30.12.1893 р. До матері
Київ |
[Люба] мамочко!
[Твої] маленькі записки ми отри[мали] сьогодні, отже, другого [дн]я після папиного виїзду. Сьогодні я ходила на Крещатик і купила собі теплі рукавиці, здається, вони такі теплі, що в них можна й без муфти ходить, але, звичайно, хто має муфту, то тим краще для нього. Я тепер часом надіваю Лілину шапочку і муфту, якщо ми не разом куди йдемо. Тим часом я ще ні разу тут не простудилась; якщо й різдво мине гаразд (се для мене чисті «майські іди», се різдво), то вже я могтиму повірити, що моя знакомита «богиня» хоче лишити мене в спокої на який час. Добре б зробила, якби [лишила], бо мені тепер нема часу [хорува]ти та киснути, та й взага[лі] в цьому нічого приємного [нема]…
Я думаю, ти вже отримала листи з передмовою, отже, значить, моє все до друку готове, та й я сподіваюсь, що й решта буде хутко готова, бо не думаю, щоб заборона д-ра Сікорського падала і на переклади – не така ж се вже тяжка робота. На книжці так треба написати [в такому порядку було на першій книжці]:
І-ша обложка
Світові твори
Генріх Гейне
II
Атта Троль. Романси і Nordsee (Північне море?).
Переклад Л. У. і M. C.
Fac et spera
(Атта) Троль, Романси і Nordsee
Генріх Гейне
(Епіграфа нема, він має бути вже над самим «Атта Тролем»).
Ти кажеш писати тобі на четверточці аркуша, але, вибачай, я так не вмію писати, – коли я маю час написати четвертку, то маю час і на цілий листок, та навіть, коли б я стала думати, як би тут його коротше написать, то се б зайняло ще більше часу, ніж довший лист. Взагалі я зовсім не лінуюся писати тобі, та й був би се остатній сором для мене лінуватись навіть листа написати, коли я загаялась з листом той раз, то се зовсім не з лінощів. Я писатиму тобі двічі на тиждень, а може й частіше, будь певна, то нічого, що я маю роботи досить, – тобі не прийдеться більш дорікати мені так тяжко.
Що маю [я багато роботи, то] правда, от і англій[ські уроки ста]ли тепер більші, бо анг[лічанка мені] й вірші задавать стала [вивча]ти напам’ять – свого кохано[го] Теннісона. Але як Стар[ицький] гризе [Лю]дю за ту англійську мову, то страх! Видумує, що з ним нерв[ові] припадки робляться, коли він чує англійські фрази. Так уже він розпустився, що й сказать не можна. Ну, та все ж ми будемо вчитись, а вже я, то напевне, бо коли впущу сей случай, то, певно, вже ніколи не вивчусь. Ми з Пуциком часу дарма не тратимо – після твого виїзду півкнижки (II тому) «Рима» вивчили, навіть більш ніж половину. Я думаю, що ми історію скінчимо до Нового року, і німецьким теж займаємось. Мені так тоді стало сором при тобі за своє недбальство в заняттях з Пуциком, що я взялась від того часу за розум і тримаю себе в струні.
Правда, що в деяких інших справах я ще не вспіла взяти себе як слід в руки, але сподіваюсь, що зумію й се.
Напиши мені, мамочко моя, лагідніший лист – я бачу, що ти ще сердишся на мене, – а то мені свята будуть втроє сумніші, коли я не матиму доброго слова від тебе. [Цілую] тигрів і Кна-кну.
[Тв]оя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 196 – 197.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 118 – 119.
Подається за автографом (ф. 2, № 150). Автограф листа попсований, не відчитаний текст взято в квадратні дужки.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 226 – 228. Зауважено пропуск фрази «коли він чує…» у виданні 1978 р. (вона виділена кольором).
Чисті «майські іди» се різдво – У стародавніх римлян «ідами» звалися дні в середині місяця (13 або 15). Під час березневих ід 44 р. до н.е. було вбито Юлія Цезаря, і з того часу ця дата набула у римлян фатального значення. Леся Українка, мабуть, чисто машинально написала «майські» замість «мартовські».
Теннісон Альфред (Tennyson, 1809 – 1892), славний англійський поет.
Листи з передмовою – Йдеться про переклад передмови Г. Гейне до поеми «Атта Троль», який Леся Українка здійснила ще на початку лютого 1893 р. і разом з перекладом поеми надіслала для друку О. Маковею. Поема в той час світу не побачила, а чистовий автограф було загублено. За чорновим автографом Леся Українка поновила переклад передмови і послала його І. Франку, який і опублікував її в журналі «Літературно-науковий вісник» (1900, № 1).