30.06.1898 р. До Л. М. Драгоманової
| Гадяч | Гадяч. 18.VI |
Дорога дядино!
Давно Ви вже мені не писали. Як там з Вами і що? А Ліда то вже, певне, і ймення моє забула! Рада ніколи не балувала мене листами, а тепер уже, певне, зарок положила. Правда, і я давно не нагадувала Вам про себе, та щось я була трохи розклеїлась весною в Криму, то й писать не хотілось. Нічого особенного не було, тільки нерви були розпустились, а се гірше слабості писать заважає. Потім поправилась, як літо встановилось, та й поїхала оце сюди. [Тут зо мною тим часом тільки Ліля, а мама з Дорою хутко приїдуть, всі інші будуть літо в Колодяжному.] Радив там мені один доктор ще одне літо в морі купатись, та вже мені досадно було, що я більше року дома не була, то я пожертвувала морським купанням і подалась на Псьол, і хоч купання гірше, зате жити ліпше. В Ялті мені від Нового року було жити добре, якось випало устроїтись в дуже добрій сім’ї, але купання в ялтинській гавані поганеньке, прийшлось би вибиратись куди-небудь на літню домівку, а там уже комфорту не жди, прийшлось би знов «общество самопомощи с единственным и непременным членом» засновувать. Ще якби хто з наших міг бути зо мною літом, а так самій обридло. Тут мені тільки моря бракує, а що сонця і спеки, то тут, може, не менш, ніж у Криму. Вся весна і тут, і в Криму була досить холодна, зато тепер уже припекло!
В Колодяжне кликав мене папа, та я туди побоялась їхати, щоб знов малярія не вхопила, – було б се не дуже до речі.
Чи писала Вам Т[окмакова]? Вона була у мене всього раз, ранньою весною. Казала, що буде у мене на Великдень, та щось я її більше не бачила, може, вона знов заболіла, абощо.
Коли ж Ви приїдете до нас? Я вже Вас на осінь сподіваюсь. Чи правда, що Рада думає зоставатись в Софії, щоб кінчать школу? Чи варто се? Аже в Росії школи не згірші, напр[иклад], одеська дуже добре поставлена. А то киснуть там у тій Софії! На чому стоїть діло з бібліотекою? Недавно один добродій розігнався: «Чому Ваша дядина не подарує бібліотеки Львівському університетові?» – «Даруйте, кажу, Ви, коли багаті!» – так він мене розізлив! Які-то ми всі патріоти на чужий кошт!
От коли б Ви вже скоріш приїздили, то якось би лучче було. Коли не для Вас, то для Ради і Зорі було б ліпше. Ми з Лілею були б дуже раді, коли б Ви зібрались на осінь до нас. Пишіть мені сюди, які Ваші плани. Аж сумно, що так давно немає жадних звісток. Цілую міцно Вас і Раду і Шишманових. Софійським знайомим моє вітання.
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 54 – 55.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 198 – 199.
Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 443 – 444. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Чи писала Вам Т. – Можливо, мається на увазі Токмакова, знайома Драгоманових.
Рада думає зоставатись в Софії, щоб кінчать школу – Аріадна Драгоманова вчилась у Софійській художній школі.
На чому стоїть діло з бібліотекою – Після смерті М. П. Драгоманова його дружина, готуючись до повернення в Росію, намагалася продати велику бібліотеку М. П. Драгоманова.
Шишманови – Лідія Михайлівна Драгоманова, її чоловік Іван Дмитрович Шишманов (1862 – 1928), болгарський учений-історик, філософ, етнограф, професор Софійського університету, та їх син Міка – Дмитро Іванович (1889 – 1944).