Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

5.10.1897 р. До матері

Чукурлар Ялта, Чукурлар, 23/ІХ 1897

Люба мамочко!

Не можу згадати, давно чи недавно я тобі писала, але здається, що давно. Та до мого тутешнього життя підходить прислів’я: «Pas de nouvelles – bonnes nouvelles». Єдина nouvelle ce та, що я знов живу сама – моя товаришка по мешканню виїхала вчора. Я зважила пробути тут в Чукурларі до 1 октября, а там вибиратись в Ялту, де ще не знайшла собі домівки, та се завжди є час зробити, бо на кожній вулиці в кожному будинку єсть багато хаток окремих для «локаторів» – тут же люди «сезоном» живуть, а сезон першого октября кінчається, і, значить, хатки спорожніють…

(Ах! Я чаєм листа залила! Вибачай за неохайність!)

Великий мені жаль, що я не побачила Ліду і її родину, та, видно, сього доля не хотіла. Якщо Ліда ще у вас, то скажи їй, що я прошу вибачення, бо не пишу їй тепер – боюсь розминутись з листом, а напишу згодом в Софію. Як же вийшло з Радою? Біда з тими «танками»! Смішно було мені читати про скуток шукання болгар на Волзі. Звісно, моя думка не авторитетна, – я й не претендую на се, – але мені ся «болгарська» теорія завжди здавалась міфом…

Не менше, ні, ще більше смішна мені звістка про раут – monstre літній, остатні часи надходять! Або, може, вертаються перші часи, коли лев і ягня та інші їм подібні антагоністи мирно лежали під одним кущиком, от тільки коли б знов який «древній змій» не попсував справи.

Ми будемо мати théâtre libre? Дай боже! Та коли се буде? Коли б не прийшлось моїй «Троянді» прийняти раду Горація: «Novem annos prematur»… Тільки ж «Троянда» за такий довгий час може зов’янути і засохнути.

Сергій Бердяев (не можу відчепитись від спогаду про непевний жарт Старицького з поводу сього прізвиська!) не на жарт починає рятувати рідний край: якось я тут читала в «Revue Bleue» його article, що починається словами: «Voulez-vous savoir pourquoi j’aime ma patrie?» – далі йдуть «сенсації» à la m-me de Курдюкоф. Все-таки слід прочитати – се було в іюньській чи іюльській книжці «Revue Bleue». Якщо він в своєму новому українському журналі ще й гонорар платитиме своїм бідним confrères-compatriotes, то вже справді він стане якимсь patriae defensor (чи пак salvator).

Думаю, що треба врешті щось написати тобі про себе, а то знов вийшло «взгляд и нечто» замість листа, – і не знаю що: слава богу, нічого нового!.. Тут все ще сонце, тепло, хоч море гомонить несамовито, наче хоче послухати мене і затопити Крим – се було б дуже дотепно іменно тепер, поки я тут… Ах, от, щоб не забути, хоч се зовсім виходить тут ex abrupto: на бога, пришли в тутешню народну читальню «Кобзаря», люди просять дуже, на таку адресу: Ялта, Народная библиотека, Почтовая ул., Сергею Васильевичу Стаханову. Се справді слід зробити.

Пиши мені тим часом poste restante, a 1-го або 2-го я подам нову адресу. Бувай здорова. Дуже міцно цілую тебе і всіх, «хто в тому дому, у веселому».

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 384 – 385.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 199 – 201.

Подається за автографом (ф. 2, № 168).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 399 – 401. Різночитання з виданням 1978 р. вказано нижче.

Біда з тими «танками»!у виданні О.Косач-Кривинюк стоїть: Біда з тими «галками» – але все одно неясно.

«болгарська» теоріяу виданні О.Косач-Кривинюк стоїть: «волгарська» теорія. Так, здається, правильніше. Теорія полягала в тому, що етнонім «болгари» виводився від назви ріки Волги: Волга → волгаре → болгари.

Бердяев Сергій Олександрович (1860 – 1914) – поет і журналіст ліберально-буржуазного напряму, перекладач, відомий ще під псевдонімом «Обухівець». Писав російського та українською мовами.

A la m-me de Курдюкоф – Леся Українка іронічно порівнює твердження С. Бердяева із безглуздими висловами героїні гумористичної поеми російського поета Івана Петровича Мятлева «Сенсации и замечания госпожи Курдюковой за границею, дан л’этранже».

наче хоче послухати мене і затопити КримЛеся Українка пригадує свій вірш «Негода»:

Сильне море! зберися на силі!

Ти потужне, нема тобі впину, –

Розжени свої буйнії хвилі,

Затопи сю нещасну країну!

Стаханов Сергій Васильович – у той час завідувач народної бібліотеки в Ялті. Докладніших відомостей немає.