Вплив М. П. Драгоманова

Леонід Підгайний

Спинімося тепер на впливі М.Драгоманова на Л.Українку.

М.Драгоманов, син гадяцького дрібномаєткового дворянина, вчився в Київському університеті й потім став за приват-доцента при ньому. Разом з тим він брав жваву участь у поточній пресі як журналіст, а в українському культурно-громадському житті в різних гуртках літературних та культурно-освітніх, складав підручники, організовував недільні школи тощо.

М. Драгоманов готував себе до професорської діяльності й р. 1870 з’їздив за кордон у наукове відрядження; за кордоном ознайомився й перейнявся європейським соціалістичним рухом.

Повернувшись, М.Драгоманов застав у Києві зовсім інший настрій серед поступового громадянства та професури, ніж був до того. Замість колишнього лібералізму тепер запанував дух реакції й загального поправіння внаслідок тих політичних репресій, що російський уряд уживав їх після розгрому народовольського руху («Хождение в народ»). Драгоманова, що приїхав із свіжими ідеями європейського соціалізму, вважали за небезпечного революціонера, за руїнника основ, ставилися до його роботи підозріло, виказували на нього в міністерство.

Після одного такого виказу, що стався внаслідок непримиренної боротьби М.Драгоманова з чорносотенними професорами, йому запропоновано добровільно відійти від праці, але Драгоманов, визнаючи, що правда на його боці, рішуче одмовився. Тоді міністерство освіти звільнило його з професорської посади й заборонило викладати де не було. М.Драгоманов мусів виїхати за кордон; це він і зробив р. 1876. Того самого року вийшла заборона на будь-яке друковане українське слово, не те що науковий твір чи белетристику; навіть не можна було друкувати тексту до українських пісень. Так запанувала на Наддніпрянській Україні темна реакція, що тривала аж до 1900-х років, коли від загальнореволюційних заворушень трохи розвиднялось.

За кордоном М.Драгоманов видавав, з доручення та за допомогою київської «Старої Громади», збірники «Громада», де друковано різні матеріали з громадських та революційних рухів на Україні, різні політичні та теоретичні статті самого Драгоманова, переважно соціалістичного напрямку. Ці збірники стали за настільну книгу тодішньої поступової інтелігенції, а особливо молоді, розвіюючи старі націоналістичні забобони й прокладаючи шляхи до соціалізму. Те саме робили й численні соціалістичні брошури М.Драгоманова, що нелегально переходили кордон і особливо впливали на наддніпрянців.

Основна риса в світогляді М.Драгоманова – його космополітизм; він полягав у тому, що немає на світі окремих національних культур, а є одна загальноєвропейська, спільна всім націям щодо змісту й відмінна тільки національною формою. Одні й ті самі ідеї науки, творчість взагалі, переходячи від народу до народу, стають загальнолюдським здобутком. Отже, кожен народ, кожна нація не має жодних підстав ставитися до іншої нації з погордою чи зневажливо за те тільки, що вона говорить іншою мовою та має інші звичаї, побут тощо.

Драгоманов одкидав не національні інтереси кожного народу, що, на його думку, мав усі права вільно їх виявляти, а тільки той вузький та сліпий націоналізм, що застує людям за національними святощами та забобонами бачити спільні інтереси.

Звідси виходячи, М.Драгоманов гостро одкидав і «примусове національство», тобто панування одної нації над другою. Він завжди боровся за право кожної нації на самовизначення, хоч для нього це й не означало політичної потреби України відокремитися від Росії.

Виходячи з тези про однаковість всякої культури, М. Драгоманов вимагав від кожної нації, і насамперед від українців прилучитися до цієї культури, щоб піднести рівень свого розвитку. Засіб до цього, на його думку, – знання мов. Тому він завжди писав, що українці «не можуть уважати себе навіть образованними, доки не вивчать, принаймні, 2-3 західноєвропейських мов, щоб хоч читати на них найважливіші речі». У цьому полягала друга риса його світогляду – так званий європеїзм.

В одному з листів до Л.Українки М.Драгоманов висловив свій жаль з приводу того, що вона кинула вивчати англійську мову, і незабаром Л.Українка береться знову її вивчати. Драгоманов пильно стежив за європейською лектурою дорослої Л. Українки, як це ми бачимо з його листів до неї, раз-у-раз радив їй різні наукові книжки всіма європейськими мовами, прохав її робити деякі переклади.

Жваве листування Лесі з Драгомановим кінчилось поїздкою її до нього в Софію (столицю Болгарії), де він був тоді (1895) за професора. Довго мріяна й нарешті здійснена можливість поговорити про всі пекучі питання з улюбленим вчителем підштовхнула Лесю до дальших шукань у справі оформлення свого світогляду. Тому цей рік і наступний були майже переломовими в еволюції Лесиної ідеології, і це виразно позначилося й на її творчості. У всякому разі, цілком певно, що Л.Українка прилучилася до європейської культури й освіти саме через посередництво М.Драгоманова й через добре знання європейських мов, вивчених теж не без його впливу.

Безперечно, глибоко засвоїла вона й науку його космополітизму, шанування прав кожної нації.

Так само Л.Українка добре засвоїла й науку його європеїзму; вона була, як писав один критик, «яркою європеянкою». Її європеїзм, у широкому розумінні слова, виявився не тільки в тому, що добре засвоїла вона здобутки європейської тогочасної культури, а й у тому, що цей принцип завела до власної своєї творчості, а це було втілення на практиці такої думки М.Драгоманова:

«…Українське письменство й наука про Україну мусять перш всього обновитись, приставши до тих методів і напрямків, котрі тепер творять силу письменського й наукового руху в Європі й Америці й котрі найтісніше зв’язані з теперішнім всесвітнім громадським рухом і культурним, політичним і соціальним. Між іншим, українолюбці мусять вийти з того вузького й поверхового національства, котре в Європі втратило смисл після 1848 р.» («Чуд. думки», ст. 40).

Це гасло вивести українське письменство з вузько-національних меж і переважно селянських інтересів у всесвітні простори підхопила молодша генерація українських письменників – Л.Українка, М.Коцюбинський, М.Чернявський та модерністи. Тільки модерністи стали на шлях декаденства, засвоюючи виключно занепадну його ідеологію та форму, а такі, як Коцюбинський та Л.Українка, справді-таки винесли у світові простори на власних плечах українську літературу, що до них живилася переважно хатніми інтересами селянства, його психологією та побутом.

Останній напрямок репрезентували такі письменники старшої генерації, як Нечуй-Левицький та П.Мирний. А вся творчість дорослої Л.Українки наочно свідчить, як вона остаточно порвала із старими традиціями в українській літературі й сміливо вийшла на широкі шляхи, пишучи на світові мотиви й сюжети, засвоюючи форми світового письменства. Конкретно ми побачимо це далі з аналізу її творчості.

Заради космополітизму та європеїзму М. Драгоманов боровся увесь час із українськими націоналістами, що ідеологом їхнім був письменник та відомий культурно-громадський діяч Б.Грінченко. Націоналісти ширили шкідливі думки: все українське – відмінне тільки тому, що воно українське; навіть вважали за шкідливе читати корисні книжки, коли їх писано російською мовою, розпалювали серед українців ненависть до «москалів».

В статтях М.Драгоманова про національне питання, як пише один з дослідників його життя та діяльності, Д.Заславський, «є всі основні думки, які визнала й виправдала за останній час марксистська теорія національного питання». Це доводить, як далеко випередив сучасників М.Драгоманов та які правдиві були його погляди.

М.Драгоманов в багатьох пунктах наближався до марксизму, але марксистом не був. Він був тільки справжнім попередником марксизму, розчищаючи шляхи для нього. Революцію Драгоманов визнавав, пишучи: «Воля робітників – соціалістична революція – мусить бути ділом самих робітників». Наприкінці життя він, правда, трохи одійшов від цього погляду в бік «мирної еволюції».

Історична роль М.Драгоманова полягала в тому, що своєю критикою народництва, націоналізму та пропагандою європейського соціалізму, хоча й прудонівського типу, він розчищав грунт майбутньому соціал-демократичному рухові, він був справжнім предтечею марксизму, хоч сам фактично займав середню позицію між народництвом та марксизмом.

Вплив Драгоманова на розвиток революційного руху на Україні був величезний. На Наддніпрянській Україні ширилися гуртки драгоманівців, так званих «радикалів», що провадили широку агітацію, особливо серед робітничих мас. У Галичині зорганізувалася «радикальна селянська партія» на чолі з учнями Драгоманова у політичній справі – І.Франком та Павликом.

Загально беручи, значення М.Драгоманова в житті та в творчості Л.Українки можна висловити так: коли через матір вона стала українською письменницею з добірною мовою, то дядько вивів її з вузького кола інтересів суто національних, прищепив їй європейську культуру й зробив із неї непохитного, непримиренного борця проти ренегатства та обскурантизму сучасників. Л.Українка дійсно була ідейна дочка М.Драгоманова, й не вивчивши його діяльності та поглядів, не можна зрозуміти й творчість Л.Українки.