Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

18.07.1897 р. До матері та сестри Ольги

Чукурлар 6/VII 1897. Ялта, Чукурлар

Любі мої мамочко і Ліля!

Пишу вам обом разом, думаючи, що ви вже обидві в Гадячі. Мій лист мусить прийти якраз на ваші іменини, отже, вкупі з ним прийміть мої поздоровлення і бажання всього найкращого, а яке воно, власне, оте «найкраще», се вже віддаю на вашу волю.

Либонь досі вже всі прелімінарії з’їзду скінчились і життя увійшло в свою колію – ви купаєтесь, їсте голубів і т. ін., як того вимагають гадяцькі традиції. Шкода, що ти, мамочко, так боїшся того Псла, се тобі мусить дуже затроювати спокій, але ж, здається, ті нещасні випадки, про які ти пишеш, були ще весною, коли розлив не ущух, а тепер навряд щоб так було небезпечно. Я більше думаю про те, як ви там з їдою та з тіснотою вправитесь, та й то, врешті, річ, при добрій волі, не страшна.

Не вспіла похвалити вам олімпійське повітря Чукурлара, як тут почалася спекота євпаторійська. 27° в затінку, в морі 20°. Для «саламандри» воно якраз температура, ну, а для сибірсько-ризьких звичайок не дуже-то… Сьогодні вже трохи вітер, море дуже грає, так що ввійти в нього і не думай, а можна тільки лягти з самого берега і ждати, щоб хвиля лизнула, а підлізь трохи далі, то так телепне, що й не стямишся, як уже повен рот води. Зате не так гаряче, і в тьоті Єлі вже голова перестала боліти. Я її запевняла, що в неї просто від жари болить голова, але вона все сторонніх причин шукала і, за не знаю чиї гріхи, напилася касторки і саліцилового натру, тепер приписує сьому своє виздоровлення, soit.

Я – в своїй стихії і почуваю себе добре, тільки все-таки ще способна від пустяків втомлятись до плачу, через те за границі нашої «колонії» не вилажу. Але вже я не лежу 20 годин на сутки і сплю нормально, тільки 8 годин (а не 16, як перше). Писати довго не можу, але написати листа для мене вже не подвиг, а зовсім звичайна річ. Тепер пишу двом одного листа більш для скорочення часу, а не роботи, бо інакше не встигну сьогодні відправити.

Була у мене Пашкевичівна з своєю товаришкою, то не випадало при них засісти писати, а тепер мушу спішитись. Пашкевичівна писала тобі, Лілечко, і заходила в Києві на нашу квартиру в надії застати тебе, щоб в компанії з тобою податись у Крим. Теперішня її товаришка якась невдала, ходити не може багато і від шуму морського у неї робиться «качка сердца», як вона виражається… Мені дивно, як тут у мене не робиться «качка сердца» від сих різних персиків, абрикосів, динь etc., etc. Я думаю, що тільки «турско кофе» підтримує рівновагу в моєму організмі.

A propos, чи будете ви нашим болгарам «турско кофе» варити? їм його дуже бракуватиме. Скажіть їм, що вони конче мусять побути тут у мене, адже з Севастополя до Ялти путь невелика, а їхати via Бахмач – Севастополь – Константинополь – Софія все одно вийде, що Волочиськ – Пешт – Белград – Софія.

Бувайте здорові. Цілую міцно вас обох і «всіх родичів гарбузових». Сподіваюсь, що Ліда і Рада, опинившись серед свого роду, згадають і мене, «отсутствующую», і хоч напишуть мені. Ще раз бувайте здорові.

Ваша Леся

P. S. Мамочко, не турбуйся за мене, грошей у мене ще 67 р. Я з сим проживу ще з місяць, так я думаю, а 3 тижні вже напевне. Як там Оксана Старицька з своїм весіллям? Невже «все має свій кінець»?


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 374 – 376.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 193 – 194.

Подається за автографом (ф. 2, № 165).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 395 – 396. В цьому виданні у фразі «грошей у мене ще 67 р.» стоїть «64» рублі. Інших різночитань з виданням 1978 р. нема.

На Ваші іменини – 11 липня (ст. ст.) за церковним календарем день пам’яті київської княгині Ольги.

Для «саламандри» воно якраз – за легендою, саламандра – це дух, що жив у вогні і уособлював вогняну стихію. Леся Українка говорить про себе, що вона добре переносить спеку.

Для сибірсько-ризьких звичайок – це про тітку Олену Антонівну Косач (Тесленко-Приходько), яка тривалий час жила на засланні в Сибіру, а постійно проживала в Ризі.