14.03.1912 р. До сестри Ольги

Любая Лілеєнько!

Щось-то ти давно вже мені не пишеш, чого то так? Чи то я так смутила тебе тою просьбою про масло? Так то ж неважно – як трудно, то й не треба, та тепер уже й тим більше, бо в нас уже тепло (сади цвітуть!), а сховів холодних у тутешніх квартирах не буває.

Як бачиш (та, може, й знаєш), я вже в Кутаїсі. Переїхали ми ще 21.І. Я все збиралась тобі написати і про се, і про свою халепу, та слабість ізнов розвила в мені патологічну лінь, а крім того, хотілось перше довідатись про себе щось об’єктивного та тоді вже писати. Діло в тім, що я від самого водохреща розклеєна: почалось ніби з різкого болю живота (але без розстройства) і спини, я довго нічого не могла їсти, охляла дуже, і «самопочуття» було препогане, а тут саме треба було ладитись до переїзду, то й полічитись толком ніколи було, в такому стані і переїхала (відкласти переїзд ніяк не можна було через «прекрасне» відношення Кльониного начальства до нього та й взагалі до всіх «менших»). Тут запросили лікаря (того, що лічив мене торік), і він сказав, що живіт зовсім здоровий, а що се все від нирок, себто катар перейшов у запалення нирок (особливо лівої!), але ще для певності лікар казав зробити аналіз, і се була довга справа, бо все то лабораторія була замкнена, то інші причини заважали, а то потім самого лікаря трудно було побачити…

Нарешті, розглянувши аналіз, він укріпився в думці, що се «форменное воспаление», посадив мене на тиждень на молочну дієту (без білого м’яса, риби і яєць), дав Contrexéville, salol і деякі наркотики на случай болів, казав слідити за t°, вона у мене не була високою, так не вище 37,7 навіть у найгірший час, а то 37,2 – 37,4 звичайно. Казав, що то добре – така t°, а якби висока, то було [б] уже небезпечно. По аналізу ж виходить так:

Оце такі об’єктивні дані, а суб’єктивні теж поганенькі, бо хоч живіт і рідше тепер болить, але спина і ноги майже без перериву тупо, а часом і гостро поболюють, буває, що й крізь сон їх почуваю. Може, се кара за те, що не поїхала в Єгипет, а може, як каже тутешній лікар, винні якісь внутрішні причини – напр[иклад], поганий обмін від сидячого життя (але ж се вже річ непоправна, бо інакшого життя я ж не можу провадити). Так чи інакше, справа стоїть поганенько, хоча і не так-то вже погано: торік зимою (до виїзду в Єгипет) суб’єктивно було куди гірше (об’єктивної провірки не було). Мене дивує, що лікар не звертає ніякої уваги на те, що се туберкульоз, і все більше налягає на дієту – досі всі лікарі робили якраз навпаки, але, може, се пояснюється небувалим досі % білка (рівняючи, а, здається, абсолютно його небагато). Лежати в ліжку мені не приказано, та й шкода було б у таку весну, яка тепер стоїть, але я, звісно, валяюсь чимало, коли не в ліжку, то в кріслі. Як посиджу довше на стільці, зараз збільшується і біль, і виділення крові (в точках і обрізках, а то і в згустках та клаптях шкурки), а невеличке виділення і без того щодня єсть.

Найтрудніше мені – се пити молоко. Таку вже подлу натуру зроду маю: як тільки треба щось конечне вживати, так і зненавиджу його. З сим загостренням хвороби наступало і притуплення писательського настрою – якось поглупіла і розлінувалась. Поки що се ще й не біда, бо за минулий рік дещо зроблено і ще не зужито, але досадно, що не можу ні переписувати, ні навіть виправляти нічого, бо для того треба сидіти за столом (інакше ніяк не примощусь – се тільки з маленькими листочками можна), а саме так і не можу сидіти. Ну, та, може, ж се ще якось мине.

Здається, хутко знов змінимо квартиру, бо ся хоч і має гарні кімнати (малувато – 3 всього), але двір дуже несанітарний і погане, бо гучне, сусідство – казарма vis à vis і «веселий дім» в нижньому етажі, через те галас день і ніч (от і в сей момент гармонія рипає). Але ти пиши на сю адресу (якщо не подам хутко іншої), ми акуратно заявляємо на пошту, і вона акуратно пересилає нам листи на всі наші «кочевья». Служба Кльонина тут ліпша трохи (служить за члена окружного суду, а платять йому як «помощнику мир[ового] судьи» – се на Кавказі «принято» такі командировки, щоб казні дешевше було). Матеріально воно не ліпше, але хоч справи тепер «гражданські», так що ні з тюрмою, ні з чим таким не зв’язані, і розпреділення роботи нормальніше, хоч їсти та спати є час, коли вже не жити по-людськи… Я тепер йому майже нічого не помагаю, бо нема в тім потреби, хоч би я й могла, – тут канцелярія ліпша. Все-таки він дуже перетомлений; вприскує тепер какодиловий натр – мов би трохи помагає. Будь здорова, любая. Я вже забагато пишу. Цілую міцно тебе і Михаля. Наші кланяються.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 385 – 387.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 420) з незначними скороченнями. Фрагмент «Нарешті, розглянувши аналіз … про се виписка торішня згубилась» відновлено за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 293.