4.01.1912 р. До Ф. П. Петруненка

Вельмишановний пане Петруненко!

Вибачайте, що я в свій час на Вашого листа не обізвалась, але я взагалі можу писати листи тільки зрідка, інакше не стало б сили на щось інше. Ви і мама даремне так «драматично» віднеслись до мого проекту про ті переклади, бо 1) я всіх київських чуток не знаю, 2) не дуже й збиралась сама з тими добродіями в спілку йти, а думала урвати з них «хоть шерсти клок», а втім, Ви маєте… І цур їм навіки, перейдім «до порядку дневного».

А порядок вже звісно який – буду знов Вас експлуатувати. Оце написала листи до мами і Дори, та не знаю, чи в Києві вони обидві на сей час; коли ні, то, будьте ласкаві, перешліть листи, куди треба (тому папір кожний окроме, що, може, вони й в різних напрямках роз’їхались). Коли мама дома, то попросіть у неї для мене що знайдеться в хаті от із сих книжок (усе етнографія): «Етнографічний збірник», т. VII, «Галицькі народні новели» (той же збірник, т. XII – XIII, «Галицько-руські народні легенди»). Той же збірник, т. XV, «Знадоби до галицько-руської демонології» (сей останній найбільше мені бажаний).

Я начебто бачила сі томи у мами в шафі.

Ще якби можна дістати від кого в позику Франка «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський роман», його ж «Слово о Лазареві воскресенії» і його ж «Апокрифи» (їм єсть якийсь просторіший заголовок, але я його не можу згадати). Коли дістати можна сі книжки без великого клопоту (може, Черняхівські дадуть, мабуть, у їх є), то пришліть, бога для, а я обов’язуюся вернути, кому й коли скажете. Коли всіх не можна дістати, то хоч би «Демонологію» та «Апокрифи». Купити сього всього, на жаль, тепер не можу, і як добрі люди не поможуть, то так і буде, хоч книжки сі мені потрібні не для цікавості тільки. Не знаю, чи Ліля вернула мамі ті книжки, що я В. позичила, коли ні, то вони всі у Лілі. Посилати сюди книжки, хоч і небагато, ліпше посилкою (за пересилку попросіть заплатити маму, а ми з нею порахуємось), бо за довгий шлях бандеролі розриваються і книжки можуть пропасти.

Не знаю, чи не пропадає отак і «Вісник», бо я ні XI, ці XII кн[ижок] не одержала (а X прийшла в шматках бандеролі), – прошу передати се експедиції при нагоді. Коли побачите Сірого, то скажіть, що я прошу книжки («Вісник») і належні мені гроші прислати сюди так, щоб я встигла їх тут же й одержати, а то я 20 січня знов перебираюсь у Кутаїс, буде плутанина з адресою і клопіт з поштою, тим часом мені невигідно ждати надіслання аж до того часу, коли встигну подати нову адресу (тепер я ще сама її не знаю).

Вас я не «побуждаю» до скорішого надіслання тих книжок, що прошу, бо знаю, що Ви й так ніколи не баритесь, а як забаритесь, то, значить, тому будуть незалежні від Вашої волі причини. Прошу тільки не забути, що 20 січня мене вже тут, в Хоні, не буде. Розуміється, нову адресу подам мамі, як тільки знатиму сама, себто як знайдемо собі домівку в Кутаїсі.

Дуже дякую Вам за надіслану рецензію п[ані] Русової і ще більше за переписану власноручно польську рецензію. А знаєте, що п. Русова напевнісінько не читала збірника, тільки давно колись читала (або переглянула) «Кассандру» та «У полоні», тепер же пробігла «Три хвилини», ото й усе? Се доказується тим, що їй здалось, ніби «На руїнах» теж написане з тою ж самою ідеєю, що й «У полоні», та ще тим, що ні словом не згадує «Йоганну», а, знаючи п[ані] Русову, я знаю, що ся річ була б їй найінтересніша з усього збірника, якби вона його читала. А те, що вона каже про «ковані фрази», то сей неврозумітельний термін я розумію як дань традиції, що наказує всіх нащадків Пчілки й Старицького до 14 коліна вважати «ковалями» коли не слів, то хоч фраз чи вже не знаю там чого.

Се Вам скажу так – до історії критики, може, напишете розправу: «З секретів критичної творчості»…

З польської статті мені найбільше сподобалось те, що «Кассандра» страшна для поляків. От не знала я, чим їх можна злякати. Ся похвала, по-моєму, найбільша, а то вони все хвалять нас за «тихий смуток», «резигнацію» і подібні зовсім не страшні речі, та пора вже їм завважити, що й ми можемо мати «сильну руку». А ви з мамою не думаєте, що то «не педагогічно» посилати мені стільки дифірамбів? Пам’ятаєте: «Вещуньина с похвал вскружилась голова»?… От розбалуюсь, то таке почну писати – «хоть корове на рога повесь». Бували такі приклади в історії.

Ліля писала, що Максим Іванович тепер живе у мами. Де він там поміщається? Кланяйтесь йому від мене. А Михайло, певне, до Лілі поїхав. Коли ні, і його привітайте та скажіть, що не пишу йому зокрема, боячись одбирати йому час на відповідь мені, а писати і зовсім не ждати відповіді се вже знов героїзм.

Будьте здорові і в сім в новім році.

Щиро прихильна до Вас

Л. Квітка

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 381 – 383.

Вперше надруковано в альманасі «Вперед», Глухів, 1928.

Подається за першодруком.

Автограф не зберігся.

До мого проекту про ті переклади – Очевидно, йдеться про намір Лесі Українки видати в спілці з М. Вороним і О. Коваленком книгу перекладів із творів Верлена і Верхарна, що не схвалювали Олена Пчілка і Ф. Петруненко.

«Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» – , надрукована в «Записках Наукового товариства імені Шевченка», т. 18 і т. 20 (1897) та видана окремою книжкою у Львові 1897 р.

«Слово о Лазареві воскресении. Староруська поема на апокрифічні теми» – Розвідка І. Франка, окремий відбиток, Львів, 1900.

«Апокрифи» – повна назва праці І. Франка: «Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив І. Франко», т. 1 – 5. Львів, 1896 – 1910.

Черняхівські – Л. М. Старицька-Черняхівська та Олександр Григорович Черняхівський, київський лікар, чоловік Людмили Михайлівни.

«Демонологія» – тобто праця А. Онищука «Матеріали до гуцульської демонології» в книжці «Матеріали до української етнології», т. 11, Львів, 1911, c. l – 139.

книжки сі мені потрібні не для цікавості тільки – думаю, вони потрібні були для написання нової казкової драми, від якої лишився уривок «…Яка ж дивна, яка ж дивна оця щаслива сторона!..»

Польську рецензію – У польському журналі «Krytyka» (1908, № 7-8, с. 103), який виходив у Кракові, була вміщена рецензія, в якій високо оцінювалась творчість Лесі Українки.

«Вещуньина с похвал вскружилась голова» – Вислів із байки «Ворона і лисиця» І.А. Крилова (1768 – 1844).