Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

15.10.1893 р. До М. П. Драгоманова

Колодяжне 3/X 1893, Колодяжне

Любий дядьку!

Як Ви мене зв’ялили, як Ви мене вразили своїм остатнім листом! І де Ви їх берете, такі вразливі слова? Отже, щоб Ви знали, то на сей раз ми зовсім-зовсім не заслужили такої догани від Вас. Не знаю, що сталося з нашим листом, що Ви його не отримали в Відні, ми, здається, його послали завчасу. Писали ми ще й в Цареброд, та вже щоб той лист дійшов – надія мала! Де ж, коли в європейському Відні листи пропадають, то в Цареброді і бог велів. Кара божа з тими листами, та й годі!

Того листа, що-сьте писали в Одесу, я не отримала. Поки сама була там, ходила до остатнього дня на пошту, але сподіваного листа не було; виїжджаючи, просила я товаришку свою довідуватись про нього і, як прийде, мені переслати сюди, але от нема й досі, а до того ж, і товаришка не пише, то я й не знаю, чи лист той пропав, чи він де є. Та се вже коли люди дуже роз’їздяться, то з листами завжди виходять неподобні речі. Мені моє літнє циганське життя завжди коштує кілька листів річно, що тут порадиш?

Ну, що ж тепер писати, звідки починати? Коли Ви не отримали наших листів, то, значить, не знаєте і про те, що наш Миша вже оженився. Весілля його було 12 сентября у Києві. Я, папа та Олеся були при шлюбі, а потім ми забрали наших молодих і поїхали до нас того ж таки дня. Але вони пробули у нас дуже недовго, бо Миші треба було спішитись до Дорпату; тепер він вже в Дорпаті, а Шура в хуторі з Анною Іванівною. Може, зимою вони житимуть в Києві, але се не напевне, я ще не знаю, як буде. А він ще конче хотів відпровадити Шуру до її дому. Отже, мусили вони летіти скрізь і мчати «на всіх парах».

Такий летющий і мчащий настрій відбився і на нас, принаймні на мені, і досі все здається, що треба кудись бігти і щось моторити скоріш, скоріш… У нас із Шурою всі розмови починались зо слов: «Ну, так ходім…» Я могла б, правда, говорити: «Ну, так їдьмо»… Іменно вже «їдьмо!» Ціле літо я куди-небудь їду. От на сім тижні знов їду в Київ, але вже на сьому буде кінець до якого часу, бо буду там сидіти цілу зиму. Будем ми там удвох з Олесею дальшої науки здобувати та в Києві Парнас основувати при помочі «Плеяди», в якій, сподіваюсь, вдасться мені деякі реформи провести. Надіюсь, що з Києва мені видніший буде і «Хлібороб» і «Поступ», бо звідси вони мені зовсім не видні, і я почала губити їх з ока.

Листування моє з освіченими людьми за кордоном обірвалось не по моїй вині, і я не мала ніякого способу подати їм признак життя від себе. Пробувала обзиватись з південного краю, але щось ніякого відгуку на свій голос не почула, так «гласом вопіющого в пустині» зосталась, як і перше. Через що так вийшло – не знаю. Пишу Вам се для того, щоб Ви не думали, ніби і я збираюся спати. Я зовсім не такої сонної натури, сподіваюсь, Ви в сьому колись допевнитесь власними очима, бо якщо мені миш голови не одкусить, то я таки буду на той рік за морем. Ви можете сказати, що чуєте се вже не перший рік, але ж, бачите, рік до року не однаковий. Нехай там я і азіатка, і сяка, така, а все-таки Ви можете мені вірити. «Veder Napoli e poi morire», – кажуть люди, ну і я кажу те саме, тільки не про Неаполь. Можете мене взивати азіатом, скільки вгодно, а все-таки се правда.

Знаете, що мені не дає далі писати до Вас? Півні прокляті! Співають та й співають без пуття й без міри! Не знаю, котрі то вже, либонь, треті, чи що – ось Вам доказ, що я не сонної вдачі.

Посилаю Вам врешті шотландську легенду, а Ви далі робіть з нею, що хочете, по її заслузі, – чи в «Дзвінок» посилайте, чи до кошика кидайте. Тільки, прошу, напишіть, яка їй від Вас резолюція вийде, бо все-таки «за своєю дитиною серце болить»… А може, в ній треба буде що поправить, то поправте, коли ж не схочете самі – напишіть мені, а я вже хутко поправки пришлю (се пишеться в надії, що не один же на світі шлях – до кошика!).

Бувайте здорові!.. (Ах, тії півні!) Дядину, Раду і Ліду з Мікою міцно цілую. Щиро вітаю Івана Дмитровича, – що се він нам давно не пише?

Ну, коли ж Ви здіймете з мене ганебну назву азіата? Вона мені душу гнітить.

Ще раз бувайте здорові!

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 171 – 173.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-и т., т. 5. с. 102 – 104.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1213).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 213 – 214. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Листування моє з освіченими людьми за кордоном – З конспіративних міркувань Леся Українка імен не називає, очевидно, йдеться про І. Франка та М. Павлика.

Я таки буду на той рік за морем – Леся Українка висловлює твердий намір 1894 року поїхати в Болгарію до свого дядька М. П. Драгоманова. Ця поїздка відбулася. Леся Українка більше року жила в Софії у Драгоманових. Прямо про це вона не говорить із конспіративних міркувань.