29.08.1893 р. До М. П. Драгоманова

Любий дядьку!

От тепер уже й я скажу, що я азіат! Що ніколи я таким азіатом не була, як сього літа, відай, в Гадячі вже таке азіатське повітря. Усі мене тепер лають за листи, а я вже тільки вуха прищулила, як той заєць. Якось у Гадячі не було «ні місця, ні часу» для листів. Лайте чи ні, а я скажу, що я Вам писала там один лист і писала його чотири дні, та ще він недокінченим валявся днів з п’ять, та так мені спротивився, що я взяла та й подерла його зо злості, а другого не зібралась написати.

У Гадячі було якесь чудне життя, не таке, як завжди, там я зовсім сама до себе не належала, не розпоряджувала ні своїм часом, ні роботою. Раз у раз вештались у нас чужі люди, то знов ми по цілих ночах на човнах по Пслі волочились, а робота тим часом робила, що сама хотіла… Отак-то бува на світі!

Ваш остатній лист мене в Гадячі не застав, і я його отримала тільки 15-го тута. Хоч Ви на мене й сердитесь, а я таки проситиму, щоб Ви мені скоріш написали, так аби я Вашого листа тут отримала, я пробуду тута, може, до кінця сього місяця. І доконче пришліть мені листи Вартового та Вашу відповідь. Ще ж я проситиму, щоби-сьте прислали ту книжечку про релігію (от не згадаю, як зветься!), що то в формі конспекта зложена (Ви її нам колись присилали, та добрі люди здіяли), конче хотіла б я тут її мати. Все те, коли ласка, пришліть просто в Одесу, до востребования Л. Косач.

З великою радістю написала б я оду ірландському гомрулерові, та він, здається, не любить сього розділу літератури, сподіваюсь йому чим іншим прислужитись. От уже іменно, якби я була способна на обожаніє, то звертала б його на таких людей. Він один з тих людей, на яких ніяк не міг натрапити бідолаха Діоген з своїм ліхтарем. Я маю кращу долю чи, може, кращого ліхтаря, бо таки, хоч не часто, а все ж бачу «людей»…

Іюльської «Правди» я не бачила, але бачила її за цілий минулий рік і за сей рік до іюня, то вже її добре відаю і всього від неї сподіватися можу. На щастя, не всім вона тут очі засліпила і єсть тут люди, котрі розумніші, що уважають правдян за українських клерикалів і ретроградів, себто за те, чим вони єсть в самій речі. Я боялась, що тут знайду тільки наших ворогів правдянської барви, але виходить, що тут навіть більше приятелів, та тільки їм ще треба б учитись і думати чимало, впрочем, сподіваюсь, що вони й самі се розуміють. Сподівалась я тута на сих днях бачити одного свого і Вашого старого друга, та щось не бачу, і дуже мені се шкода, бо я таки за ним тут трохи скучила.

Взагалі ж я тут не скучаю, бо я тут у свого «молодого старого» друга все одно як у рідної сестри живу. Я таки маю щастя і до молодих і до старих друзів. Зо мною тута Олеся, вона має тут своїх молодих друзів і давно вже добивалася в Одесу. Ми сюди приїхали просто з Гадяча, спустились на Кременчук до Николаева та й сюди морем дісталися. Мама з дітьми тепер вже дома, в Колодяжному. Ми теж звідси поїдемо просто додому. Роз’їхались ми собі на два шляхи, одні через одну холеру поїхали, другі через другу, однак всі дісталися живі й здорові, то ще й те виграли, що зовсім перестали холери боятись, побачивши її ближче.

Миша поїхав у третю путь до Шури, то там і тепер сидить та, подлий, не пише мені ані слова, так що я й не знаю, що він там думає робити з собою. Але «чиє би целятки мичалі, а чиє б і мовчалі!», отак і мені слід краще мовчати про листи і про недбальство в листах. «Ой, моя долейко»! Що з мене далі буде!.. Тепер вже я краще ніяких милих обіцянок не буду давати, щоб потім сором не було, а постараюсь як-небудь інакше поправити свою репутацію.

Чи знаєте, дядьку, що про коломийську «Народну волю» навіть «Варшавський дневник» довгу статтю помістив? Це все-таки факт цікавий. Тепер уже «очайдухам радикалам» просвітку в «Правді» не буде. Одно мені дивно: чим правдяни горнуть до себе своїх адептів? Чи тими загальними місцями, що виголошують кожний раз однаково в кожному номері, чи своїми труїзмами, чи, може, своєю унією в різних варіантах?

Ох, певне, мороку й туману багато ще в наших «головах слухающих»! А таки справді багато його. Коли слухаю, як тут старі люди говорять про народну просвіту, що, мовляв, «житія святих» – найкраща література для народу, бо вона розвива в народі дух героїзму, то мені так і хочеться лишню свічку в хаті засвітити, щоб світліше було. Хіба вони не бачать, куди сей «дух героїзму» доводить? Мальованці виходять з їхніх героїв та наповнюють собою шпиталі для божевільних. Якби я могла, то я б віником вимела усе те «героїчне» сміття на смітник, там би йому лежати, а не людям голови туманити. Може, Вам чудно, що такі труїзми так палко словами побиваю, але я про сі речі не можу спокійно говорити, бо мене болить, коли я про се згадую, я занадто близько бачу, як людей в тім’я б’ють героїчними книгами і як мало людей, що борються проти сього. Погибель і нещастя наше сей героїчний напрямок в ділі народної просвіти. Треба думати, як би найкраще з ним боротись, бо вже «laissez faire, laissez passer» тут ніяк не вистачить.

Однак бувайте здорові, нема коли більш писати. Поцілуйте від мене дядину, Раду і Зорю. Простіть, вибачте і пишіть скоріше.

Ваша Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 161 – 164.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 96 – 97.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1212). Автограф не відомий.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 206 – 207.

листи Вартового та Вашу відповідь – «» Б. Грінченка (П. Вартового) та «» М.Драгоманова.

У виданні О.Косач-Кривинюк стоїть «листи Баштового» (тобто І.С.Нечуя-Левицького). Це явна описка, тільки не знати, в листі Лесі Українки, чи в копії, чи у виданні.

Гомрулер – борець за самоврядування Ірландії в межах Британської імперії (англ. home rule – самоврядування, автономія). Програма боротьби за створення автономної Ірландської держави була висунута у 70-х роках XIX ст. ліберально-буржуазною течією ірландського національного руху і підтримана широкими масами ірландського народу. З 1875 до 1890 р. цю боротьбу очолював Чарлз Парнелл (1846 – 1891). Але хто той «ірландський гомрулер», який не любить од – я не можу здогадатись. Хіба М.В.Ковалевський?

Бачити одного свого і Вашого старого друга – Йдеться про М. В. Ковалевського. Я не дуже розумію, чому Л.У. сподівалась бачити М.В.Ковалевського в Одесі; можливо, тут мова не про нього, а про М.Ф.Комарова.

У свого «молодого старого» друга – в гостині у Маргарити Комарової.

«Народна воля» – товариство, що об’єднувало прихильників радикалів. Засноване в Коломиї 1893 р.

«Варшавский дневник» – урядова газета, виходила у Варшаві двома мовами – російською і польською.

Мальованці – сектанти, послідовники Кіндрата Мальованого, релігійний фанатизм яких відзначався жорстокістю, бузувірством.