12.12.1893 р. До брата Михайла
Київ |
Київ, Стрілецька, 9, 30/XI 1893 |
Мила моя молоденька кна-кна!
Що ти про мене думаєш? Що я лиха, злопам’ятна дівчина з кришталевим серцем у грудях? Ні, вір мені, не через злопам’ять не писала я тобі досі, а просто через те, що ніколи було великого манускрипта писати, такого, щоб загодити всі твої питання.
У нас мама гостювала тижнів півтора, і за той час у нас в хаті подвійно людей було, поза хатою подвійна біганина була, а мені за столом подвійна писанина – я виготовила «Атта Троля» до друку (переписала, виправила і т. п.), переписала твою «Хмару», дещо з своїх дрібниць давніх («Метелика» тощо) до «Зорі». Окрім того, у нас була двічі література, велика й маленька. Кілька раз я ходила з мамою на Крещатик, я не знаю. Все оце одбирало час і про серйозну літопись нічого було й думать, а ограничитись пустим фейлетоном не хотілось.
Однак, кажуть люди, que s’excuse s’accuse, то я краще буду що іншого писати. Не знаю, чого мама писала, що тьотя Саша ображена на тебе, я з її листів сього не бачу та й не думаю, щоб вона була така формалістка, аби ображатись за «неприглашеніє», адже ж все одно вона б не приїхала, то чого ж там ломать комедію з «приглашеніями». Листів прочих родичів на сю тему я не читала, але теж не думаю, щоб вони могли довго і серйозно сердитись за се, бо воно було б смішнувато. Мама тепер сама дуже вразлива, то їй здається, що і всі інші в такому ж настрої, а я думаю, що се запрошення чи незапрошення зовсім уже не такої колосальної ваги діло, щоб могло псувати відносини між доброю родиною. Шкода мені тільки тебе, що тебе от уже з рік раз у раз «дерев’яною пилою пиляють», за се я часами почуваю немов якусь уразу до мами, хоч я знаю, що вона не винувата. Що ж, коли у неї такий сей façon d’aimer, що вона безпощадна до того, кого любить. У мене сей façon зовсім інший, і якщо я кого пиляю, то хіба саму себе, та воно зате нікому не вадить. Мама, запевне не знаючи того зовсім, пиляла не раз і мене, та не то що пиляла, а в саме серце вражала, тільки, я ж кажу, тут вона вже зовсім не підозрівала, що мені болить від її слів, а може, й знати сього ніколи не буде. Взагалі ж вона до нас була дуже добра тепер і все казала, що їй чогось дуже шкода нас, що ми їй (а надто я) нещасними здаємось. Я думаю, се того, що вона скучає за нами.
Страх мені шкода, що прийшлось нам покинути маму на цілу зиму, але ж інакше не можна, бо Пуц міг би зовсім «збуяти» без науки, подобаючої віку його. Я дуже рада, що я нарешті допалася до англійської мови, – ну вже ж і утну я колись щось із Байрона, аж чортам жарко вдасться! Я займаюся вкупі з Людею, і через те ми з нею часто бачимось, бо помагаємо одна одній зубрить французько-англійські переклади. Викладова мова у нас французька. Англічанка наша дуже цікава і красива стара леді, «a very lady like», як у них кажуть.
Учимось, отже, ми обоє з Пуцом, але, здається, не переучуємось. Ходити все-таки приходиться мало не щодня за чим-небудь.
Уліти мої остатнього часу льотом летіли, тепер трошки притихли, а далі знов полетять. Я скінчила «Давню казку» (поет і лицар), прочитала її в «Плеяді» з певним тріумфом, найбільш всіх сподобалась вона паничеві Липському, се мені приємно, бо все-таки він людина, вихована на європейській літературі, і патріотичної поблажливості у нього нема. «Плеяда» тепер сильно воспрянула духом і числом, збирається досить правильно, кожний раз що читати; вибраний у нас ще виділ (до якого і я маю честь бути вибраною), що мусить займатись редагуванням брошурок для народу. Ми уложили програмку книжечок по історії і розібрали вже деякі «точки програми», я взяла Хмельниччину, Слав[инський] – київський княжий період від Володимира, Людя – Галицьке княжество. Коли хочеш, я пришлю тобі нашу програмку. Збірка наша ще не зовсім складена, але в ній вже багато є. Рашель прислав мені недавно своє «Сватання» в новій редакції (трохи поправлене), я буду читати його на літературі.
Славинського тепер я рідше бачу, бо він все возиться з вечорами студентськими (він же староста свого виділу) і має силу біганини на своєму обов’язку. Я бачила його два дні назад (не у себе), він був перше в дуже веселому настрої, але на відході був чогось такий сумний і блідий, що злякав мене і засмутив на весь вечір. Гейне Славинський переклада потроху, обіцяє, що не затримає видання. Про «Litterae virorum obscurorum» Славинський казав, що сього самому не можна зробити, а треба вкупі. Справа Циклопа з Орфеєм розійшлася, як заячий жир, і ніхто нікому нічого не доказав. Взагалі τά κυκλοπικά процвітають, помиїв розливають по Києву немало. Не бажала б я Циклопові звертатись до мене тепер подобним способом, як колись в «Молочній путі», бо я не ручу за себе і можу зробити який-небудь скандал, не знаю навіть який іменно. Не хочу тобі розписувати про всяку циклопічну капость, а її зібралось чимало, нехай колись розкажу, коли ти цікавий.
Ореста бачила кілька раз у Люді, а він до мене двічі заходив і не застав обидва рази вдома, я така була сердита на себе за се, що аж мене чорти брали. Нехай там буде, як хто хоче, а Орест і Пілад самі ліпші для мене люди з усіх молодих киян. Я не трачу надії, що Орест застане-таки мене дома колись. Він розпитувався про тебе і передавав тобі свої вітання. Я думала, ти до нього пишеш. Тучапського я не бачу, та його ніхто не бачитиме три місяці, бідний хлопець і на різдво світу-сонця не бачитиме, сидячи в неволі. Таки не минулось йому!.. У Києві люди живуть досить тихо, та все-таки ще Курилка живий.
Пам’ятаєш, як у Діккенса дух різдва часом сам себе гасильником накриває, коли того потребують обставини, – те саме случається і з іншими духами…
На Тарасівській я була позавчора. Голоту не всю бачила, тільки Василя та Андрія, поклон твій передала. Наталки не застала дома, а вона у мене всього раз якось була і то ненадовго. Далеченько мені на Тарасівську, через те часто ніколи туди ходити. Рашевська живе нічого собі, не слабує, була у неї Вєра недавно, але я її не бачила, пізно довідалась про її приїзд. Приїздив недавно Верзилов з Чернігова, він тепер уже зовсім установився на черніговському грунті. Був він у мене в той час, як мама була тут, зробив на маму добре враження, та він і взагалі непогане враження робить. На різдво він знов приїде і, може, привезе яку роботу для Франкового журналу. Журнал Франка зватиметься «Житє і слово», сировий матеріал етнографічний там приймається – я послала туди купальські пісні з мотивами, – приймається там і белетристика, і критика, я маю надію, що, може, хоч там прокинеться критика, на що-небудь похожа.
З перекладів там будуть тільки вірші, здається. Мама послала туди переклади з Гюго, свої. Тут, у Києві, ще двоє людей береться перекладати Гюго, отже, може, на той [рік] можна буде скласти книжечку. Але взагалі треба нагадати програму «Всесвітніх творів» і гризти нею голову людям, як колись Катон гриз римлянам, – чи не взяти на себе роль Катона? Тільки не ради зруйнування Карфагени, а ради відбудування її – се ж більш почесна мета. Микола Вітальйович має номерів з 12 Гейне в музиці, і все дуже гарні речі. Коли б їх можна було тут надрукувати, то була б нам реклама!.. «Тарас Бульба» все оркеструється ad infinitum.
Рашель пише мені досить часто, листи милі, але, як завжди, короткі, настрій досить мажорний. Але до Києва їхати вона, видно, вже зовсім закинула гадку. Се страх досадно! Се просто бог зна що! Добре було б, якби ти міг приїхати до нас на різдво і Шуру перевезти, але якщо не вправишся з екзаменами, то вже, певне, з сього нічого не буде, а ради сього все-таки екзаменами не слід рискувати. Шкода, коли ти не приїдеш на різдво до мене! Ми б разом послухали еолову арфу перед університетом, подивились би на страшні тополі, і я б знову подумала, що мені вісімнадцять літ, що ми живемо на Тарасівській, де у мене на столику проліски стоять, у хаті рожеве світло, а в серці провесна… Гай-гай, яка старовина!..
Знаєш що? Буду-но я тут кінчати, бо щось уже дуже довго виходить. Про Колодяжне нехай тобі напише мама, parce que ne suis pas au courant des choses. Про науку свою Пуц хай теж сам напише. А що лишилося ще за мною, нехай ще вдруге напишу. Боже мій, щось же собі думав Поприщин, кажучи, що «письма пишут только аптекаря»… І коли вже від тебе до мене телефон проведуть? Цілую тебе щиро, бувай здоров! Коли б до побачення!
Твоя Леся
До нас заїхав папа по дорозі в Мглин, сьогодні у 3-й годині дня їде. Вернеться не раніш як за тиждень.
Кланяйся від мене Галі і скажи, що я їй на днях писатиму. Поцілуй винозорого Юрочку.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 184 – 188.
Вперше надруковано скорочено в російському перекладі у вид.: Украинка Л. Собр. соч., т. 3, с. 167 – 170.
Мовою оригіналу повністю вперше надруковану у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 110 – 113.
Подається за автографом (ф. 2, № 79).
Переписала твою ««Хмару» – Йдеться про оповідання М. Косача, надруковане в журналі «Житє і слово», 1894, т. 1.
У нас була двічі література, велика й маленька – Йдеться про збори письменників старшого покоління і молодіжного літературного гуртка «Плеяда».
Я скінчила «Давню казку» – В автографі «Давньої казки» дата: Київ, 12/XI 1893.
Липський Костянтин Антонович – брат дружини M. В. Лисенка Ольги Антонівни.
я взяла Хмельниччину – на виконання свого зобов’язання Леся Українка почала писати нарис про козаків.
«Litterae virorum obscurorum» – власне «Epistolae obscurorum virorum» («Листи темних людей»), видатний твір німецької гуманістичної літератури початку XVI ст., памфлет, скерований проти католицизму і папства. Вийшов анонімно, авторами були Ульріх фон Гуттен, К. Рубіан та інші гуманісти.
Справа Циклопа з Орфеєм – Циклопом у «Плеяді» звали О. Я. Кониського; Орфей – М. В. Лисенко.
Орест і Пілад – не вмію сказати, про кого йдеться.
Тучапський Павло Лукич (1869 – 1922) – активний учасник марксистських гуртків у Києві, пізніше член соціал-демократичної робітничої партії.
Дух різдва – персонаж із оповідання Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі».
Голоту не всю бачила – Йдеться про відвідини сім’ї В. Ф. Сікорської.
треба нагадати програму «Всесвітніх творів» – цю програму Леся Українка виклала в листі до брата Михайла від 8.12.1889 р.
Катон гриз римлянам – Катон Старший, державний діяч стародавнього Риму, повсякчас закликаючи зруйнувати Карфаген (місто-держава на півночі Африки, протистояв Риму), кожну свою промову в сенаті закінчував словами: «А втім, я думаю, Карфаген повинен бути зруйнований!»
«Тарас Бульба» все оркеструється – Робота над створенням клавіра опери «Тарас Бульба» тривала близько десяти років.
щось же собі думав Поприщин – уподобана Лесею Українкою цитата з повісті М.В.Гоголя «» (див. листи від 18.12.1890 р. до М. П. Драгоманова, 25.03.1891 р. до М.П.Косача).
Галя – Г. М. Деген-Ковалевська, близька товаришка Лесі Українки, жила в Дерпті, де її чоловік Євген Деген закінчував університет.