11.09.1897 р. До сестри Ольги

Любий, дорогий Ліцику!

Я стільки годувала тебе завтраками, що вже мені аж сором перед тобою, але от сьогодні напав на мене писальний настрій, і я найперше напишу тобі. Вчора я отримала мамину телеграму, отже, знаю, що сентябрь лишуся тут, а як далі буду, зважу тоді, як отримаю листа. Тепер я живу не сама, найшла собі компанію – слухачку московських фершальських курсів, – так буде дешевше, а невигоди поки що нема, т. є. нема через те, що моя товаришка (розумій се слово в практичному значенні) мало буває дома, от сьогодні поїхала з Горним клубом на Байдари, а то раз у раз ходить в Ялту, часом по двічі на день. Вона нічого собі дівчина, та все-таки зовсім чужа, а я не люблю, як хтось чужий стримить повсякчас у мене перед очима.

Житиму так тільки до 17 сентября, щонайдалі до 1 октября, а там, коли зостанусь надалі, житиму сама де-небудь в Ялті, бо вже «сезон» скінчиться і ціни будуть людяніші, притім, купатись все одно в октябрі не можна буде, то я могтиму десь далі від набережної оселитись і не буду бачити ніякої пакості, що розводять в Ялті різні совраси. Тут одна сусідка радить мені в Ялті одну хатку в 15 p., та я ще не бачила хатки, а се діло треба добре розжувати. Якось не віриться мені самій, що се я хочу «заточить» себе у татарському краю на довший час, а по-настоящому слід би. Стрівала я тут багато людей, що прожили рік-два і поправились навіть при туберкульозі в легких, то, може ж, і я коли не поправлюсь, так хоч крові трохи наберусь.

Хотіла я, як ти знаєш, їхати в Болгарію, та папа пише, що проти сього єсть багато уважительных причин, для мене ж головна причина, що він сам проти сього… Ergo не буть мені за кордоном, і я прошу тебе, передай про се тому, кому се цікаво знати, нехай, мовляв, «статків-маєтків не збуває»… Сумно се, та мені ж не привикать до сумного.

Кажуть, тут легко знайти уроки тощо, добре було б, якби мені вдалось устроїтись хоч наполовину на свої гроші. Vederemo! Тим часом не роблю, як і перше, сливе нічого, от тільки половину «Kapital’y» «проштудирувала» («читати» його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї «строгой системы», про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чимало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, невиясненого, недоговореного і в науковій теорії, і в практичних виводах з неї. Ні, видно, се novum evangelium все-таки потребує більше безпосередньої віри, ніж її у мене єсть. Врешті, се, може, зарані так говорити, прочитавши тільки 1/2 1-го тома.

Добре бути такою натурою, як моя «товаришка», їй всього 20 літ, але вона вже зложила собі певні категоричні мірки і рамки і вірить в них без критики. Се навіть часом мене дражнить. Наприклад, в неї в голові неможливий сумбур щодо «областных вопросов», вона зовсім не в стані розрізнити поняття «шовінізм і національне самопізнання», «автономія і сепаратизм», «політична солідарність і централізм», гірше всього, що вона не розуміє сього раз назавжди і що такий незломний «гвіздок» є, здається, в головах більшості росіян з «центральних губерній». Коли сього гвіздка навіть автор «Alliance» часто не зміг зломити, то куди вже мені!..

Ся панночка сама родом з Орла, знає добре Івана Петровича і його сім’ю, каже, що Глафіра Помпеївна справді неможлива жінка (значить, воно й збоку так здається), а що Ліда (старша дочка Івана Петровича) нічого собі дівчина, тільки страх пуста і зовсім під впливом матері, сини ж обидва абсолютно безпринципні і пустопорожні. Подумати, що се все носить фамілію Драгоманових! Сам же Іван Петрович зробив на неї враження «очень добродушного»… Хитрий він!

Мені було цікаво читати, що мама признала за мною «описательський» талан з поводу наших болгар. Мені хотілось би знати, якими вони здались тобі. Напиши, як прийняли Ліду ті кияни, що знали її дитиною? Мені хотілось би глянути, як поводяться ті «забутливі люди» з нащадками того, кого вони так хочуть забути і все-таки не можуть. Чи привезла мені Ліда «Бай-Ганю» і «Rapsodie»? Коли ні – «так стидно ж їй»!

Чи бачила ти Галю і Віру? Мама писала, що вони мали бути в Києві в кінці августа. Маргарита знов забастувала писати мені, зостається на потіху тільки приказка: «Pas de nouvelles – bonnes nouvelles». Взагалі сім’я дуже одбиває людей від їх давніх друзів, т. є. не то щоб вони забували чи переставали любити своїх друзів, але їм якось нема часу і настрою виявити се так активно, як перше. Може, іменно через те люди бояться «зостатись», що справді можна почувати себе якось в квадраті одиноким (себто непотрібним), коли навколо всі давні друзі позамуровуються в своїх родинних твердинях. Я, слава богу, ще не зовсім у такому стані, але можу його розуміти.

Напиши мені, кого і як ти застала в Києві: Michael, Хомячка, Гамбарова, може, Френкеля? Де Оксана Старицька? Одним словом, як буде час і настрій, пиши про все, що згадаєш і що подумаєш, мені все буде інтересно. Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть, а сама їм не пишу, бо думаю, що в таких літах переписка тільки угнітає совість, а приємності завдає мало. Здоров’я моє нічого собі, а сама я тепер барви terra cota, хутко вже буду terra di sienna. Може бути, що хутко писатиму знову, але не обіцяю нічого, так буде краще.

Бувай здорова, «душа звезды моей!» Всіх цілую.

Твоя Леся

Чи бачила Міку, Шуру і Анну Іванівну? Що вони про своє пробування тут казали? Чи показували вони тобі фотографії тутешніх видів? Жаль, що вони мало були!!

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 380 – 383.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 196 – 197.

Подається за автографом (ф. 2, № 277).

У виданні: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 398 – 399 вміщено фрагмент цього листа, доданий редакторами книги. Самостійного значення як джерела тексту він не має.

слухачку московських фершальських курсів – це курортне знайомство лягло в основу оповідання Лесі Українки «Над морем».

кому се цікаво знати – П.Л.Тучапському. Уступ листа натякає на конспіративні справи.

Половину «Kapital’y» проштудирувала – за порадою С. Мержинського Леся Українка в Краму взялася до вивчення «Капіталу» К. Маркса.

«Alliance» – брошура М. О. Бакуніна.

«Бай-Ганю» – цикл оповідань (1895) болгарського письменника Алеко Константинова (1863 – 1897).