25.03.1912 р. До матері

Люба мамочко!

Хотіла я діждатись, поки мені вже виразно стане ліпше, та тоді вже писати, але, видно, що сього довго ждати, то нехай буде й так. Не пам’ятаю, чи я тобі писала, що лікар сказав про сюю слабість, а саме – що се зовсім не шлунок болів, а тії ж таки нирки, і що тепер у мене запалення нирок, себто загострена форма хронічного катару. Посаджена я тепер на молочно-ростинну дієту (ні білого м’яса, ні риби, ні яєць не їм) і вже вспіла до неї звикнути. Ліпше мені в тім напрямі, що нема болів у животі, але болі в спині і в «путях» все-таки єсть (і часом ще гірші, ніж були в Хоні), ходити по хаті можу, але недовго, на вулицю ж зовсім не виходжу від того часу, як приїхала сюди, хоча се не така вже біда, бо єсть у нас два балкони великі і я по цілих днях сиджу там, користаючи з прекрасної весняної погоди.

Стан мій не такий поганий і гострий, як був торішньої зими до виїзду в Єгипет, але зате, здається, сьогорічне загострення приймає більш затяжний характер і похоже просто на «другу стадію» хороби. Лікар мені сього не казав і ніхто не казав, тільки мені самій так здається, але я, може, й помиляюсь. Лілі я написала про всякі об’єктивні ознаки (дані аналізу і т. ін.), то вона ліпше може тобі пояснити, що саме зо мною робиться, а мені, може, й не все кажуть по правді.

Чи ти ще не друкувала «Королівни», чи вона була вже надрукована, та той № до мене не дійшов? Один №, напевне, пропав (той, де була стаття про виставу українських малярів), а може, вона саме там і була. Тільки, може, вона тобі «спротивилась», то ти не стісняйся «забракувати» її – я тобі щось інше пришлю. Хоч ти й кажеш, що тобі «нічого не треба», але я вже бачу, що се ти знервувалась (се і в цілому твоєму листі видко), і не думаю приймати à la lettre. Від написання «яких 20 стрічок», звісно, ніхто заслабнути не може, але як хто вже слабий (від чого іншого), то не завжди може зложити порядних віршів, хоч би й у 20 стрічок. Та й я сама не знаю, чому мені «дрібні» вірші тепер не пишуться. Перекладів же я тепер ніяких не роблю, бо не маю добрих (може б, ти мені прислала ту антологію французьку, що в тебе є?) оригіналів європейської поезії, а з російської взагалі не перекладаю. Оце знайшла один свій давнішній переклад народної італьянської пісні, може, він тобі сподобається, то надрукуй.

Гонорарів, повторяю, я від тебе не хочу. Взагалі я з найбільшою втіхою зреклася б усякої плати за свій «дар богів» хоч би вже ради того, щоб потім не чути докорів «за великие и богатые» гонорари (тільки, господи, хто се з нас їх коли такі одержував, – невже я?), але от замість того мушу просити тебе передати вложену сюди записку – все в тій же гонорарній справі, прошу тільки передати чи переслати помимо Сірого. Що ж робити, коли я – хвора і бездипломна людина – іншим способом не можу нічого заробити (в Єгипті, правда, могла «хедер» одкрити, тут же і сього не можу), а заробляти мушу. Звісно, якби я вміла продавати не так рукописи, як «вдохновенье», то, може б, досі з самих «авторських» забагатіла, та коли ж маю таку прокляту натуру, що замість «хлебных пьес» вирощую з серця якісь лісові, мовляла ти, «квітки», а з квіток же, відомо, хліба не їсти… Ет, та цур їй, сій темі – від неї тільки «t° повышается»…

Спасибі за переслану книжку «Вісника». За сей рік я більше його не одержувала та й за минулий рік 11 книжки таки не маю. Дякую за переслану статтю Гехтера, не скриваю, що мені сі речі інтересні. Хоч я уміла і в «пустині» бути «гласом вопиющим», але все ж цікаво, як той глас може відбиватися не в пустині… А от Євшан вважає, що пора б уже якусь нову літературну команду набрати, а то що ж – «усе ті самі». Ну й швидким же темпом іде у нас життя, коли для наших критиків уже й Олесь, і Чупринка – «ті самі». Хто ж для них новий, коли так? А у людей 50-літній Метерлінк все ще «молодий»…

На переслані листи я вже відповіла. Аж сором, що люди так дбають про мене, а я така недбалиця. Та, здається, моя лінь патологічного походження (треба вже хоч сим потішитись).

Міцно цілую тебе, люба мамочко. Як не маєш часу на довгі листи, озивайся хоч коротенько. Кльоня тобі кланяється. Михайлові і п[ану] Петруненкові моє щире вітання. Ще раз цілую тебе.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 387 – 389.

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, кн. 8, с. 244–245.

Автограф не зберігся.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 853 – 854. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.

«Королівна» – поема Лесі Українки, надрукована вперше в журналі «Рідний край», 1912, № 5, березень, с. 5 – 8. Тут же вміщено і коротку біографію Лесі Українки.

Переклад народної італьянської пісні – Цей переклад під заголовком «Тебе не бачу, хоч вікно низенько» надруковано в журналі «Рідний край», 1912, № 18, с. 5.

Могла «хедер» одкрити – тобто єврейську школу. Так жартівливо говорить Леся Українка про своє навчання мешканців пансіону, в якому вона жила під час лікування в Єгипті, та їхніх дітей французької та німецької мов.

продавати не так рукописи, як «вдохновенье» – перифраза афоризму російського поета О.С.Пушкіна: «Не продается вдохновенье, / но можно рукопись продать» («», 1824).

За переслану статтю Гехтера – Йдеться, очевидно, про статтю співробітника «Літературно-наукового вісника» М. Гехтера «Українське життя в 1911 р.» (характеризується соціально-економічне, політичне й культурне життя на Україні), опубліковану в першій, третій і четвертій книжках журналу за 1912 рік.

Євшан Микола (псевдонім Миколи Федюшки; 1889 – 1919) – український критик. У статті «Здобутки української літератури за 1911 р.» («Літературно-науковий вісник», 1912, кн. 1, с. 103 – 109) зневажливо відгукувався про визначних українських письменників.

Чупринка Григорій (1879 – 1919) – український письменник, розстріляний більшовиками.