6.05.1897 р. До М. В. Кривинюка
Київ |
Шановний і дорогий товаришу!
«Все добре, що добре кінчається!» Коли б же так все кінчалось, як наше «непорозуміння». Ви недовольні своїм стилем, та на сей раз мій буде багато гірше Вашого, бо в голові шумить, але гуде: ранком було вприскування — остатнє!!!… 3-го мая встану, але що то — людська натура чудна! мені вже досадно, чому не завтра. Так тепер гаряче лежати, що цур йому, та й взагалі чогось, чим ближче до кінця, тим більше нетерплячка бере. Не мені б і не до Вас би таке писати, та вже нехай — що ж, коли правда?
З премією І. М. я щось нічого не розберу, а Окс[ана Старицька] розказувала чутки, у нас же не так хутко діло робиться, як хутко казка кажеться. Так же, може, й з адресою буде: поки всі зійдуться, та поки надумаються, то вже турки в Афінах мечеть збудують. Коли б мене чорт не прибив до ліжка, то, може б, діло було скоріш, а може, то мені так здається.
«Парі» у вас я ще колись виграю, теперішній час в приклад не йде, під нього щось і «присяжні» піїти не дуже то віршують, а Ви хотіли починати. Я тепер од злости навіть на бот[анічний] сад не дивлюсь, хоч можна б там яку галузку побачити, і солов’їв стараюсь не чути, а вони таки озиваються здалека аби то дражнити — прокляті! Куди ж тут писати, коли така злість напала.
Однак нічого путнього нема в сьому листі — сама бачу! Простіть, я сьогодні зовсім дурна, одна надія на Вашу вибачливість.
Ваших товаришів варто бити, та шкода кия…
Новин щось нема. У неділю був вечір Майкова, кажуть, нудний, страх! Укр[аїнський] театр щось нікого не вабить: п’єси погані. Опера тим менше, бо співці погані. Одним словом: nic ciekawego.
Бувайте здорові. Удруге щось ліпше збрешу.
Л. Косач
І. М. моє вітання. Спасибі за пам’ять.
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 385.
вже турки в Афінах мечеть збудують – у зв’язку з греко-турецькою війною (21.01 – 20.09.1897 р.).