«Лісова пісня»
Леонід Підгайний
З драматичних творів на мотив кохання на першому місці безперечно стоїть «Лісова пісня», де цей мотив органічно зливається з мотивом природи. «Лісова пісня» є твір видатний не тільки в усій творчості Л.Українки, а й у всій українській літературі загалом. Дослідники вже давно й одностайно визнали його за шедевр, тобто за найкращий твір.
Тут з надзвичайною силою поетичної уяви й ліризму змальовано незгасиму, непереможну тугу за якимось іншим, вищим, ідеальним коханням, – всупереч звичайно-людському, зрадливо-егоїстичному, дріб’язково-буденному, міщанськими інтересами зневаженому.
Природу в «Лісовій пісні» пережито й змальовано незвичайно глибоко й проникливо. Ліричний пафос і глибина нюансів досягає тут яскравої потужної сили вислову.
«В основу драми взято вселюдську й позачасову проблему: людина й природа; ця проблема романтична, але це є такого гатунку романтизм, що його ніколи не позбудеться людство. Утворимо колись зовсім нове суспільство – правди, рівності й волі, знищимо колись всякий людський гніт, а все ж таки проблема – людина й природа – буде стояти перед нами й вимагатиме відповіді, бо чим би ми не стали, до чого б не дійшли своїм розумом, ми – частина природи й цього почуття зв’язку з нею ніколи не втратимо».
– так писав один з кращих дослідників життя й творчості Л.Українки – Б.Якубський з приводу цього художнього документу, і з ним слід цілком погодитися.
Художні властивості «Лісової пісні» дійсно високі. Дослідники й критики підкреслювали її надзвичайну музичність та багатство ритмів, глибокий ліризм, багату мову, яскраві та оригінальні образи. І цілком влучно зауважив один із сучасних критиків, що до «Лісової пісні» важко підходити з ідеологічним критерієм. Тут річ у надзвичайному багатстві безпосередньо відчутих образів, у чудових гармонійних сполученнях фарб, рухів і настроїв, у музиці самих слів і ритмів. Передавати зміст і давати будь-який коментар до таких речей, як «Лісова пісня», може тільки сухий педант, і тут потрібне безпосереднє відчування (Я.Мамонтов – «Укр. драматургія передреволюційної доби»).
«Лісову пісню» навіяли дитячі вражіння волинської природи та фольклору і туга за ними в останні роки («Лісову пісню» Л.Українка написала за 4 дні в Кутаїсі – на Кавказі). Дужчого й натуральнішого імпульсу, як ця сильна й невгамовна туга за рідною природою, – годі шукати.