8.03.1907 р. До сестри Ольги

Любая Лілієнько!

Отримала сьогодні твою «закритку» після того, як відправлена була моя «одкритка». Ну, й біднії ви, мої утята! Признатись, я більше неспокійна за тебе саму, бо Михаля ти вже напевне глядітимеш, не випускатимеш, поки слід, а сама то вже навряд чи берегтимешся гаразд. Ти вже, любая, не бігай хоч по моїх справах, бо й так я думаю, що, може, ти через мене захорувала почасти з перевтоми, а то й заразившись у К-вих. Я тепера боюся, щоб ти часто на 4-й поверх вилазила, – се ж може тобі завадити.

Я таки занадто егоїстично написала свій останній довгий лист до тебе – зовсім збаламутила тебе своїми клопотами, а тим часом і помогти все одно трудно щось радикально при даних умовах, і тобі все це не по здоров’ю тепер. Хоч усе-таки мушу просити тебе про одну річ, не сполучену з біганиною і не так-то вже спішну, – зроби, коли обставини сприятимуть. Діло от в чім: пише мені Кльоня (сьогодні отримала), що знов у нього t° здіймалась понад 39° (се вже втретє!) і М[одест] Ф[іліпович] закликав до нього молодого Сікорського («Грицька»?) – той корує З. К., – і Сікорський сказав, що у Кльоні нічого нема, крім затяжного бронхіту, тільки бронхіт той від часу до часу загострюється; наказав йому поставити 6 раз по 20 банок – і більш нічого.

З сього Кльоня виводить, що можна не кликати Яновського і що діло й так іде на лад, бо t° ще до лікарства почала понижатись. Мені ж зовсім так рожево не уявляється. Перш усього я думаю, що з боку Сікорського се просто «политика успокоения», бо, певне, він побачив, що має діло з дуже нервовим суб’єктом (приписав Кльоні щось «енергічне» проти нервів), і зважив, либонь, що треба сяк чи так заспокоїти його. Може, то я так, «по невежеству», але не траплялось мені чувати, щоб таку масу банок ставляли при бронхіті, а при «верхушечных катарах» і т. п. в Сан-Ремо раз у раз людям подібних способів добирали. Та й нічого приємного не знаходжу в тому, що t° ні з того ні з сього здіймається і ні з того ні з сього падає. Зрештою, се, здається мені, більш теоретично важно, чи се бронхіт затяжний, чи катар, чи «верхушечний процес», бо практично воно, здається, більш-менш на одно виходить, тільки що люди звикли одного терміна більше боятись, а другого менше.

Але все-таки я хотіла б знати (в сьому й моя просьба), чи не казав Сікорський М[одесту] Ф[іліпови]чу чогось іншого, ніж К[віт]ці, і чи зостається сам М[одест] Ф[іліпович] при своєму первісному діагнозі (що ce Spitzenkatharh). Оце я й просила б тебе довідатись якось (може, М[одест] Ф[іліпович] зможе зайти до тебе), тільки щоб се було без втоми і шкоди для тебе та й для М[одеста] Ф[іліповича].

Не знаю, чи можливо, і через те не настоюю, але хотілось би мені знати хоч приблизні перспективи для Кльоні при сій його слабості, сяк чи так кваліфікованій: скільки часу не можна буде йому нікуди виїздити? А як можна буде, то чи треба в кращий (який іменно?) клімат, чи тільки в кращу (яку іменно?) обстановку? Як довго не слід йому братись ні до якої обов’язкової праці? Все це мені треба б знати не тільки «для душі», але таки й з практичного погляду, бо мені варто було б відповідно до такої чи іншої перспективи підготовляти і свої справи заздалегідь, бо вже ж вони тепер невідділимі від сих питаннів…

Річ одна ясна, що в Колодяжне Кльоні не прийдеться їхати (принаймні до справжнього літа), бо поки він встане, то тут, напевне, оживуть комарі (сі дні вже доходить до +10° R на сонці, хоч вночі – 6° R буває) або лишиться який тиждень безпечного часу. Се ж тільки папа не хоче «уступить позиції» і щодня запевняє мене, що тут «климат как климат, никакой малярии – обыкновеннейшая простудная лихорадка, как везде и у всех, кто не бережется» і що Кльоня «прекрасно» міг би пробути тут «всю весну». Але ж я, звичайне, такого оптимізму мати не можу…

Пробач, я, здається, повторила деякі вже раз написані питання. Але той лист (остатній, великий) я писала дуже розстроєною, то, може, там і не все зрозуміло вийшло, я вже не пам’ятаю. Тепер я спокійніша. М[аксиму] И[вановичу] і М[одесту] Ф[илиповичу] я вірю (більше чомусь, ніж Сікорському) і тепер сама думаю, що гострої небезпеки нема, боюсь тільки, коли б «политика успокоения» не збільшила знов легкомислія і самого хворого, і його окола… Хоча хто його зна, може, вона в якійсь мірі й потрібна. Я тільки зроду якось мало вірю в спасенну силу «блаженной лжи», бо вона часто не дає «назад вернутись»… У всякім разі, моя роль поки що пасивна, і нічого з тим не поробиш, хоч і як се тяжко. Ох, обридли вже мені оті пасивні ролі за все моє життя!

Остатні дні під впливом спокійнішого настрою і кращих звісток почала я було писати і навіть посунула чимало вперед свою нову драму, але як на злість настав той противний період, коли мені трудно працювати головою, і прийдеться на кілька день перервати роботу, а досадно, бо хто ж його знає, як там ще далі буде? Ет, не ведеться мені! Та, признаться, єсть і тут деякі сторонні умови, що трохи не так добре й тут писати, як я сподівалась, їдучи з Києва, ну, та все ж таки тут було б можливо, якби не оці нещасні «збіговиська випадків».

Казала Каролька, що Марисі чоловік вже не б’є, бо соромиться сусідів «делікатніших» (вони живуть тепер серед вокзальних майстрів), і що він збирається будувати власну хату. Катерині Філаретовій зле ведеться, бо її чоловік під судом за убійство сусіда (побились через сварку між жінками), а син (старший хлопчик) недавно вмер, провалившись в холодну баюру і схопивши якусь гостру застуду (слабував усього три дні). Весілля колодяжанські вже покінчились, і Варка зовсім охрипла після них – переспівалась. «Впрочем, все благополучно». Цілую міцно тебе з утятком і Дору з Микунькою.

Твоя Леся

Поки що Мартовича посилати не варт, бо, може ж, я через який тиждень і в Київ вернуся та й вам тепер трудно з поштою возитись. Коли ж звістки будуть такі, що я зважу довше пробути, тоді попрошу прислати.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 190 – 192.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 362).

Сікорський Григорій Григорович (1871 – 1939) – лікар-терапевт, приятель Лесі Українки та її брата Михайла.

Нову драму – йдеться про драму «Руфін і Прісцілла».

Філаретова Катерина – Катерина Філаретівна Ратманова, у 1893 – 1900 рр. домашня робітниця Косачів. Докладніших відомостей немає.