8.09.1912 р. До П. П. Лаврова
| Кутаїсі | 26.VІІІ.1912 |
Високоповажаний Павле Пилиповичу!
Учора одержала я од Вас 83 р[ублі], а сьогодня листа. Рахунки наші, значить, полагожені, і я долучаю до сього листа поквитування окроме, щоб Ви могли його показати, кому там треба.
Не думаю, щоб Вам було ще прикріше читати мого останнього листа, ніж мені було писати його. Вірте, що я не мала на меті завдати Вам прикрість. Хотілось просто якось уже покінчити з тяжким становищем. Я вірю Вам і тямлю, що все отаке походить в першій лінії від ненормального стану нашої літератури, а через те й видавничої справи. Та я ж увесь час намагалася тільки внести якийсь, хоч нехай і не дуже корисний для мене, лад у се діло, а не приступала, «», користаючи з формального права. Тепер спогадую про сю минулу річ лиш на те, щоб не зостатися в пам’яті Вашій немилосердним Шейлоком, що вимагає з живого тіла фунт м’яса, хоч би ціною життя людини. Якби з мене самої при браку матеріальних засобів не втікали фунти м’яса (буквально), то я б і взагалі воліла писати gratis, се моя мрія, та не знаю, чи доживу до її здійснення…
Щодо посилання більшої речі Винн[иченко]ві, то… сказати правду? Не бере мене охота виступати тепер під його егідою. Двоязичність його літ[ературної] діяльності робить на мене останніми часами дуже сумне враження і здається мені особливо тепер (в момент гострого ста[но]влення нашої справи) принципіально шкідливою. Нехай би він уже став або сюди, або туди, то й люди б знали, як до нього ставитись, а так, як тепер, то я волію стояти осторонь. На всякий случай, коли Вам не трудно, напишіть, де саме має вийти збірник і хто його впорядчик, бо се мені неясно.
Будьте здорові. Бажаю Вам сили і всякої помисльності.
З правдивою пошаною Л.У.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 327 328 (текст); с. 539 (примітки).
Подається за автографом, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Ф.4028. Оп.1. Од. зб.3. Арк.44 – 45).
Уперше надруковано у виданні: «Слово і час». 1991. № 3. С. 26.
Шейлок – герой комедії В.Шекспіра «Венеціанський купець» (1596), єврей-лихвар, який дає купцеві Антоніо гроші під заставу його власної плоті, а потім через суд усіляко домагається виконання умов угоди.
Щодо посилання більшої речі Винн[иченко]ві… – Ідеться про підготовку до друку другого збірника видавництва «Дзвін».
Двоязичність його літ[ературної] діяльності… – На той час твори В.Винниченка заполонили російські комерційні видавництва. Визнаний у північній столиці, письменник ображався на недостатню увагу своїх земляків і пригрозив навіть зовсім перейти в російську літературу, бо, за його словами, не хотів зважати на докори української лицемірної критики, а відтак єдиним виходом для себе бачив зміну мови й ідентичності.
Своєї обіцянки В.Винниченко все ж не виконав, натомість у романі «Хочу!» (1915) розповів історію навернення зрусифікованого «малороса» в українство, тим самим підтвердивши, що зміна мови й ідентичності для письменника річ нестерпно травматична й болісна, особливо коли йдеться про перехід у стан поневолювачів. Проте його імпульсивна заява та двоєрушність глибоко вразили багатьох, особливо ж Лесю Українку, яка щиро захоплювалася яскравим дебютом Винниченка.