Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

27.12.1893 р. До матері

Київ

Люба мамочко!

Хоч ти іронізуєш над сим виразом в наших листах, але я скажу тобі, що пишу його завжди од щирого серця, а не для лицемірства та облесливості. Ти маєш право вилаяти мене добре, коли я довго не пишу, але таких вразливих речей, яких ти понаписувала в своєму останньому листі, я все-таки не заслужила і не заслужу ніколи. Я просто за різними клопотами, про які тепер уже не варто розповідати, не зауважила, як пройшло тих десять днів, але ж я думаю й тепер, що се ти якось помилилась, рахуючи їх, все-таки не могло пройти стільки часу.

Ти кориш мене, що я не пишу тобі, як ми вернулись з концерту, і т. п. Се було так давно і так благополучно пройшло, що я зовсім забула про нього згадати, пишучи до тебе, та й з листів наших видно, що з нами нічого лихого не трапилось. Я в прошлих листах старалась пригадати, про які дрібні факти слід тобі написати і просто якось не могла згадати, що може, власне, тебе турбувати, може здатись небезпечним для нас. А потім виходить, се я вчинила просто якесь злочинство, і ти мене караєш і сама я картаюся так, аж мені серце болить.

Справді, ми виїхали в сей Київ на якусь муку для тебе. Я даю тобі слово честі, що як тільки се для тебе буде спокійніше, то я без жалю покину Київ по першому твоєму листу, – коли ти для нас життя не жалуєш, то невже б я мала пожалувати для тебе київського життя. Не так уже тут мені дороги рожами устелені, щоб задля них я не вважала на те, що ти там день і ніч гинеш від турботи і журби. Та й докори твої слухати мені так само тяжко, як тобі ждати листів від нас. Трудно часом поручитись, що от напевне в такий-то день напишу, – часом що несподіване помішає, і тоді значить, думай, що от віку збавляєш найдорожчій в світі людині. Я не винувачу тебе в тому, що ти не можеш спокійніше до сього відноситись, але ж я б хотіла просто знати, що треба зробити, чим порадити, щоб не губити тобі здоров’я.

Звичайно, що більш не буде того, щоб по десять днів я не писала до тебе. Але ж сього мало, бо папа казав, що ти все одно завжди думаєш про якісь нещастя, що мають ніби статися з нами, а надто зо мною, та я й сама знаю і вірю, що се правда. За Лілю ти, здається, ще не так боїшся, як за мене, то, може, як я буду вдома, твоя турбота не буде така тяжка. Не думай, що я скажу тобі найменше слово докору, коли ти скажеш мені виїхати з Києва додому. Під впливом твого останнього листа я готова б їхати з папою додому, та тільки боюсь, що се б тебе розсердило ще гірше проти мене. Я не знаю, що мені робити, щоб збутись твоїх докорів. Все-таки вони не зовсім справедливі. Адже скільки раз ти, виїхавши з дому, навіть не зовсім здоровою, не писала потім по два тижні (та от тепер ти папі у Мглин ні одного листа не написала), і невже ти думаєш, що я тоді менше турбувалась за тебе, ніж ти за нас? Тільки ж я ніколи б не зважилась кинути тобі і половини тих вразливих слів, що ти мені кинула тепера…

Однак прости, я, ноже, тільки гірш розстроюю тебе такою мовою, прости мені, тільки вір, що я не зопалу обіцяю вернутись додому по першому твоєму листу, я думала про се, ще як ти виїздила від нас, і зважила се твердо. А тепер, коли ти написала мені про своє здоров’я, то я буду увесь час турбуватись за тебе. Трошки жаль було б тільки Пуца, але ж він молодий і хвірткий, нічого йому не станеться, як поживе сам, адже ж хоче він їхати за границю на медицину сам, ну, нехай вчиться самостійного життя перше тут, на своїй стороні, між своїми людьми. Я ж ніколи не думала про якісь розривки та утіхи власні, і їхала в Київ для того, що надіялась вивчитись тут того, чого досі мені бракувало, і принести, яку можу, користь тутешньому товариському життю, але ж се все не варто того, щоб я мучила тебе і убивала щоденно. За ціле життя твоє мало платити «кількома стрічками листа», за нього мало цілого мого життя, – вір мені чи ні, тільки я б віддала своє життя без жалю ради тебе. Не смійся, що людина, не пишуча листів акуратно, виражає такі почуття. У самих безпечних і навіть нікчемних людей є такі почуття в серці, яким можна вірити і з яких сміятись – безжалісно. Та й таки можна вибачить мені на сей раз, бо за весь час, ми в Києві, всього раз сталося, що я схибила в листуванні. Більш сього не буде, поки я тут зоставатимусь.

Ну, тепер відповідатиму на питання, краще всього ти питайся детально, а я вже відписуватиму як слід, бо що ж я зроблю, коли ніяк не потраплю сама написати про все, що тобі цікаво знати. Пальто моє вийшло добре і тепле, по теперішній погоді в ньому навіть жарко. У мене збиралися, і що вийшло з того, я тобі просторо писала в прошлому листі; в неділю знов зберуться. При виході з концерту натовпу не було, бо київська публіка не така прихильна до мого Грюнфельда, як віденська, публіки було не дуже багато, але аплодисментів та «bis» було чимало, бо грав він, як завжди, чудово.

Оксана здорова і слабувала всього один день, так тільки сім’ю налякала і нас даремно розігнала. Якби Оксана вмерла, а ми послабіли, то вже ж би я не мовчала про се! Карточку здійму, може, завтра, здійму так, як ти радиш, без ленти, сьогодні зовсім нема часу. «Подарки» будуть куплені і все те, про що ти пишеш. Франкові білети я віддала папі, він, власне, сьогодні ранком приїхав, а в п’ятницю ввечері хоче їхать додому. Я тобі через нього напишу багато, тепер бувай здорова. Цілую тебе міцно і прошу пробачення.

Твоя Леся

Нова газета нічого не варта, – Мик[ола] Вас[ильович] вже не єсть її співробітником; я думаю, що в ній не то що не варт писати, а навряд чи й варт її читати.

Варварі я й сама тепер не так-то вірю, бо вона брехати лепсько вміє. Грошей ми не кидаємо, а ключі я при собі тримаю. Листи я завжди посилаю в штемпелевих конвертах.

За наші вечірні походи не турбуйся, до самого різдва не підемо нікуди в театр; а я ходитиму тільки до Люді та до англічанки, та, може, ще так, де вже конче треба буде, бо справді ж за мене нікому ходить.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 193 – 195.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 116 – 118.

Подається за автографом (ф. 2, № 149).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 224 – 226. Виявлено одне істотне різночитання з виданням 1978 р.

Грюнфельд Альфред (1852 – 1924) – піаніст, учень Празької консерваторії, з 1897 р. професор Віденської консерваторії. Леся Українка слухала його концерти у Києві і у Відні.

Карточку здіймуцього фото в нашій галереї нема.

Франкові білетиу видані О.Косач-Кривинюк тут стоїть «Франкової білети». Мені здається так правильніше – йдеться про якісь цінні папери О.Ф.Франко.

Микола Васильович – М. В. Ковалевський.