5.03.1898 р. До матері

Люба мамочко!

Мені самій неприємно, що я тобі давно не писала (здається, тижнів зо два), але так я все чогось кисла, що не хотілось і писать під такий час. Нічого особливого не було, вдень я навіть була зовсім здорова, хіба що голова морочилась трохи, але ввечері якась дрож нападала (як було торік у Києві) і настрій був або занадто підвищений, як у добре п’яної людини, або занадто пригнічений, так що у всякім разі писати я нічого як слід не могла. Написала ото тільки Лілі листа, та й то жалую, бо, як собі пригадую, лист якийсь безтолковий вийшов. Тепер я вже знов вернулась до нормального стану і за се мушу дякувати п. Дерижанову, бо сама я навряд чи збулася б так хутко клопоту.

Він же, в скутку всього, сказав мені, що дивується, чому досі лікарі всі вважали тільки на мою ногу, а зовсім лишали без уваги мої нерви, тоді як, на його думку, моя нервність може стати ще більш на перешкоді операції, ніж анемія. «С вами до сих пор поступали так, как будто у вас, кроме ноги, нет ничего живого в организме…» Се ж і правда! Тепер на мене мають прекрасний вплив холодні обтирання щоранку і ванни, що беру двічі на тиждень. Я сподіваюсь, що як не буду по ночах писати і взагалі напружувати дуже нервну енергію, то все гаразд буде і восени таки осягну свого – операції! Врешті се все «мысли далекия», звернуся до ближчих.

Мені була дуже приємна звістка, що Заньковецька береться за роль Люби; якщо у неї, може, й не все гарно вийде, то все-таки темперамент, настрій, голос, фігура, обличчя будуть відповідні ролі. Кращої за неї укр[аїнської] артистки я не знаю, і коли у Заньк[овецької] Люба не вийде добре, то, значить, їй (Любі, а не Заньк[овецькій]) треба ждати слушного часу або й зовсім загинути для укр[аїнської] сцени. Ото тільки якби Заньк[овецька] знала, хто такий Лесбос!.. Ви вже там як-небудь розкажіть їй, хто чи що таке Мойра, фатум, блакитна троянда і т. і. Не знаю, чи краще, чи гірше, що «Троянду» хотять ставити у піст, воно-то, може, й краще, бо люди в піст на спектаклі голодніші, але знов оцей термін «чтение монологов» якийсь маркітний, не говорячи про те, що мошенницький! Бо, як навмисне, у мене іменно монологів і нема, то хіба вже назвать, як у Леопарді, Діалоги! Та се все річ не так важна. Головно добре те, що Люба врятувалась від Мані, перший раз принаймні. Люба не повинна бути гладкою – le ridicule tue le tragique.

Що собі думає Вороний? Чому не відсилає назад п’єси і не озивається? Адже їх трупа, як чую, зіходить на пси, принаймі, крім «Віїв», «Пропащих грамот» і т. п. «феєрій» з козами, чортами та відьмами, вони нічого не ставлять.

Був тут на масницю Садовський, та велось йому погано, інакше і буть не могло, бо в трупі, окрім його самого, артистів нема, а єсть партачі. Ставили вони все ветош («Сват[ання] на Гонч[арівці]», «Наталку» і т. і.), надіючись, що Ялта все одно «новини не видала». Найбільшим clou репертуару був «Никандр Безщасний» («роль Ник[андра] исп[олнял] автор»), хтіла я піти подивитись на сю безщасну п’єсу, та не могла, бо на той час була слаба, врешті тим не багато втеряла. Без Заньк[овецької] Садовський мусить провалитись, бо та Базилевська, – всі признають, – zéro personnifié.

Ну, як же тая польська soirée de gala обійшлась? Чи була ти на їй? А піти слід було, безперечно слід. Еге, ото була історія! Наш пан господар ходили на масницю – у маскарад! Хто б сподівався? Каже, ніби зроду не був, то хотів побачити, що там воно таке, ну, і запевне, вернувшись, сказав, як і наш Пуц, що ходить не варт, а так хіба раз піти, аби в тому впевнитись.

Що ж би ще нового написати? Почалась ще настоящіша весна: у саду у нас цвітуть фіалки, тепло було так, що можна було сидіти в садку з роботою, як у хаті, без пальто: ото тільки вчора звечора насунув з моря туман, та такий густий, «непрозорий», що від нас Виноградної вулиці зовсім не було видко, та й сьогодні, хоч трохи проясніло, але гір нігде не видно, так наче Ялта на степу! Такий туманний час тепер для Ялти невигідний, бо якраз оце згорів газовий завод і світла на вулицях нема, а як скінчаться місячні ночі, то вже буде зовсім тьма єгипетська! Сю ніч цілісіньку якийсь пароход простояв коло Ореанди, не вважаючись посунутись ні сюди ні туди в тумані – ото ще так же приємність!

У нас в хаті, «слава богу, нічого нового», – велика хата все не зайнята, і там спить Настя.

Катюша журиться, що вже не в стані багато грати, та все-таки грає щодня, хоч небагато. П[ан] Дериж[анов] з весною щось було дуже розкашлявся і змарнів, аж було жаль на нього дивитись: тепер знов наче поправляється. Чисте нещастя, – коли лікар заслабне на сухоти – нема, здається, нещаснішої людини! Ще дивно, що п. Дер[ижанов] не тратить гумору чи, принаймі, не виявляє сього. Мені його дуже шкода! Хоч він сам часто любить говорити, що лікар мусить професіонально, «бесчувственно» відноситись до своїх слабих, але у нього самого се тільки теорія, а на практиці, коли б всі лікарі так відносились до своїх слабих, як він до мене, в той час як я була слаба, то епітет «друзья человечества» ніколи не бренів би іронічно… Коли я рівняю той час, як я лежала слаба у Ліщинської, і те, як зо мною обійшлись тут і пан і пані Дерижанови, то я бачу, що я не вдвоє, а в сто раз краще устроена тута!

Ну до побачення. Тепер писатиму часто! Цілую тебе міцно!

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 22 – 25.

Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 181 – 184. Українською мовою вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 225 – 226.

Подається за автографом (ф. 2, № 179).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 430 – 431. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Заньковецька береться за роль Люби – В першій виставі «Блакитної троянди» роль героїні твору виконувала артистка О. Ратмирова.

Лесбос – острів на сході Егейського моря. Належить Греції. Тут народилася давньогрецька поетеса Сапфо.

Леопарді Джакомо (1798 – 1837) – італійський поет.

Маня – донька М. П. Старицького, Марія Михайлівна (1865 – 1930), українська драматична актриса, режисер і педагог. М. Старицька мала намір зіграти роль Люби в «Блакитній троянді».

крім «Віїв», «Пропащих грамот» і т. п. – Йдеться про інсценізації творів М. Гоголя «Вій», «Пропаща грамота», які були зроблені на низькому рівні. Взагалі Леся Українка дуже критично ставилася до інсценізацій.

Садовський (справжнє прізвище Тобілевич) Микола Карпович (1846 – 1933) – український актор і режисер. У 1888 – 1889 рр. разом із М. Заньковецькою організував власну трупу, яка в 1889 р. злилась з «Товариством русько-малоруських артистів», керованим П. Саксаганським. 1900 р. до них приєднався і М. Кропивницький із своєю трупою.

артистів нема, а єсть партачі – Такий різкий відзив поетеси про трупу М. Садовського пояснюється, по-перше, тим, що в ній було чимало посередностей, по-друге, самим репертуаром трупи, в якому переважали розважальні, так звані традиційні касові п’єси та мелодрами, що мали успіх у невибагливого міщанського глядача.

«Сватання на Гончарівці» – комедія Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

«Наталка» – «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського (музика М. В. Лисенка).

«Никандр Безщасний» – драматичний твір M. K. Садовського, перероблений з п’єси російського письменника О. Ф. Писемського «Гірка доля».

Без Заньковецької Садовський мусить провалитись – У той час М. Заньковецька вийшла із трупи M. Садовського.

Базилевська – актриса трупи Садовського.

Ну, як же тая польська soirée de gala обійшлась? – Очевидно, йдеться про згаданий вище ювілейний вечір Міцкевича, влаштований Оленою Пчілкою та М. Старицьким.