Сер. 05.1897 р. До М. В. Кривинюка
Сер. травня 1897 р. Київ |
Шановний і дорогий товаришу!
Давно вже я Вам не писала, а Ви мені ще давніше. Зате тепер, бачите, пишу вже по-людськи: чорним на білому! Ну, та вже й пора, а то вже ледве собі плечей не одпарила, лежачи в таку спеку, як ото була. Тільки ще з дому не виходжу, та й по хаті ледве лізу і то при енергічній помочі Ліліній.
Думаю все, як би тут і мені достатись до Вас «на свидание» на тім тижні, що я ще не можу довго стояти і гаразд на київських повозах сидіти (се мені завжди було не легко) та вже, певне, трамваями заїду, а там нехай мене люди несуть, але до Вашого «общежития». Се вже буде щось похоже на появу Гоголівського Вія по своїй урочистості. Ліля так розохотилась на візити до Ком[ишанського], що аж сердиться, навіщо він їй пообіцяв сам знати дати, «я б, — каже — щодня до нього ходила, щоб він мені сім свиданий дав». Страх воно пронозувате, мало того, ще ходить, та ще й шпильки «предержащим» заганяє.
Ну, коли б Ви бачили наших панночок минулого тижня, які вони вернулись додому лихі і засоромлені! Ліля казала: «Я тепер не можу йти до тюрми, не того, що боюсь, а того, що мені сором на очі показуватись». Правда, і сміху було багато при сій комедії, та добре, що минулось без скандалу. Нарешті Ліля знайшла собі компаньйона для водяного спорту і буде далі переймати Вашу науку, як «ловити щуки» на Дніпрі, та тільки навряд чи багато наловить — екзамени не дадуть. І. Б. мав поїхати з нею на човні і в театр піти, та так і виїхав з обіцянкою. Я ніколи не думала, що І. Б. такий завзятий чоловік, а він, як впаде в азарт, то аж страшно дивиться, раз мало не з’їв Оксану за Ваш Witz: «говорила тебе я, ты не ешь грибов, Илья»… А полонофоб з нього такий, але горить, каже, що поляків треба б усіх вивішать. «Батюшки, какие страсти!» А все таки, як ближче придивитись, то не страшно. Ми з ним за сей час ближче познайомились, і він обіцяв бути у нас в гостях літом, та, на жаль, я з ним не побачусь.
Всі потроху роз’їжджаються з Києва, от і М[оргу]н виїхав, викликаний додому телеграмою. Інших якось не бачу, або рідко коли заходять. Сама я, певне, теж тижнів через 2 виїду, бо, здається, ходити навчуся скоріше, ніж думала. З літературою тихо, статті моєї у Фр[анка] і досі не чутно. Треба буде восени поїхати, нагадати про себе, а то загубляться зв’язки. В літературні заходи тут у Києві я мало вірю, надто тепер. Ще раз кажу: Київ се яма, надто після того, як стільки ліпших людей позабирали та порозганяли, то він зовсім мені спротивився. Ви даремне думаєте, що Лілі дадуть «свидание» тоді, як вона виїде; ні, їй мусять конечне дати тепер, а виїде вона не хутко, бо екзамени ще не хутко кінчаться. Я певна, що на тім тижні вона буде у Вас. Коли б не екзамени, вона б частіш приходила, я жалую, що хоч я не можу часом замість неї прийти. Того кажу «хоч я», бо, знаю, Ліля краще вміє людям щось цікавого сказати, та й вид у неї веселіший, ніж у мене, такий інвалід, як я, може ще більший сум нагнати.
М[оргун] та І[лля] Б[орисович] все збирались до мене якогось свого товариша привести «замечательного человека», якогось великороса, скільки раз урочисто сповіщали мене про його близький візит, але ся велика подія і не сталась. Тільки я даремне сварилась з І. Б. Впрочім, не даремне, бо він спитав мене: «можно ли к Вам придти с великоросом? я слышал Вы такая малороска, что, может быть…» я не дала йому скінчить і почала лаятись: «за кого Вы меня принимаете?» і т. і. Приходить М[оргун] і починає з такого ж питання; знов прийшлось лаятись. Я не знаю, звідки пішла ся слава, що я така ненавидна націоналістка? Часто люди, познайомившись, дивуються, що я не їм великоросів, поляків і інших, наче б то я коли признавалась до канібальського profession de foi!
A propos націоналізму і т. і., сьогодні ми отримали випуск іст[орії] літератури Шерра (в рос[ійському] перекладі), де замість Шеррової статті уміщена стаття Арабажина про слов[’янські] літератури, здасться, нічого собі написана. Се її початок тільки, як надішлють кінець, пришлю Вам, може, Ів. М. цікаво. У нас в Лит[ературном] общ[естве] люди так розохотились на літературу, що вже хотять щороку збірник видавати на трьох мовах рос[ійській], укр[аїнській] і польській. Се вже теля вовка ловить! Не скучно Вам, що я завжди літературними новинами займаю Вашу увагу? Роблю се через егоїзм, бо се мене інтересує і згадую тільки post factum, коли вже написано. Чи приходив до Вас Є., вони там на весіллі його брата такі історії розвели між собою, (брати його всі пересварились) що не знаю, чи й помирились. Взагалі якесь вийшло весілля наче «скачка с препятствиями».
Щось давно мені ні Ф[ренке]ль, ні К[рохма]ль не пишуть, одному, може, за екзаменами ніколи, а другий уже не знаю, чого мовчить, у нього чудна натура, сам мовчить по півроку, але ображається, коли йому інші не моментально відповідають на лист. Сьогодні приїхав один хлопець з Петербургу і каже, що там «комедія» скінчилась найбільш трьома днями сидні в участку. Цікаво, чого, власне, у Києві лишили 7 козлів «отпущения» досі у тюрмі? тут уже «неисповедимые пути» якісь винні, що Нов[ицький] один знає.
Пізненько вже, як я бачу — 12 г. 40 м., забалакалась я, воно то для мене не біда, я рідко раніш другої сплю, та вже мені шкода Ваших очей, що мусять таку дряпанину читати, щось то моя каліграфія не поправилась за сих півроку. Окрім того, що пізно, я собі мислі розбила — цілий вечір говорила по-італьянськи, то тепер все мішані фрази в голову лізуть. У мене тепер зовсім караван-сарай італьянський, здається всі «вільні музиканти» м. Києва, підданці di eterna Roma, у мене перебували, ми з ними дуже симпатизуємо. Я вже отримала запросини в Неаполь від одної такої гості, хоч зараз їдь!
Ну, скажіть? правда ж такий лист чиста кара Божа? Видно, що не наставлена я в страху Божому, а то б знала, що «во многоглаголании несть спасения».
До побачення! Ів. М. моє вітання.
Л. Косач
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 387 – 389.
Вперше надруковано у книзі О.Косач-Кривинюк, з архіву М. В. Кривинюка.
Примітки О.Косач-Кривинюк:
чорним на білому – попередні листи, писані лежачи, написано дуже блідо простим олівцем.
Комишанський – товариш прокурора, що давав дозвіл на побачення.
І. Б. – Ілля Борисович Полонський.
статті моєї у Фр[анка] – «Не так тії вороги, як добрії люди». Стаття з’явилась в шостій книзі журналу «Житє і слово» за 1897 р.
іст[орії] літератури Шерра – праця німецького вченого Йогана Шерра (1817 – 1886) «Allgemeine Geschichte der Litteratur», яка була вперше видана в 1851 р. і потім багато разів перевидавалась.
Є. – Євген Григорович Черняхівський.
Нов[ицький] – жандармський генерал з тодішнього київського жандармського управління.