячі! Жаль, що я тепер не в Києві, а то могла б зайнятись з Зорею, може, краще, ніж київські студенти, що погано знають французьку мову. Коли буде треба і Зоря матиме охоту, то будемо літом з ним учитись.
Т[окмакову] я ще не бачила, вона писала мені якось, що була слаба, а після того було холодно для роз’їздів. Може, святами побачу її. Святами ще напишу Вам, а тепер поки що бувайте здорові. Міцно цілую Вас, моя дорога дядино. Добре було б тепер бути з Вами, а не тут у сій чужій-чужій Ялті…
Ваша Леся
Поцілуйте за мене Раду і Ліду і насваріть там на їх, чом вони мені не пишуть!!
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 419 – 420.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 194 – 195.
Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 420 – 421. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.