7.11.1897 р. До матері
Ялта |
Ялта, Екат[ерининская] ул., д[ача] Лещинск[ого], кв. № 9, 26/Х 1897 |
Люба мамочко!
Недавно писала тобі і знов пишу, се вже revanche за довге мовчання. Прости, на сей раз лист буде «діловий». Напиши, в якому «положении или состоянии» постановка моєї драми, хто, де і коли має ставить її? Папа писав мені якось, що «ролі розписані для акторів», ти писала, що Старицький хоче врядити постановку в Літературному товаристві. Що з сього всього вийшло? Якщо будуть ставить, то я думаю внести одну поправку: чи не краще випустити зовсім сцену Люби з Крицьким в 1-му акті? Бо так, як вона написана «про людське око», вона не має смислу, або, ще гірше, має глупий смисл, вертати ж їй первісну редакцію, може, «для початку» поки що не слід. До того ж дехто з моїх критиків був тої думки, що сцена ся взагалі зайва. Коли ти думаєш інакше, то я пришлю тобі первісний текст. Запевне, ти будеш на репетиціях, отже, прошу тебе, вмов головну актрису, хто б вона не була, щоб вона не передавала куті меду, себто щоб не впадала занадто в істерику, сього елемента і так не мало там у мене, а коли його підкреслити, то вийде вже зовсім несамовитий характер, до яких моя героїня все-таки не належить. В останніх двох діях як можна менше сліз, надто в п’ятій, мені здається, що в такому стані люди вже не плачуть, хоч би й хотіли.
Знаю я, що всі такі ради на просторіні не багато значать, та все ж, може, до чогось придадуться.
Тепер ще про драму. Один мій новий знайомий, що був тут літом у Криму, – я писала тобі про нього в свій час, – Сергій Костянтинович Мержинський, дуже заінтересований моєю «Трояндою», яку я йому читала, написав мені на сих днях з Мінська, де він постійно живе, що туди має приїхати Кропивницький з трупою і що я добре б зробила, коли б послала йому, Мержинському, свою драму, а він би дав Кропивницькому для постанови і наглянув, щоб мої умови, які я поставлю, були достатньо виконані. На се я ще нічого не відповідала, бо одно, що у мене тут єсть тільки черновка, сама переписувать я не можу, українського переписувача знайти тут не легко, друге ж те, що я не знаю, яка тепер трупа у Кропивницького, чи не партацька часом, трете, що я не знаю, які умови матеріальні треба ставити і в якій формі.
Я дуже прошу тебе, наведи справки про Кропивницького, зваж сама, чи варто розпочинати се діло, а коли варто, то напиши мені, які умови звичайно бувають між автором і антрепренером, а «Троянду» (переписану чи цензуровану?) пошли на адресу Сергія Костянтиновича Мержинського [я не хочу давати її просто в акторячі руки], в Мінськ, в Контроль Либаво-Роменской железной дороги, умови ж моральні і матеріальні я пошлю від себе. Кропивницький буде в Мінську в початку ноября. Ну, от і всі діла.
Ні, ще одна увага: мені все-таки хотілось би, для слави козацької, дебютирувать в Києві, але ж я не знаю, наскільки серйозний там замір ставити «Троянду», а коли серйозно, то все-таки, коли, власне, се має бути? Все се має такий вид, наче я набиваюся з своїм «детищем», правда ж, так? А факт тим часом той, що я страшенно боюсь сеї постановки, і в Києві більше ніж де, malgrés tout!.. Все-таки зверни увагу на мій «діловий» лист і відпиши мені скоріше, бо слід же мені щось відповісти людині, що так дбає про розповсюдження (от іще слово!) моєї слави – а врешті, може, й неслави, – хто знає…
Жаль мені, що я не можу ще раз умити свою дитину перед тим, як пускати її на позорище, боюсь, що в ній виявиться багато промахів при репетиціях. Ет, що вже про се говорити, все одно не поможе! Часами у мене з’являється якесь дуже скептичне і суворе відношення до сеї драми, і мені здається тоді, що в ній більше промахів, ніж чого доброго. Дуже се гірка думка, а приходить вона мені все частіше й частіше…
Врешті, годі! Се погана авторська звичайна – отак безконечно базікати все про одно. A propos драм, читала я сьогодні в «Русской мысли» рецензію на «Ваву» і «Пашеньку» – панійські драми, щось-то вони мені не конечне… «Пашенька» могла б бути доброю драмою, та, коли рецензент правду каже, то пані наколотила там всього чимало, а докупи не звела, і виходить, що діло не в тім, що Пашенька міщанка, а її чоловік князь, а в тім, що вони обоє дурні або принаймні, і то безперечно, Пашенька дурна і скажена, а від сього, звісно, княжеський титул не рятує: «Quand on est bête, c’est pour toujours», – давно відома правда.
Позавтрьому тут в театрі Гарін і Станюкович мають читати прилюдно свої «уліти», піду послухаю, які-то літературні вечори «у здешнего государя» бувають, воно ж, до речі, й розривка буде. Не знаю тільки, де вони публіки наберуть, бо «сезон» скінчився, саврасна Москва роз’їхалась, а лишились тільки проприєтери ялтинські (з них «взятки гладки»), та де-не-де такий «залітний гість на чужині», як я. Мені добре ходить, бо я живу напроти театру, а хто забрався, наприклад, так, як Надсон, у гори або яри, то вже сидітиме увечері тихо і не рипатиметься.
Тут-бо тепер так: ранком всі, от і я теж, ходять по-літньому, в пелеринках і часом під зонтиками, а ввечері напинають тепле хто що має. Ранок сьогодні був чудовий і море розкішне: синє, рожеве, зелене, опалове, яке хочеш, а тепер чудова місячна, тільки дуже холодна ніч, і я не одважуюсь піти подивитись на море, хоч воно, певне, цікаве, таке, як учора. Ну, се все зайва мова, вибачай, тут якось ще більш привикаєш писати безтолкові листи. Добраніч! Міцно цілую тебе і людоньків наших. Кому варто, тому кланяйся від мене, т. є. тому, хто мене добрим словом згадає.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 389 – 392.
Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 6-7, с. 188 – 189.
Подається за автографом (ф. 2, № 171).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 404 – 406. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Вертати ж їй первісну редакцію, може, «для початку» не слід – у цій сцені в первісній редакції більше говорилося про участь героїні «Блакитної троянди» Любові Гощинської у революційних гуртках. Читачі сайту мають можливість прочитати обидві версії цієї сцени. Для цього треба скористатись селектором варіантів, який знаходиться в кінці згаданого документу.
«Русская мысль» – науковий, літературний і політичний щомісячний журнал. Виходив у Москві 1880 – 1918 рр.
«Вава» – комедія С. А. Кетлер, переробка повісті Гі де Мопассана «Іветта».
«Пашенька» – драма Н. Л. Персіянинової; негативну рецензію на згадані п’єси надруковано в десятій книжці «Русской мысли» за 1897 рік.
Гарін і Станюкович – М. Г. Гарін (1852 – 1906) і К. М. Станюкович (1843 – 1903) – російські демократичні письменники.
Саврасна Москва роз’їхалась – Йдеться про буржуазну публіку, яка приїздила в Крим розважатися.
Так, як Надсон – Хворий на туберкульоз, російський поет жив у 1886 – 1887 рр. у горах біля Ялти.