Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

17.06.1893 р. До матері

Київ 5.VI

Люба мамочко!

Сьогодні ми вже в Києві, і все-таки ніякої згуби і ніякого трафунку лихого не сталося з нами. Так, дасть бог, і до Гадяча заїдемо. От тільки шкода, що сьогодні щось погода знов трошки псується, то смалить, то дощ іде. Ти, певне, будеш недовольна, але я вже скажу, що ми в гостиницю не заїздили, бо розлічили, що тоді нам дуже тісно в грошах буде, а се в дорозі й недобре, й непевно. Ти нам дала на дорогу не 50, а 46 p., a з них тепер маємо 27 тільки. Воно-то ще доволі, хоч би й на гостиницю, та я хотіла дещо потрібне купити, наприклад, красок, бо ними прийшлось поділитися з Тосею.

Отже, ми зостановилися у Голоти. Ти не бійсь, що там таборисько, бо вже половини сього табориська нема, і Наталка навіть сьогодні виїздить до батька. Я звідси пішки не ходитиму, а їздитиму, та, врешті, не буде куди особливо ходити чи їздити, бо, видимо, киян більша частина роз’їхалась, – врешті сього ще не знаю.

Пуцик тепер спить, бо дуже зморився (ми сьогодні рано приїхали), у дорозі він статкує і на вещах увесь час «сидить», як було сидів у ті часи, коли мав «половину п’ятого». У Полонному ми були тільки біля пам’ятника та в Новоселиці, а [в] Миропілля дядько одного дня збирався нас повезти, та коней не було. В Новоселиці дядько взяв у палаці картину, щоб Тося змалював, та вже ми за ту картину сварились і з Тосею, і з дядьком, бо де ж таки – вибрав вид кладовища, та ще й вночі! От уже ідея!

Паша й Тося дуже чуло прощалися з Пуцом, їм таки скучно тепер буде вдвох, може, не менш, ніж Кукоті самій. У Полонному ми не купались, бо одно те, що вода ще холоднувата (16°), а друге, що там по більшій часті з берега одразу «прикра», і хто не конечне плаває, то й страшно. Єсть і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зоставались у нього, а він найме коня возити нас до купання, та я подумала, що там не варт зоставатись, бо і коня трудно найти, і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської.

Ну, як же там наша кна-кна, чи приїхала і з чим приїхала? Коли і куди думає вона рушати далі? Я їй не пишу, бо не знаю, чи застане лист її вдома, та й трудно з дороги багато листів писати.

Бувай здорова, мамочко! Цілую тебе, папу, кна-кну і малих. Накажіть там Кукоті, щоб не журилась, а збиралась би краще й сама в дорогу. Уксусові честь і хвала. Всіх цілую.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 156 – 157.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 22 – 23.

Подається за автографом (ф. 2, № 143).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 201 – 202. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Рік встановлено за змістом.

Тося – Антін Шимановський, син Олександри Антонівни Косач.

Зостановилися у Голоти – тобто у будинку Сікорських на Тарасівській, 18.

Дядько – Григорій Антонович Косач, жив у Полонному.

Паша – Павло Шимановський, син Олександри Антонівни Косач.