11.02.1907 р. До матері

Люба мамочко!

Листа твого, переданого через Д[митрієва], я сама читала, сама ж знайшла і віддала Дм[итрієву] до рук власних ті книжки, що ти забула (ще пам’ятаю, що я загорнула їх у грубий сірий папір, у який загортають пачки книжок по друкарнях). Може, він їх забув в отелі або де згубив дорогою, того не знаю, але ти спитай його, то він, певне, пригадає, що взяв од мене книжки. Коли ж вони пропали, то що маю робити – купити їх вдруге чи як? Напиши, будь ласка. Коректуру ж понесла Дора Дм[итрієву] в отель окремо, бо ми думали, що се теж тобі потрібно, тільки ти забула написати. Нехай п. Дмитрієв гарненько пошукає між своїми речами, то, може, й книжки знайде. Мені дивно, що він тобі не сказав, хто читав твого листа, бо я ж читала в його присутності. Поясняю все це тим, що п. Дмитрієв був дуже заклопотаний справами «Рідного краю», то вже йому не в голові були мої посилки. Хотіла б я теж знати, чи не забув він доложити, кому слід, про ту справу грошової запомоги П[авликові], про яку я його просила, може б, ти йому нагадала про се від мого імені, бо я б уже хотіла знати про се, чи сяк, чи так – бо коли не буде ніяк, то принаймні махну раз назавжди рукою на людей, що забувають свої, дані in collegio, обіцянки, і звернуся до джерел неколегіальних.

Тільки що просила Зорю про «Чуд[ацькі] думки» – казав, що у його нема, але що, здається, їх можна тепер дістати в магазині «Киевской старины» і він сьогодні про се довідається, купить, коли можна, і пошле тобі.

У Ковель я все-таки збираюся їхати. Мороз не такий вже великий (може, в Полтаві більший), щоб не можна було 12 год. залізницею і 3/4 год. кіньми проїхати, а вже приїхавши на місце, то в Колодяжне мені менше риску простуди, ніж тут, бо там я можу виходити з хати на мороз тільки тоді, коли се мені буде вигідно і приємно, а тут часто мушу виходити, невважаючи ні на що, і се не завжди корисно для мене. Не думаю, щоб папі Федіна сім’я могла настільки замінити його рідних дітей, щоб мій приїзд був уже для нього зайвий. Для мене ж самої дуже важно виїхати з Києва хоч на пару тижнів, бо вже починаю почувати перевтому, а тут, знаю добре, не стане видержки сидіти тихо, та хоч би й стало, то все одно люди не дадуть. Лиха мені, я певна, з сеї подорожі ніякого не буде, а можливо, що буде й користь. Мене тільки смущає, як тут Ліля з Дорою остануться, і се може бути причиною, що моя подорож розстроїться, як розстроїлась, напр., подорож на Буковину (єдино через се!), але для мого здоров’я се буде дуже погано, я се виразно почуваю.

Чи у вас уже відомо, що «Літературно-науковий вістник» закрила адміністрація? Quod erat demonstrandum, можу сказати… Думають, що «Нова громада» воскресне, але се ще не напевне. Нова редакція «Ради» справжній лебідь, рак та щука – співробітники одно на одного важким духом дишуть, і се, здається мені, одбивається і на самій роботі: газета виходить щось уже занадто «безпартійною»…

Коли гроші Квітці ще не послані, то і не треба їх посилати в Іванків, бо Квітка вже не там: саме він приїхав у Київ, як прийшла телеграма, що він переведений в м. Малин, то він вже й не вертався в Іванків, а поїхав у Малин (се містечко теж Радомишльського повіту у Київщині). Можливо, що його ще не раз переганятимуть, то, може, краще передати гроші колись при побаченні, а то ще заблукаються. Зрештою, як уважаєте.

Наше маленьке вже ходить, так, що його тільки за одну ручку водять, і дуже воно любить ходити – все «ди-ди» каже, то має значити «йди-йди». Але все-таки говорити дуже мало береться, так більше все несвідомі комбінації звуків. Має три зуби, а четвертий от-от буде. Стало дуже гладкеньке (3/4 пуда важить), і рожевеньке, і бистреньке, їсть молоко, кашу, яйця, коржики-печенья, кисіль, компот, апельсини, яблука печені і мається дуже добре.

Кривинюк позавчора поїхав у Прагу. Поки що нас «охраняє» Володя (Микось таки ні), бо ми стали побоюватись уночі, відколи так близько від нас порізано людей (на розі Караваївської і нашої вулиці, як ти, певне, читала). Певне, згодом сей нервовий настрій мине і ми знов перестанемо боятись, але поки що охвітніше, щоб більше було людей в хаті. Бачила я недавно Людю, кланялась вона тобі, дуже вона затомлена газетною роботою, казала, що, певне, хутко покине, бо нестає сили фізичної.

В суботу має тут бути Кримський (уже возвістив свій приїзд листом до мене); він вже раз пролітав на свята, але я його мало бачила, бо то ж саме починалась Ліліна слабість, то я боялась пускати людей в хату.

Чому ти не написала мені тепер своєї адреси? Чогось я не люблю писати з передачею.

Шкода, що так невиразно стоїть діло з дитячим журналом, тим більше, що й матеріал єсть, – се може розхолодити співробітників.

Коли ж ти в Київ?

Бувай здорова, цілую тебе міцно. Мій привіт п[ану] Дмитрієву. Нехай лишень пошукає там книжок. Ще раз цілую.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 181 – 183.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, с. 52 – 55.

Подається за автографом (ф. 2, № 220).

«Чудацькі думки» – праця М. П. Драгоманова «».

Федя – очевидно, Ф. П. Петруненко.

Наше маленьке… – Йдеться про сина сестри Лесі Українки Ольги Косач-Кривинюк Михася.

Володя – В. Просяниченко, товариш Миколи Косача. Власник книгарні у Києві. Докладніших відомостей немає.

Діло з дитячим журналом – Йдеться про видання журналу для дітей, що під назвою «Молода Україна» почав виходити в 1908 р. як додаток до «Рідного краю».