15.05.1897 р. До батьків
| Київ | 3 мая, субота |
Любі мої папа і мама!
Оце тільки що пішов од нас Микосевий учитель, і я берусь писати. Пишу іще карандашем, щоб не нахилятись над столом, але вже сидячи в кріслі, не лежачи. Ходить я ще, звичайно, зовсім не можу, навіть підвестись без сторонньої помочі нічого й думать, мені здається, що моє плаття сто пудів важить. Так що мене Ліля і Марися удвох підводять і зараз саджають тут же, коло кушетки, в крісло. Нога не болить особливо, а тільки в обох ногах прикре почуття, ніби жили мають лопнуть. Але в сей раз все-таки мені ліпше, ніж колись було після пов’язок: перш усього я не почала з обмороку, як тоді, і не треба мені згинать ногу руками, навіть, здається, як тільки я привикну стоять, я могтиму добре ходить, і се, певне, буде скоро, так, може, через тижнів два. Ну, але, звичайно, «по ділам ходить» довго не прийдеться, та й діл тепер у мене нема щось ніяких. На костилях теж не буду ходить, се непотрібно буде. Упасти не можу, бо вже ж се в моєму інтересі – стерегтись різних випадків, не дуже приятно починати знов лежню – цур їй!
Ліля видержала екзамен по геометрії добре, письменний і усний, тільки сьогодні дуже довго держали її в гімназії; як вона каже: «Я тепер знаю, що не завжди добре бути «способною» ученицею – довше питають». Микось помирився з своїм учителем і сьогодні вже не заявляв мені претензій. Ми з Микосем уже прийнялись серйозно за повтореніє язиків, і Микось береться без ліні – видно, екзамен не жарти. У нас усе гаразд, тільки дуже порожньо і скучнувато. Впрочем, хутко могтиму грать на фортепіано, тоді не буде так скучно.
Новин особливих нема. В Літ[ературному] общ[естві] обсуждали вопрос об издании «Ежегодника» на трьох мовах: укр[аїнській], рос[ійській] і польській, та ще, здається, не зовсім обсудили.
Мамочко, будь ласкава, знайди мої письма, що я просила тебе сховать, як виїздила з Колод[яжного], і сховай їх так, щоб москалі не доступились (я боюсь і так, що, може, вони були в шкафу). Се чималий пакунок у газетному папері, зав’язаний шнурком з написом «Лесині листи». Я безпокоюсь, чи цілі вони.
Спасибі, папа, за цікаві звістки.
Бувайте здорові, мої дорогі, і не бійтесь за нас, нічого не сталось, усе гаразд. Цілую Уксуса і Дроздика.
Ваша Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 367 – 368.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 188.
Подається за автографом (ф. 2, № 99).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 386 – 387. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Вопрос об издании «Ежегодника» – Налагодити випуск періодичного видання Київському літературно-артистичному товариству не пощастило.
Щоб москалі не доступились – Тобто щоб листи не потрапили до рук жандармів і поліції, що робили обшуки, шукаючи доказів революційної діяльності людей, які були під негласним наглядом поліції. До таких людей належала і Леся Українка.