Літературне оточення

Леонід Підгайний

І от у такому суто-літературному оточенні й опинилася Л.Українка. Рано прокинувся в неї письменницький хист: 12-ти років вона написала перший вірш «Ні долі, ні волі у мене нема», і з того часу почалася її письменницька діяльність. Її мати, як письменниця сама, дуже чуло й радо поставилася до перших спроб дочки, й під її пильним та уважним доглядом та вказівками Леся потроху почала ставати на власні ноги.

Згадане письменницьке оточення київське поширило попередні здобутки з освіти, що мала Леся, надало їм ширшого розмаху й певності. Тут панували досить широкі інтереси й до світової літератури, і скарбами її молодь хотіла збагатити й нашу літературу. Так, В. Самійленко перекладав Данте, Мольєра й Беранже; Стешенко – «Жанну д’Арк»; Тимченко – «Калевалу», а Леся, спільно з М.Славинським – Гайне.

Таке оточення надзвичайно сприяло розвиткові творчих сил, в кого вони були, й «усякий, хто мав хоч іскру таланту», не міг не писати в тих умовах.

Це оточення надихало всякій свіжій людині не тільки літературні інтереси, а й прищеплювало свою ідеологію. Світоглядом це хоча й не були революціонери чи соціалісти (з них, правда, деякі згодом до цього наближалися, як М.Ковалевський – радикал-драгомановець та І.Стешенко – соціал-демократ), але, в усякому разі, це було товариство глибоко ідейних людей, перейнятих симпатіями до народу, його горя й біди, до поневолених націй, що одною з них і була тоді Україна. Тут були представники й так званої громадської лірики, як М.Старицький. Інтереси громадські й національні стояли завжди на першому місці. Тут усі горіли молодим запалом, дужим завзяттям та непереможним бажанням дати бодай хоч-яку користь суспільству. Леся, ще змалку чутлива й вразлива до таких настроїв, вбирала їх у себе, як губка воду, щоб потім вибухнути й самій екстазом громадської боротьби у своїй енергійній поезії.

І хоч пізніше Л.Українка й виросла з цього світогляду й пішла далі самостійним шляхом, але це оточення дало їй першу базу для її громадського світогляду.

Перший друкований твір Л.Українки, вірш «Конвалія» з’явився р. 1884 в галицькому часописі «Зоря», і з того часу її продукція поволі просувається вперед, як у творах оригінальних, так і в перекладних. Того ж року Леся, разом із братом своїм Михайлом, видала переклад «Вечерниці» М.Гоголя. Далі вона перекладає з польського письменника Міцкевича, дещо з французького письменника В.Гюго, а в кінці 1880-х років береться, спільно з М.Славинським, за серйозний переклад німецького поета Г.Гайне. Ці ранні студії ясно показують, що Леся, тоді ще молода дівчина 16-17 років, була вже настільки освічена й настільки знала європейські мови, що могла перекладати, й досить вдало, класиків світової літератури. Переклади багато дали молодій поетці – вони розвинули їй поетичну техніку, змусили попрацювати серйозно над мовою, збагатили поетичний досвід і поширили мистецький світогляд.

Р. 1892 у Львові вийшли друком переклади з Гайне, «Книга пісень», і того самого року з’явилась і перша збірка власних поезій молодої поетки «На крилах пісень». Це був перший виступ Лесі, зустрінутий в тому ж таки київському товаристві дуже тепло й привітно.

В умовах цензурної заборони друкованого українського слова поява кожної новенької книжки українською мовою була не лише втіхою для автора, а й ширшою громадською радістю: вона-бо знаменувала собою новий крок перемоги над темними силами ворожої реакції.

Звичайно, перша книжечка поезій Л.Українки не була якесь видатне явище, не була цілком самостійна й оригінальна, як це буває здебільшого в кожного з письменників, що стають згодом навіть видатними. Перші спроби в кожного письменника починаються з наслідування інших письменників, що твори їхні видаються їм за зразкові. І перша книжечка Л. Українки так само виявила багато наслідування, насамперед найближчого зразка – творів своєї матері, потім Т.Шевченка, П.Куліша, М.Старицького, народної поезії та всесвітніх поетів – Гюго, Гайне та ін. Щодо техніки, то ці поезії здебільшого теж не стояли на високому рівні, а щодо загального напрямку літературного, то це було наслідування переважно тих сентиментально-романтичних та народницьких традицій, що панували в найближчому до неї літературному оточенні.

Разом із тим це не було цілковите переспівування вже зужитих форм та мотивів, тут було й дещо нове, свіже й оригінальне, воно доводило, що молода поетка скоро спроможеться й цілком стати на власний шлях. Конкретно про це поговоримо далі, аналізуючи її творчість.

Дальші успіхи Лесі на полі ліричному були багато більші. Р. 1898-го вийшла друга її збірка «Думи й мрії», р. 1902 – «Відгуки», і нарешті р. 1904 – збірка з попередньою назвою «На крилах пісень». Ці збірки свідчили вже про цілком розвинений хист нашої поетки, давали багато нового й оригінального й мали широкий успіх у сучасників, особливо серед молоді.