7.10.1893 р. До О. С. Маковея
Колодяжне | Колодяжне, 23/IX 1893 |
Високоповажаний пане!
Деякі пильні справи одібрали мені можливість відписати Вам хутко на Ваш лист. Я знову на тиждень виїздила з дому, а лист Ваш тим часом лежав. Потім прийшлось довгенько пошукати, поки знайшла я той «Жаль», він був засунутий між стародавні папери. Кінчик сей посилаю тепер. Я не знаю, чому Ви пишете, що пошлете «Жаль»? Чи то його треба відсилати до Станіславова? Якщо так, то Ви не відсилайте, а тільки будьте ласкаві занести до львівської редакції (десь же вона там мусить бути), а вже нехай звідти пересилає той, до кого ті справи належать. Попросіть тільки в редакції, щоб мені дали відповідь, наприклад, в переписці редакції, чи буде се оповідання прийняте і коли може воно бути надруковане. Може бути, що йому прийшлось би в «Зорі» чекати своєї черги ще років зо три, в такому разі я б воліла вже дати йому яке інше призначення.
Дуже дякую за всі клопоти, яких Ви набралися, певне, задля мене. Відомостями за мої книжки я дуже задоволена і тим часом не думаю нічого нового з ними починати. Двох примірників «На крилах пісень» я не отримала, і якщо вони були послані під опаскою, то се річ зовсім натуральна, що вони пропали. Під опаскою до нас не доходить ніяка українська книжка, видана в Галичині, окрім офіціально дозволених цензурою, моя ж книжка до таких не належить.
Я думаю, Ви повірите мені, коли скажу, що тепер – по трьох чи чотирьох роках – я інакше б написала свій «Жаль», але ж поправляти давно написану і скінчену річ дуже трудно, бо вже ніяк не можна погодити тодішньої течії думки з теперішньою. Через те я викидаю геть ті речі, які здаються мені ні до чого, а які ще до чого-небудь судні, ті друкую, поправивши хіба стиль і мову. Я признаю, що в «Жалю» багато є недотепного і «зеленого», але поправити не можу, раз через те, що не маю оповідання в руках, а друге через вище наведену причину. Мені дуже подобається вираз Віктора Гюго: «Corriger un oeuvre par un autre», отже, може, колись напишу щось кращого, ніж «Жаль», і тим його поправлю. Я думаю, що то нічого не шкодить, коли галичани побачать в моєму оповіданні далекий для себе світ – чим більше світу побачити, тим краще.
Ви мені радите не вірити критикам, але я таки часто їм вірю (хоч не всім і не у всьому), і то мені приносить багато користі. Я надзвичайно привчила себе вислухувати різні критичні відозви і знаю, як багато значить, коли хто впору пробере добре за недотепний твір. Холодна вода часом дуже корисна буває, хоч і не дуже приємна. Зате, коли хочете знати, я сама в ролі критика буваю досить сувора – мої товариші се добре знають – і не жалую ні брата, ні друга. Що то буде, як Ви мені колись попадете в руки?.. Либонь, Ви такого звороту не сподівались? От видайте книжку на пробу, то побачите, може ж, з мене і не злий критик.
Спасибі за новини, хоч деякі з них мені вже відомі раніше. Про партії галицькі часто приходиться сказати, що вони всі одна одної краще щодо полемічних звичаїв. Проте, на мою думку, радикали роблять більш позитивної роботи в народі і ближче стоять до його потреб. А що в них часто літературна війна доходить до канібальства, се правда. Бувши у Львові, я казала про се декому з радикалів, мені відповідали, що інакше не можна: à la guerre comme à la guerre. Але, очевидно, я не маю «політичного темпераменту», бо ніяк не можу зрозуміти конечності такої тактики військової. Хотіла б я бачити тепер кого з Галичини, щоб розпитати як слід про всі справи, бо з листів не можна робити revues politiques et littéraires.
Однак, що тільки схочете і зможете, пишіть мені. Ви кажете, що маєте багато про що написати мені, – рада прочитати! Що то за популярна часопись, в якій Ви сотрудником? А що, не збираєтесь Ви на Україну? Я думаю, що коли б Ви їхали самі, а не в товаристві, як перше хотіли, то се було б безпечно. Бувайте здорові!
Л. Косач
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 168 – 170.
Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм, с. 26 – 27.
Подається за автографом (ф. 2, № 954).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 211 – 212. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Чи то його треба відсилати до Станіславова? – Тобто до редактора львівської «Зорі» Володимира Левицького (псевдонім – «Василь Лукич»), який у цей час працював у Станіславі нотарем. У Львові була лише технічна редакція, очолював її Василь Тисовський, який не вирішував питань, пов’язаних із прийняттям рукопису до друку.
До нас не доходить ніяка українська книжка, видана в Галичині – В Емському указі 1876 р. на першому місці стояло:
«Не допускать ввоза в пределы империи, без особого на то разрешения Главного управления по делам печати, каких бы то ни было книг и брошюр, издаваемых за границею на малорусском наречии».
Леся Українка вказує на пильне виконання охоронцями режиму цієї заборони. Вона ще довго після виходу друком збірки «На крилах пісень» не могла одержати цілий примірник. Друзі і знайомі надсилали їй в листах зі Львова окремі аркуші. Пізніше збірка поетеси була офіційно заборонена (див.: Леся Українка. Документи і матеріали. К., 1971, с. 97).
Казала про се декому з радикалів – У 1891 році Леся Українка була у Львові проїздом до Відня.
Що то за популярна часопись, в якій Ви сотрудником? – О. Маковей співробітничав у цей час в «Народній часописі» – додатку до офіційного видання «Gazeta Lwowska». З огляду на реакційний напрям видання Леся Українка відмовилася від співробітництва в ньому, до якого неодноразово запрошував її О. Маковей.