Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

21.06.1893 р. До матері

Гадяч 9 іюня, Гадяч

Люба мамочко!

Досі ти отримала телеграму «о нашем благополучном прибытии». Нічого такого страшного вже нема у тих Бахмачах, бо тепер треба пересідати тільки в першому Бахмачі і вибирати такий вагон, що не буде відчеплений у другому. У Ромнах пересідати не треба, а тільки треба взяти білети і здати багаж далі до Лохвиці. Поїзд в Ромнах стоїть 40 м[інут]. Дорога тільки від Бахмача до Лохвиці дуже нудна, бо поїзд іде зовсім по-азіатському – ледве лізе! А ще ж то поштовий!

У Лохвиці на нас чекав уже гадяцький звощик з дуже елегантським фаетоном (далебі, перше в Гадячі таких не було!), ми їхали досить швидко і в Гадячі були в 6 г. вечором. Бабушка здорова і все собі шпортається по дому, як завжди. Вона прийняла нас дуже радо і помістила у тому флігелі, де сама живе.

Бабушка не пускає нас сьогодні купатись, що надворі вітер, а по-моєму, то можна б, бо хоч і вітер, та досить тепло. Якось нам щасливо випало, що нас нігде дощ не мочив. У Києві дощі перепадали разів три, ще й чималі, та ми якось від них впору ховались, а вчора, як їхали в Гадяч, була дуже славна погода. Тільки – здумай собі! – ні одна порошина не впала на нас, як ми їхали полтавським широким шляхом! Дощі прибили навіть полтавські пили. Певне, ще недавно була тут страшенна грязюка, але тепер вже сухо і тільки що пилу немає.

У Києві всі думають роз’їздитись, та ніяк не зберуться, бо пізні екзамени в гімназіях і непевна погода затримують. Кна-кон, однак, вже нема, окрім Тулубця, той ще який час затримався в Києві, а всі інші кна-кни роз’їхались хто куди. Славинський в Константинові, Верзилов у Чернігові. Людя вернулася в Київ і привезла батькові п’єси, я її бачила. Галичина і галичани дуже сподобались Люді, вона все намовляла мене їхати з нею на той рік до Львова на виставу крайову. Маня Старицька теж була в Києві. Старицькі ціле літо будуть в Києві сидіти, а восени Людя з батьком збираються в Крим. Лисенко грав мені нові композиції на Гейне, і я прийшла од них в нестям, бо вони справді дуже гарні. Він зложив музику на три пісні: «Коли настав чудовий май…», «Чого так поблідли ті рожі ясні…» і «З мого тяжкого суму…». «Не жаль мені…» ще буде писати.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 157 – 158.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 126 – 127.

Подається за автографом (ф. 2, № 144).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 202. В кінці листа є трохи незрозуміла примітка: «в копії листа не було закінчення». Незрозуміла тому що, 1), подаючи цей лист, О.Косач-Кривинюк посилається на рукописний відділ Інституту літератури (2146/786), не вказуючи, що це копія; 2), у виданні 1978 р. з автографа лист закінчується на тих же словах. Думаю, що примітка помилкова. Інших різночитань з виданням 1978 р. нема.

Рік встановлено за змістом.

ЛюдяЛюдмила Михайлівна Старицька (Черняхівська) (1868 – 1941). Коментатори 10-го тому не відзначили її, тому що вона була репресована у справі «Спілки визволення України».

Маня – Марія Михайлівна Старицька (1865 – 1930) – українська драматична актриса, режисер і педагог. Дочка М. П. Старицького.

Він зложив музику на три пісні – Лесі Українці належать переклади двох поезій із Г. Гейне: «Коли настав чудовий май…», «Чого так поблідли ті рожі ясні…»