16.05.1912 р. До М. В. Кривинюка
Кутаїсі | 3.V.1912 |
Дорогий Михайле!
Я була дуже рада, одержавши од Вас листа попри картці з Дориного весілля. Давно вже ми одно до одного не озивалися, але Вам, певне, ніколи було, а я, пам’ятаючи Вашу банкову «каторгу», боялась уже турбувати Вас «кореспонденцією» хоч би й не діловою. Але тепер «не могу молчать», коли Ви обізвались.
Отже, насамперед починаю з питання, чому Ви ні слова не пишете, чи збираєтесь сього літа приїхати з Лілею і Михальом до нас. Я навіть розумію сю «фігуру умолчанія» яко певну демонстрацію з причини того, що я адресувала листа з запросинами до Лілі, а не до Вас зокрема, але ж я знала, що на Великдень Ви маєте бути у неї, то й думала, що листа мого і прочитаєте, і обміркуєте вкупі, а Ліля скоріше знайде час відповісти і за себе, і за Вас. Тим часом Ліля зовсім на мого листа не озивається, а Ви пишете з умолчанієм. Чи так не сором робити, люди мої добрі? Невже Ви можете сумніватись у щирості моїх запросин тільки тому, що вони виражені в одному, а не в двох листах? Ну, так от я пишу виразно: прошу Вас, дорогий Михаиле, від свого і від Кльониного ймення, приїхати до нас сього літа в гості і написати, «чи і коли» маємо Вас сподіватись. Коли і тепер мені не буде виразної відповіді, то вже ображуся я. Але поки що мені ще не хочеться дуже ображатись, і я говоритиму по добрості. Ми б дуже хотіли знати, коли саме Ви приїдете, щоб до того пристосуватись.
Ліля начебто мені казала, що і Ви, і вона можете мати 2 місяці відпустки сього літа і що сі 2 місяці могли б віддати нам. Хотілось би знати, які саме місяці дадуть Вам. Кльоні вже дано відпустку на іюнь, і спочатку він було зважив пересидіти її дома, нікуди не рипаючись, бо й грошей у нас мало, але, відай, прийдеться йому хоч кудись недалеко в гори виїхати, бо в нього нерви прийшли в дуже лихий стан за два роки безперервної роботи (та й перед двома роками був тільки невеликий перерив, коли він возив мене в Єгипет), і, либонь, треба їм ліпшого ремонту, ніж можна осягти в незмінній обстановці та ще й у місті. Все ж таки, якщо Ви приїдете саме в іюні, то треба йому прийняти се на увагу. Я у всякім разі не думаю з ним їхати, бо як маю тратити гроші літом, коли мені все ж буває ліпше на здоров’я, то ліпше вже сховати їх на зимову подорож, без якої вже навряд чи обійдеться, приймаючи на увагу сумний досвід двох останніх зим.
Як я вже писала Лілі, тут перша половина літа буває мокріша від другої, але, може, се Вам нічого, та, може, й рік на рік не приходиться. От лило цілу весну безперестанку, то, може, вже на літо запасу не стане. Тепер, нарешті, тепло і гарно. А приїхати Вам до нас на Кавказ крайня пора тепер, бо на той рік ми вже, може, на Кавказі таки не будемо, принаймні постараємось виїхати з нього, бо сумнівна втіха тутешнього життя коштує дорого, а оплачується мало, мої ж «запасні фонди» вже вичерпані. Проте ж, як хто не бачив Кавказу, то таки його бачити варто, бо поети зовсім не брешуть, «воспіваючи» його красу, а про матеріальні невигоди писати не личить поетам (принаймні в віршах, в приватних листах дозволяється).
Сподіваючись приємної відповіді, що Ви таки приїдете, я прошу Вас, як і Лілю, зібрати для мене щось з новинок літератури нашої (що вийде і що в руки впаде), а спеціально історію літ[ератури] Єфремова і рецензію на неї Франка, що друкувалась у «Ділі», не знаю коли саме (може, п. Петр[уненко] знає).
Здоров’я моє наче поліпшало, невважаючи на поганеньку весну, t° нормальніша, і болів менше, раз я навіть виходила з дому, хоч і недалеко. Користаючи з того, я трохи попрацювала, але результати тої праці ще приховаю – нехай-но люди від мене відпочинуть, нема чого «в зуби нав’язати» правда?
Бувайте здорові. Кл[ьоня] і Ф[еоктиста] С[еменівна] Вас вітають. Ф[еоктиста] С[еменівна], може, побачить Вас раніше, бо за тиждень збирається в Київ та, може, й іюнь там пробуде. Цілую Вас і маму, привіт п[анові] Петр[уненку]. Де ж тепер Дора?
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 392 – 394.
Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 87).
історію літ[ератури] Єфремова – праця С. О. Єфремова «» (1911).
я трохи попрацювала – травнем 1912 р. датовано драму «Камінний господар».