12.03.1907 р. До Г. М. Хоткевича
| Колодяжне | 27.II 1907 |
Дорогий товаришу, з мого недавнього листа побачили Ви, либонь, що можна вже далі не говорити про «непорозуміння» і т. д. – можливо, що винен був мій «невменяемый» стан, а, може, якісь «помилки стилю» і з Вашого боку. Зрештою, все добре, що добре кінчається, а я думаю, що воно вже кінчилось і не зле, – правда ж?
Про драму ж Вашу повинно бути ніяково говорити для мене, а не для Вас, бо мені дуже прикро, що я не зуміла в свій час пристроїти її і через те Опп[оков] Вам дорогу перебіг. Але ж я справді не мала змоги пристроїти її, хоч і старалась. Тепер, на жаль, у мене тут нема більш примірника, бо один я віддала пр[офесорові] Кр[имсько]му (адреса: Москва, Лазаревский институт восточных языков, проф[ессору] А. Е. Крымскому), а другий відіслала, як Ви доручили, пані Є[фименко]. Не знаю, чи єсть у мами ще де примірник, але в мене вже більш нема ні одного ні тут, ні в Києві. Може, я маю написати Кр[имсько]му, щоб передав того примірника, що в нього, Ч.-Кушу? Або, може, для більшої швидкості Ви самі напишете К[римсько]му? Сповістіть зараз, як зважите. Краще напишіть самі або Кр[имсько]му, або Єф[именко], бо Ваш лист може зо мною розминутись і взагалі може вийти яка-небудь плутанина. Діло в тім, що я хутко можу виїхати звідси і сама ще не знаю куди, може, в Київ, може, в Крим, а може, й за кордон (куди саме за кордон, теж не знаю), – бувають же такі становища! Може, поїду ще в яке-небудь несподіване для мене самої місце… Все це мусить рішитись за ці найближчі 2 тижні, тоді я Вам напишу, де саме буду, а може, ми з Вами ще й у Львові побачимось – «чем черт не шутит!»
До Кр[имсько]го я все-таки зараз напишу і попрошу його відповісти скоріше на Вашу адресу, чи говорив він з Опп[оковим] і що з тих переговорів вийшло, але ще поки що не казатиму йому посилати рукопис в Київ. Добре так?
Що за чудернацька «семейная» часопись, про яку Ви пишете? Зроду такої не було!
Коли напишете до мене зараз, то ще Ваш лист застане мене тут.
Простіть, що більш не пишу: у мене тепер більш ніж коли «душа не на місці» і, крім того, дуже заклопотана голова усякими нагальними й трудними справами. Не беріть мені за зле, коли який час знову буду «неможливою під всіма взглядами» в справі кореспонденції, – віри гідні люди могли б Вам посвідчити, що я тепер «заслуживаю снисхождения» навіть в разі якоїсь великої провини з мого боку. Сподіваюсь, Ви мені повірите на слово «без подробного изложения фактов», бо на те изложение не маю тепер ні часу, ні психічної змоги. Будьте здорові і не дивуйте з моїх листів. Коли, читаючи їх, подумаєте, «чи вона не здуріла?», то, либонь, не далеко будете від правди…
Ваша приятелька Л. К.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 199 – 200.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 69 – 70.
Подається за автографом (ф. 2, № 464).
Про драму ж Вашу – Йдеться про драматичний твір Г. Хоткевича «Лихоліття».
Єфименко Олександра Яківна (дівоче прізвище Ставровська; 1848 – 1918) – російський та український історик і етнограф.