2.06.1897 р. До батька та сестри Оксани
| Київ | 21/V 1897 |
Любий папа!
Я було написала тьоті Єлі письмо, та поки його зібрались одправити мені, то й загубили, а тепер ти пишеш, що тьотя Єля буде 23-го у тебе, то вже в Ригу пізно, значить, писать. Я не пойму, яку ти телеграму їй посилав – про що? Досадно, коли вона ради мене які-небудь свої діла покидала, бо я, певне, раніш 1-го іюня не виїду.
Мама каже, що треба ждати, поки я совершенно добре ходитиму, а я тепер ходжу ще погано, хоч уже з палкою, без людської помочі, до 1-го я, певне, буду вже зовсім як слід ходити, та коли-бо оте шиття не затримало. Ти пишеш, що нічого спішити з виїздом, воно-то правда, що ніхто в шию не жене, але мені тут обридло, бо жарко, а приходиться в хаті сидіть, навіть в ботанічний сад ходить не можна, а на вулиці стоять якось чудно. До того йдуть дощі, сад більш того що закритий, та й круті в ньому дороги для мене.
Як же ти думаєш, чи поїдеш зо мною? Положим, удвох з тіткою їхати мені не страшно. Я дуже рада, що вона таки їде справді зо мною і що мама добре до сього відноситься, навіть видимо рада такому виходу, що я не сама там житиму. Точно визначить тепер дня виїзду не можу (коло 1-го), як буде все готове, напишу, тут же лист не довго йде. Здоров’я моє все поправляється, скоріш ніж думала, внизу ноги вже менше болять і не так напухають, та от ще місяця нема, як я встала, а вже ходжу просто з палкою, як ранше. Но… «ничего, ничего, молчание». Побачимо ще, як там далі буде. Все моє манаття уже шиється, може, й не дуже забарить мене. Багато мені різні люди про Крим розказують, та іначе не можна, як самій вибирать, де іменно жить.
Гроші, «фонд кримський», ніхто не зачіпає, лежать сховані.
Ну, ще напишу кілька слів Оксані. Бувай здоров. Цілую тебе і тьотю Єлю з Юрком, коли вони там.
Твоя Леся
Дорога Оксаночка.
Листи твої ми получили – спасибі, пані. Здорово ти хазяйнуєш, як я бачу, і добре, що забула про екзамени, – цур їм. Ліля сьогодні видержала русскую історію, а ще треба географію, ест[ественну] історію і педагогіку. Од Лілі осталось три фунти м’яса, а решта – кості і мозок. Скажи Дорі, що Мотя була в Боярці у Язевих і тільки сьогодні вернулась додому. Льоля вже давно виїхала, а Бор[ецьк]ий з Сашею поїхали в Вену. З Києва вже багато людей пороз’їздилось, і добре їм. Тут щодня йде дощ, і все-таки парно, що аж дихать не можна. Кароль приїхав і спить цілий день як єсть. Єсть іще багацько що писать, та нехай другим разом, а то я втомилась і треба лягти. До свиданія, панютко. Цілую міцно тебе, а Дору, коли вловиш, то поцілуй
од Лесі
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 369 – 370.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 190.
Подається за автографом (ф. 2, № 115).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 390 – 391. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
в ботанічний сад – нижня частина ботанічного саду Київського університету виходить на парний бік вул.Назар’ївської (нині Ветрова), де жила Леся Українка.
«ничего, ничего, молчание» – слова Поприщіна з повісті М.В.Гоголя «» (1834 р.), тому в лапках.
Язеви – домовласники, у яких Косачі наймали в Києві квартиру (Назар’ївська, 21).