29.05.1912 р. До П. П. Лаврова

Вельмишановний Павле Пилиповичу!

Я дуже рада, що наші непорозуміння починають роз’яснятись.

Недавно я одержала 70 р[ублів] від «Л[ітературно]-Н[аукового] В[істника]», а вчора Вашого листа, писаного 11.V. В справі решти довгу «Л[ітературно]-Н[аукового] В[істника]» напишу вже до Людм[или] Мих[айлівни], а Вас попрошу тільки роз’яснити їй справу з тими 100 р[ублями], посланими од Вас мені по телеграфу. Мені ж би було до краю ніяково, коли б вийшло, неначебто я двічі правлю ті самі гроші з «Дзвона», і знов було б прикро втеряти 100 р[ублів] у «Л[ітературно]-Н[ауковому] В[існику]», а щось такого могло б вийти без Вашого останнього листа, бо ось що Ви мені писали з приводу сих грошей 26.III.1912 (виписую буквально):

«Перш за все про ті 100 рублів, що післав я вам в сьому році. [Очевидно ж, річ іде про послані телеграфом, бо інших я од Вас до 12.III.1912 р[оку] не мала. Л. У.] Гроші ті післані Вам від “Літер[атурно]-Наук[ового] Вісника” яко частина гонорару за “Руфіна” і дальших праць. Ви зарахували то яко гонорар за збірник, виданий “Дзвоном”… Річ ся в тому, що пайщики “Дзвону” не внесли всіх грошей в касу і тому… мушу тепер чекати до іюля, коли одержу з книгарень комісові, тоді в першу чергу надішлю Вам. По моєму обрахунку вам ще належить за сей І том 87 руб[лів] (ся цифра написана з поправкою неначе з 76-ти. Л[еся] У[країнка]) 50 к[опійок]. Рахуючи по 25 р[ублів] за аркуш. З тими 250 руб[лями], що дав вам, се буде 337 р[ублів] 50 к[опійок]».

Мені се здалось зовсім ясним, і я, коли пам’ятаєте, писала, що згожуюсь пождати «Дзвонові» до іюля, а з «Л[ітературно]-Н[аукового] В[істника]» вже рахувала на 100 р[ублів] менше довгу. Тепер (11.V) Ви мені пишете:

«Очевидно, я написав Вам дуже неясно, коли писав, що 100 руб[лів] посилається не в обрахунок платні “Дзвону”, а за “Л[ітературно]-Н[ауковий] В[істник]”».

Себто виходить, що «Дзвін» уже виплатив мені всі гроші, і то не 337 р[ублів] 50 к[опійок], а 350? Може, «Дзвін» увійшов в якусь угоду з «Л[ітературно]-Н[ауковим] В[істником]» і сі 100 р[ублів] складають решту довгу «Дзвону» і частину довгу «Л[ітературно]-Н[аукового] В[істника]», але я ж того не знаю. Отже, прошу Вас, поясніть, що треба, в сій справі Людм[илі] Мих[айлівні], а мені напишіть, яку саме розписку я повинна видати «Дзвонові», а яку «Л[ітературно]-Н[ауковому] В[існику]», бо, либонь, і там, і там ведуться точні рахунки, і я б не хотіла, щоб Ви або я попали в фальшиве становище через випадкову неточність в листах.

Рівночасно я пишу Людм[илі] Мих[айлівні], отже, коли Вам се вигідніше, обговоріть вкупі з нею сі рахунки (коли хочете, покажіть їй сього листа, але я на сім не настоюю) і вкупі з нею напишіть мені, кому яку розписку я маю прислати. Тим покінчаться вже до решти всякі непорозуміння, і ми з Вами матимем вільні руки до дальших «контрактів». Чи ж не правду писала я Вам, що ліпше покінчити раніше торішні рахунки, а тоді вже переходити до нових, адже бачите, скілько плутанини з двома виданнями, а що ж би то було з трьома? Не діловий ми народ українці, хоч і видумали приказку: «Любімося як брати, рахуймося як жиди»…

Все-таки можна і про нове видання поговорити, щоб на всякий случай не опізнювати справи. Я одержала початок «Кассандри» і тепер вже маю всі матеріали в зборі. Добре, що я пождала од Вас відповіді і не бралась до переписування віршів, бо пропала б даремне найтрудніша для мене праця переписування (сила в тім, що переписувати не можна лежачи, а довго сидіти мені вадить). Тепер я вже переглядаю і поправляю «Кассандру».

З Вашим планом видання я можу згодитись, окрім одного пункту: мені б не хотілося уміщати тепер «Руфіна», раз – через те, що він довгий (5½ арк[ушів] «В[істника]», а в «Дз[воні]» було б, може, і 6½, приймаючи тип І тому мого збірника) і з ним та з трьома іншими п’єсами книжка дійшла б до 20 арк[ушів], а се забагато; друге – може, інші п’єси колись хтось схоче ставити [Я чула, напр[иклад], про якісь заміри Садовського. Л.У.] і для того подати книгу в театр[альну] цензуру, то «Руфін» може сій справі пошкодити, бо він був уже в театр[альній] ценз[урі] і їй не сподобався, отже, через нього можуть і сусідки його невинно постраждати; третє (і для мене найважніше)що я не трачу надії десь колись видати «Руфіна» у непопсованому виді (Ви ж знаєте, що я мусіла його попсувати «поправками»), а так «увіковічувать» в окремому виданні сей спотворений текст вважаю навіть некорисним.

Прикинувши приблизно, я бачу, що й три названі Вами п’єси (без «Руф[іна]») займуть 1011 арк[ушів], а може, й більше, то воно ж якраз і досить. «Руфін», може, колись вийде в товаристві з тими, що не ввійшли в І т[ом] з відомих Вам причин; так було б навіть більше «стільно», як тепер кажуть.

Ну, та се річ не чергова.

Поки одержите від товаришів відповідь про умови, може, напишете мені про тип видання, чи він такий буде, як І т[ом]. Діло в тім, що я не хочу дрібнішого і тіснішого друку ні в якім разі (Ви знаєте причини сього), а ще хотіла б хоч поправити трохи віньєтку, коли вже не перемінити, людям, знаю, вона подобається, а я як побачила одразу «три морди», так і тепер бачу – що ж я собі пораджу? Зрештою, можна вже про все щодо видання за одним разом написати, не буду Вам морочити голови.

Бувайте здорові. Бажаю Вам всього найкращого.

Леся Українка

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 309 – 311 (текст); с. 533 (примітки).

Подається за автографом, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Ф.4028. Оп.1. Од. зб.3. Арк.40 – 43).

Уперше надруковано у виданні: «Слово і час». 1991. № 3. С. 24 – 26.

…напишу вже до Людм[или] Мих[айлівни]… – Згадується Л.М.Старицька-Черняхівська, яка впродовж квітня 1912 – січня 1915 рр. була видавцем журналу «ЛНВ».

…пайщики «Дзвону» не внесли всіх грошей в касу… – Ідеться про Л.Юркевича, який вніс свій грошовий пай із запізненням.

По моєму обрахунку… – Згадані обрахунки Ю.Тищенко робив на вільному місці аркуша листа Лесі Українки, написаного до нього (як П.Лаврова) в лютому 1912 р.

…він був уже в театр[альній] ценз[урі] і їй не сподобався… – У Головному управлінні в справах друку в Петербурзі 27 лютого (11 березня) 1912 р. затвердили висновок цензора драматичних творів М.Алферова щодо заборони ставити на сцені драму Лесі Українки «Руфін і Прісцілла».

…Ви ж знаєте, що я мусіла його попсувати «поправками»… – Ідеться про першодрук драматичної поеми «Руфін і Прісцілла» (видання «ЛНВ»).